Сторінка
2

Основні завдання державного регулювання інвестиційних процесів у економіці України

У Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» слід конкретизувати поняття і види професійної діяльності на ринку цінних паперів, а саме: «торгівля цінними паперами» замість поняття «діяльність з випуску та обігу цінних паперів», тому що останнє не охоплює всіх видів діяльності, які повинен виконувати торговець на ринку цінних паперів. Розмежування діяльності у розміщенні цінних паперів (андерайтинг) і виконання торговцем функцій зберігача і номінального реєстратора власників іменних цінних паперів дасть можливість торговцям ефективніше обслуговувати випуск і розміщення цінних паперів на ринку.

Суттєве значення для прийняття інвестиційного рішення має наявність налагодженої інституційної інфраструктури ринку цінних паперів. На сучасному етапі в нашій країні існують паралельно дві облікові системи – реєстраторська та депозитарна. Даний факт уже сам собою створює для інвестора проблему вибору. Історично система реєстраторів з’явилась раніше . Найбільшим недоліком цієї системи є відсутність можливості здійснення клірингу за розрахунками. Найбільш суттєві моменти, що ускладнюють процедуру перереєстрації, наступні: досить об’ємні вимоги до документів для відкриття рахунку у реєстратора; обов’язкове закриття особистого рахунку власника при списанні ЦП із рахунку і заборона на використання даного рахунку при повторному придбанні ЦП призводить до надмірного накопичення закритих рахунків активних операторів фондового ринку; Положення «Про порядок ведення реєстрів власників цінних паперів» від 26.05.98 № 60 суттєво збільшило вимоги до пакета документів, що передаються реєстратору для внесення змін у реєстр; вимога нотаріального засвідчення підпису про передатне розпорядження фізичної особи – власника цінних паперів у випадку передачі документів реєстратору іншою особою призводить до подорожчання пакета цінних паперів; у Положенні «Про порядок ведення реєстрів власників цінних паперів» від 26.05.98 № 60 не передбачена можливість передачі реєстратору доручень і документів за угодами в електронній торгово-інформаційній мережі (ПФТС). Процедура реєстрації прав власності на акції подовжується.

Негативним чинником є також офіційно не заборонена спекуляція на різниці курсів цінних паперів однієї емісії в різних регіонах. У розвинених країнах таке дестабілізуюче явище неприпустиме. Держава однаково повинна прагнути і до єдиного грошового обігу, і до незмінного на всій території курсу національної грошової одиниці та ринкового курсу цінних паперів.

Коли економіка держави знаходиться в депресивному стані, фіскальна політика держави повинна направлятися на зниження податкового тягаря. Зменшення податків призводить до росту чистого доходу. Це, в свою чергу, викликає ріст споживчих витрат, збережень і приватних інвестицій. У кінцевому підсумку відбувається ріст національного продукту.

Непродумана фіскальна політика призвела до посилення приховування національним виробником своїх доходів і перекачування грошей на зовнішні фінансові ринки. У системі фінансового ринку держава штучно вибудовує гігантську фінансову піраміду – ринок облігацій. Для забезпечення довгострокового економічного зростання та підсилення ролі держави у процесі збалансованої розбудови фінансового ринку необхідно проводити фінансову політику, яка повинна базуватись на прийнятній для нашої країни концепції політики економічного зростання; створити фінансовий ринок, що відповідає таким якостям, як відкритість, справедливість і необоротність; забезпечувати узгодженість між усіма ланками фінансової та податкової системи, які реформуються; розповсюдити дію векселів. Першим взяти на себе відповідальність повинен уряд, випустивши векселі за борги перед бюджетними організаціями, за борги по дебетовому сальдо, податку на додану вартість у вигляді казначейських білетів; змінити ставки та структуру нарахування податків; ввести таку систему пільг, яка була б направлена на створення умов для активізації інвестиційних процесів; знаходити компроміс між кількістю податкових пільг і необхідністю збереження «незруйнованого» податкового поля; розширити коло прямих учасників ринку державних боргових зобов’язань, тобто залучати кошти небанківських фінансових установ; проводити політику найменшого використання державних витрат, якомога більшого їх скорочення; по можливості зменшити масштаби неофіційного господарювання; згідно з тезою про те, що податки доцільно визначити як податковий інвестиційний ресурс, який має від’ємну вартість, запровадити податкову біржу, де держава могла б торгувати податками на зразок торгів державними цінними паперами.

Розширення видатків бюджету як метод антикризової фіскальної політики у вітчизняних умовах непридатний, оскільки видатки і так надмірні. Набагато доцільніше розширювати сукупний попит шляхом зниження податків та одночасного скорочення державних витрат, аби уникнути надмірного дефіциту бюджету.

В умовах вітчизняної економіки з її значними структурними деформаціями проведення такої політики вимагає (щоб уникнути нового спалаху інфляції) також проведення структурних реформ і стимулювання виробництва через активне його включення у механізм фінансового ринку. Тобто розширення не лише сукупного попиту, а й сукупної пропозиції. Це потребує вдосконалення податкової системи з дотриманням таких принципових умов: незважаючи на переваги використання непрямих податків у перехідний період, у перспективі основу податкової системи повинні становити прямі податки, за яких об’єктом оподаткування є дохід юридичної і фізичної особи, земля, майно і капітал; непрямі податки потрібно використовувати лише у формі акцизів (з метою обмеження споживання окремих видів товарів, невиправдано високих доходів виробника-монополіста, а також для оподаткування предметів розкоші) та невеликого (за ставкою 10 – 12 %) податку на додану вартість; обґрунтовано диференціювати ставки податків, враховуючи об’єктивні особливості й умови надходження доходів; ліквідувати надмірну кількість податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці та знижують конкурентоспроможність товаровиробників (пільги можна надавати на певний строк з умовою, що кошти використовуватимуться на визначені державою цілі); система податків повинна бути прогнозованою і сталою; обрахування податків – простим і зрозумілим; сума податків відносно доходів – поміркованою, що забезпечить певні стимули для розвитку підприємства та повноцінне включення його в механізм національного фінансового ринку; суворо додержуватися системи розмежування податків за бюджетами різних рівнів, що має у перспективі стимулювати розвиток регіональних фінансових ринків.