Сторінка
2
Метод рефлексометрії полягає в тому, що працівник натискує на ключ приладу (або відпускає натиснуту кнопку) у відповідь на дію певного подразника (світло, звук). Час від початку дії подразника до відповідної реакції реєструється електросекундоміром і характеризує стан збудження вищих відділів мозку.
Вивчають час простої реакції і час реакції розпізнавання та вибору. Проста реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція вибору — це реакція на один з двох або декількох сигналів. При цьому на кожний сигнал людина повинна реагувати певною дією.
Час реакції на подразник коливається протягом робочої зміни і є статистичною величиною. Збільшення його свідчить про зниження працездатності, а у стані високої працездатності він зменшується, однак ніколи не може бути меншим за певну фізіологічну межу.
Досить інформативними для оцінки працездатності не тільки при фізичній, а й розумовій та нервово-напруженій роботі є показники м’язової сили і витривалості. Для їх вимірювання використовуються методи динамометрії. Працівник робить кілька максимальних натискувань на ручку динамометра і на основі цих даних визначається середня величина м’язової сили. Час (в секундах) утримання 75 % максимального зусилля характеризує м’язову витривалість.
Точність і координація рухів вивчаються методом координометрії. Працівникові пропонують швидко вести щуп приладу по певній траєкторії, не відхиляючись від неї. Кожне відхилення фіксується приладом. При цьому враховуються час виконання завдання, загальна кількість помилок і їх сумарна тривалість.
Аналогічним способом вивчається тремор. У цьому випадку працівникові пропонується протягом 20 с тримати штифт в круглому отворі, не торкаючись стінок. Рука нічим не фіксується. Число дотиків у стані високої працездатності, як правило, не перевищує 15.
Вивчення стану серцево-судинної системи працівників проводиться методом електрокардіографії, пульсометрії і вимірювання артеріального кров’яного тиску.
Під час обробки матеріалу шляхом відповідних розрахунків отримують дані про ударний та хвилинний об’єм крові. При втомі показники артеріального тиску мають тенденцію до зниження (не завжди). Пульсова реакція на одне і те саме навантаження більша при значній втомі. У цьому випадку сповільнюється і відновлення частоти пульсу.
Функціональний стан органів дихання людини в процесі праці оцінюється за ритмом, частотою і глибиною дихальних рухів, а також шляхом визначення життєвої місткості легенів, хвилинного об’єму дихання, максимальної легеневої вентиляції. Із цією метою використовують такі методи, як пневмографія і спірометрія.
Дихальний об’єм, життєву місткість легенів визначають за допомогою спірометра. Розрахунковим методом визначають хвилинний об’єм дихання. За показниками газообміну і споживання кисню можна розрахувати затрати енергії на виконання роботи. Однак ці методи досить складні і на виробництві майже не використовуються.
Найдоступнішими методами вивчення працездатності людини у виробничих умовах є тестові методики. За допомогою спеціальних тестів вивчають властивості нервових процесів (збудження і гальмування) та психічні функції — показники уваги, пам’яті, сприймання, емоційного напруження тощо.
Крім об’єктивних методів оцінки працездатності, методом опитування вивчається суб’єктивний стан працівників, у процесі якого вони дають оцінку стомлення в балах: немає стомлення — 0, легка стомленість — 1, середня — 2, сильна — 3, дуже сильна — 4 бали.
Методика оцінки показників працездатності
Отримані в динаміці робочого дня показники мають різні натуральні виміри і якісні характеристики. Так, в одних випадках збільшення показника свідчить про підвищення працездатності людини, в інших — про її зменшення. Тому необхідна стандартизація показників, яка проводиться в такий спосіб.
За кожним показником на основі отриманого динамічного ряду обчислюється його середньозмінне значення:
,
де n — кількість вимірювань.
Після цього натуральні значення показників виражаються в стандартизованих показниках (х). Для цього кожне значення динамічного ряду необхідно поділити на середньозмінне значення і помножити на 100:
.
Отже, отримуємо стандартизований ряд для даного показника:
.
Аналогічно проводяться розрахунки стосовно решти показників. При цьому показники функцій, які зростають при зменшенні працездатності, потрібно трансформувати в обернені величини. Для цього від кожного показника необхідно відняти 100; потім поміняти знак на протилежний і знову додати 100.
Отримані динамічні ряди стандартизованих показників характеризують динаміку окремих функцій працівника протягом робочої зміни.
При цьому важливо також враховувати стійкість психофізіологічних функцій, яка оцінюється за допомогою коефіцієнта варіації, тобто відношенням середньоквадратичного відхилення до середньоарифметичного значення показника функції. Стійкість функції вважається високою, якщо коефіцієнт варіації менший за 0,1; середньою — якщо він міститься в межах від 0,1 до 0,2; низькою — більший за 0,2.
Для оцінки інтегрального показника працездатності в кожний момент спостереження необхідно знайти середнє арифметичне стандартизованих показників всіх функцій на цей момент за формулою
,
де 
— інтегральний показник працездатності в момент спостереження i; 
— стандартизовані показники функційz, y, ., n у момент спостереження і; n — кількість досліджених функцій.
Розраховані аналогічно інтегральні показники працездатності за кожний момент спостереження використовуються для побудови кривої працездатності протягом робочої зміни.
Для оцінки інтегрального показника використовується також метод непараметричної статистики, який дозволяє об’єднувати показники, отримані різними методами (наприклад, показник КЧЗМ, статичну м’язову витривалість, силу кисті рук, час сенсомоторної реакції тощо). Для цього фіксується кількість α випадків, при яких не було зрушень порівняно з вихідними показниками, кількість β випадків поліпшення показників і кількість γ випадків погіршення показників.
Завантажити реферат