Сторінка
3
У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків України використовують п’ять основних форм розрахунків, які відрізняються за формою розрахункових документів та порядком документообороту :
1) розрахунки платіжними вимогами;
2) розрахунки платіжними дорученнями;
3) розрахунки чеками;
4) акредитивна форма розрахунків;
5) розрахунки вимогами – дорученнями .
Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснення платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункового документа, оформленого постачальником. Вони базуються на операції «інкасо» – дорученні банку одержати від імені постачальника належну йому суму коштів. Комплект оформлених відповідним чином вимог банк постачальника пересилає банку платника, який контролює процес їх оплати. Платіж здійснюється за згодою (акцепту) платника. При попередньому акцепті гроші списуються з рахунку платника лише після закінчення періоду, встановленого для відмови від акцепту (негативний акцепт), чи одержання письмової згоди на оплату (позитивний). При наступному акцепті оплата вимог проводиться протягом операційного дня в міру їх надходження в банк, але за платником залишається право протягом трьох робочих днів відмовитися від оплати товару. У разі відмови гроші поновлюються на рахунок платника.
Платіжні вимоги – найпоширеніша форма розрахунків за фактичною поставкою. Вона захищає інтереси постачальника як одержувача коштів, але не гарантує своєчасності платежу і призводить до значного розриву акту відвантаження товару і зарахування коштів на рахунок постачальника.
При розрахунках платіжними дорученнями платіж проводиться за місцезнаходженням рахунку платника на основі оформлення ним розрахункових документів
Платiжне доручення є дорученням господарчого суб’єкта про перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок іншого господарчого суб’єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути термінові, дострокові та відстрочені. Термінові платежі здійснюються у наступних варіантах: авансовий платіж, тобто платіж до відвантаження товару; платіж після відвантаження товару, тобто шляхом прямого акцепту товару; часткові платежі при великих угодах.
Банк списує гроші з рахунку на основі оформленого платником доручення і перераховує їх у банк постачальника для зарахування на рахунок одержувача коштів. Платіжні доручення використовуються в нетоварних операціях, де оплата здійснюється з ініціативи платника, а також у місцевих розрахунках за товарними операціями. Дана форма розрахунків практично забезпечує акцепт товару, а не розрахункового документа, однак не гарантує своєчасності та повного платежу. Тому у відносинах, де необхідно гарантувати платіж, вводиться процедура «акцептування» платіжного доручення, що передбачає зарахування суми, на яку оформлений розрахунковий документ, на окремий рахунок. Вона може бути направлена лише на оплату акцептованого доручення.
Аналогічно гарантується платіж при розрахунках чеками з чекових книжок. При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на окремому рахунку, який відкривається клієнту в банку платника. Вона дорівнює граничній сумі (ліміту), на яку можуть бути виписані чеки. Чек, виписаний на суму, що перевищує ліміт, є недійсним. За чекової форми розрахунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одержувача коштів на основі розрахункового документа, оформленого платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек передається одержувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує платника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з рахунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки.
Чеки – одна з найбільш вигідних постачальнику форм розрахунків, оскільки вони забезпечують одержання виручки негайно після відвантаження товарів. Однак чеки вимагають попереднього вилучення коштів платників. Цей недолік усувається у випадку видачі чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку.
Така ж пільга надається банком платоспроможному клієнту при розрахунках акредитивами. Дана форма розрахунків використовується з метою гарантування платежу в умовах разових товарних поставок. Вона передбачає проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі оформлених ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у банку платника. Депонування проводиться за заявою платника на окремому рахунку, про що повідомляються банк постачальника та сам постачальник. Одержавши повідомлення про відкриття акредитиву, постачальник відвантажує товар і для одержання грошей подає у свій банк «реєстр рахунків», оформлений на бланку платіжної вимоги. Банк зараховує відповідну суму на рахунок постачальника і повідомляє про це банк платника, який списує суму платежу з окремого рахунку. Хоча акредитивна форма і гарантує платіж, крім попереднього вилучення коштів платника, вона викликає затримку відвантаження товарів постачальником.
В умовах розвитку ринкових відносин в Україні почали впроваджуватися платіжні вимоги-доручення – форма розрахунків, аналогічна перевідним векселям.
Платiжнi вимоги-доручення – розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направленими йому (поза банком) розрахунковими документами та документами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг). Платіжна вимога доручення є вимогою продавця до покупця i дорученням покупця своєму банку провести оплату на основі розрахункових та відвантажувальних документів доставленої продукції.
Цей документ оформляється постачальником після відвантаження товару і разом з відповідними документами направляється на адресу платника. Покупець акцептує цей розрахунковий документ, оформляючи його підписами осіб, уповноважених розпоряджатися коштами на рахунку, та відбитком печатки, і здає в свій банк. Перерахування грошей відбувається у порядку, прийнятому платіжними дорученнями. Ця форма розрахунків спирається на взаємну довіру сторін, і банк не контролює стан виконання ними платіжних зобов’язань.
Література:
1. Конституція України.
2. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
3. Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 10.09.97.
4. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96.
5. Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до приватизаційних процесів» від 1995 року.
6. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.
Завантажити реферат