Сторінка
2
У комерційних банках України у структурі депозитів переважають вклади до запитання, що пояснюється високим рівнем інфляції, а також недостатнім розвитком інших видів банківських депозитів.
Термінові вклади (рахунки) – це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки на жорстко обумовлений термін з виплатою процента. Ставка плати за ними залежить від розміру та терміну вкладу. У разі дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі штрафу. На цих рахунках зберігаються кошти, які приносять власнику процентний дохід та не призначені для розрахунків з третіми особами.
До числа характерних особливостей даних вкладів належать:
- рахунки не призначені для розрахунків, на них не виписуються чеки;
- – кошти на рахунках обертаються повільно;
- існує формальна вимога про попереднє повідомлення вкладником банку про вилучення коштів за 7 днів, а в деяких випадках до 30 днів;
- за рахунком виплачується процент; при цьому максимальний рівень процентної ставки може регулюватися національним банком;
- для вкладів, як правило, встановлюється більш низька норма обов’язкових резервів, ніж за депозитами до запитання.
Різновидом термінового вкладу є депозитні сертифікати, розраховані на точно зафіксований час залучення коштів. Уперше їх увів в оборот у 1961 році один із банків США. Власникам рахунків видаються спеціальні іменні свідоцтва (сертифікати), в яких вказано терміни погашення і процентна ставка. Депозитний сертифікат – це письмове свідоцтво про депонування в банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його обов’язкового зворотного викупу банком і розмір виплаченої надбавки. Так, у практиці роботи банків США депозитний сертифікат випускається на суму не менше 100 тис. дол., а Великобританії – від 50 тис. до 250 тис. ф. ст.
Депозитні сертифікати видаються тільки юридичним особам. Вони можуть бути іменними або на пред’явника. Право на отримання вкладу за депозитним сертифікатом може бути передано іншій особі. Для фізичних осіб використовуються ощадні сертифікати, що видаються банками як на фіксований термін, так і до запитання.
Певну роль у ресурсах банків відіграють ощадні вклади населення. Особливістю ощадних рахунків є те, що вони не мають фіксованого строку та від власника не вимагається попереднього повідомлення про зняття коштів. Вони вносяться і вилучаються в повній сумі або частково та засвідчуються видачею ощадної книжки.
Ощадні депозити – це нечекові вклади, що приносять відсоток і які можна терміново вилучати. Існують наступні їх типи: рахунки на ощадних книжках; рахунки з випискою стану ощадного вкладу (вкладник має справу з банком через пошту без застосування ощадних книжок); депозитні рахунки грошового ринку. Останні є новим типом ощадних вкладів. За цими депозитними рахунками не використовується ощадна книжка для реєстрації операцій, а ставка відсотка коригується щотижня кожним банком самостійно відповідно до змін ринкових умов. Різновидом ощадного вкладу є цільові вклади. Це можуть бути вклади, виплата за якими присвячена відпустці, дню народження, новорічні вклади тощо. Особливо популярні вказані види вкладів у промислово розвинених країнах. У Франції з 1965 року застосовується цільовий вклад «заощадження-житло», який стимулює вкладників заощаджувати кошти у банках протягом певного терміну, що дає право на отримання вигідного цільового кредиту на купівлю, будівництво або ремонт житла.
У сучасних умовах комерційні банки для оперативного залучення додаткових грошових коштів використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому відбувається продаж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними установами. Міжбанківський кредит надається в рамках кореспондентських відносин. Механізм міжбанківських кореспондентських відносин передбачає відкриття кореспондентських рахунків одними банками в інших для здійснення платіжних і розрахункових операцій за дорученням. Залучення міжбанківського кредиту здійснюється або самостійно банком шляхом прямих переговорів, або через фінансових посередників.
Пасивною операцією комерційних банків є отримання ними централізованих кредитів. Кредити центральних банків надаються комерційним банкам у порядку рефінансування і на конкурсній основі, а також у формі ломбардних кредитів.
Ще одним методом залучення коштів є угода про зворотний викуп (репо). Ця угода укладається між банком і фірмою або з дилерами державних цінних паперів. Коли фірма хоче вкласти велику суму готівкових коштів на дуже короткий термін, вона купує у банку цінні папери на умовах зворотного викупу. Фірма може повернути кошти на наступний день та отримати за ними відсотки дещо нижчі ніж за депозитними сертифікатами.
За останні роки отримали розвиток євровалютні кредити як фінансовий інструмент управління пасивними операціями. Євровалютні кредити – це кредити, отримані від іноземних банків у євровалюті. Провідною валютою у структурі міжнародного ринку позичкових капіталів є євродолари.
Усі фінансові операції побудовані на довірі до документа-зобов’язання. Основний вид діяльності (джерело одержання прибутку) комерційного банку – приймання на зберігання вільних коштів та видача у тимчасове користування тим, хто їх потребує.
Депозит – це вкладання грошових коштiв або цінних паперів у банк на зберігання. Один із способів накопичення грошових збережень, тобто акумуляції капіталу, є тезаврація дорогоцінних металів, перш за все, золота та срібла.
Тезаврація золота – це накопичення золота приватними власниками у вигляді скарбів або страхових фондів. Золото у приватному володінні накопичується у двох основних формах: у вигляді золотих монет та злитків. Злитки золота зберігаються в основному в банках. Ці накопичення банки не трансформують у позичковий капітал, а є грошовим капiталом у чистому виглядi без перспективи бути відданим у кредит.
На сьогодні тезаврація золота особливо розвинена у В’єтнамi. Нестійкість валюти (у т. ч. i доларів США) та інфляція спонукають підприємства та громадян створювати із золота своєрiдний страховий фонд на випадок росту цін, коливання валютних курсів тощо. Тенденція до накопичення золота приватними власниками збільшилась в економiчно розвинених країнах iз середини 70-х років. Цьому сприяв перехід на Ямайську валютну систему 1976 року, яка відмінила офіційну ціну на золото, дозволила продаж i купівлю золота за ринковими цінами, припинила розмін доларів на золото для центральних банків та урядових органів. Золото, як i інший дорогоцінний метал, є товаром, як товаром є i валюта та грошові ресурси. Золото продається на біржах дорогоцінних металiв за ринковими цінами. Для широких мас, дрібних власників характерним є накопичення золота у формі монет, у т. ч. «злиткових», які мають зручний ваговий вміст – тройську унцію (31,1 г чистого золота) або її дрiбні частини. Монети з дорогоцінних металів випускаються масовими тиражами i продаються за цінами, наближеними до ціни злиткового металу.
Завантажити реферат