Сторінка
5
При більш широкому розумінні фінансових ресурсів регіонів у них включаються доходи домогосподарств. У такому випадку в дохідній частині фінансового балансу місце статті прибуткового податку з населення займають доходи населення, у видатковій частині з’являється стаття роздрібного товарообороту (еквівалент для населення статті витрат підприємств). У такій формі фінансовий баланс є більш наочним і очевидним. У найбільш широкому трактуванні фінансових ресурсів території їх об’єкт пов’язується з валовими доходами суб’єктів економіки регіону. Адекватною формою статистичного відображення фінансових взаємовідносин у цьому випадку виступає так званий матеріально-фінансовий баланс, до якого включені бюджети всіх основних суб’єктів економіки регіону в їх природній формі.
Матеріально-фінансовий баланс розробляється в розрізі суб’єктів економіки регіону, серед яких, поряд з галузями матеріального виробництва і нематеріальних послуг, окремо виділяються банківсько-фінансова сфера, держава і населення. У широкому розумінні цей баланс включає таблиці двох типів: баланс капіталу і баланс потоків. Баланс капіталу дає повну і достовірну інформацію про стан економіки регіону (на конкретну дату), включаючи такі нетрадиційні для регіону узагальнюючі показники, як власний капітал, зовнішній борг, сумарні активи тощо. Баланс потоків, або безпосередньо матеріально-фінансовий баланс регіону (у вузькому розумінні), показує зміни економіки регіону за рік (з використанням фактичних цін).
Особливості процесу регіоналізації фінансових відносин в Україні. Фінансові відносини між центром і регіонами здійснюються за двома основними напрямами: а) лінією розділу між ними державних податків та інших платежів; б) лінією додаткових надходжень у регіони засобів держбюджету у вигляді бюджетних трансфертів. На сучасному етапі при плануванні бюджетного процесу в Україні відсутній єдиний конструктивний методичний підхід до визначення регіональних квот на бюджетні трансферти. При розподілі останніх залишається сильним суб’єктивний фактор.
В економічній діяльності суб’єктів ринкової економіки все більшу роль починають відігравати її фінансові аспекти. Фінансові ресурси стають основними обмежувачами масштабів виробництва і споживання, різні фінансові інститути визначають положення суб’єктів економіки та ринку і напрями господарської діяльності. Процеси децентралізації фінансової системи, що здійснюються в країнах з перехідною економікою, передбачають поступове перенесення основного обсягу соціальних витрат на місцевий та регіональний рівні.
Фінансові ресурси регіонів в Україні визначаються виробленим у розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються, насамперед, з доходів економічних суб’єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб’єктивні відмінності у розмірах території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв’язуються через відсутність коштів, а з іншого – вони можуть зростати при нецільових витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, на скільки жителі регіону забезпечені суспільними благами.
5. Теоретичні засади територіальної організації фінансового ринку
Виходячи з того, що система – це сукупність елементів, внутрішні зв’язки між якими більш сталі, ніж зв’язки з елементами іншої системи, та яка має характерну інтеграційну ознаку, то національний фінансовий ринок – це централізована, саморегулююча система регіональних та місцевих фінансових ринків, взаємопов’язаних між собою в рамках загальнонаціонального ринку.
Розвиток національного фінансового ринку обумовлюють сформовані на базі фінансових ресурсів регіону регіональні фінансові ринки – відносно самостійні структурні елементи саморегулюючої системи національного фінансового ринку з чітко визначеною інтеграційною ознакою, що відіграють важливу роль у перетворенні заощаджень в інвестиції і переміщенні грошей та капіталу з метою більш ефективного їх використання та зміцнення фінансової бази регіонів.
Формування регіональних фінансових ринків та створення умов для їх функціонування – проблема надзвичайно важлива. Її вирішення потребує як глибоких наукових розробок, так і практичних дій з боку держави, місцевих громадських організацій та суспільства в цілому щодо чіткого наукового обґрунтування методологічних основ організації фінансового ринку та його просторового збалансування.
Розвиток регіональних фінансових ринків у країнах з перехідною економікою є важливим елементом економічних реформ. У багатьох країнах на початкових етапах переходу до ринку регіональні фінансові ринки, й особливо ринки цінних паперів, побудовані на оформленні державного та муніципального боргу випуском облігацій, масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній. Такі ринки відкривають доступ до міжнародних ринків грошей та капіталу, стимулюють розвиток системи фінансових установ і сприяють вдосконаленню ринкових відносин та інфраструктури. Однак ці ринки залишаються маленькими і відокремленими з точки зору інструментів, галузей та регіонів, не здатні належним чином відобразити та відреагувати на важливі економічні та соціальні події. Підтвердженням цього факту є нерозвиненість системи територіальної організації фінансового ринку в Україні.
Раціональна територіальна організація – це науково обґрунтована, керована дією економічних законів, впорядкована, динамічна система оптимального просторового поєднання суб’єктів економіки, об’єднаних в єдине ціле комплексом різнопланових зв’язків, яка характеризується пропорційністю і комплексністю розвитку, раціональним використанням наявних умов та місцевих ресурсів і діяльність якої спрямована на вирішення соціально-економічних проблем та покращання життєвого середовища суспільства.
Завантажити реферат