Сторінка
3

Продовольча проблема: зміст, історична зумовленість, шляхи вирішення

При цьому країни, що розвиваються, приймають знижені зобов'язання (2/3 від зобов'язань розвитих країн), і вони вводяться в дію протягом 10 років. Найменш розвиті країни взагалі звільняються від зобов'язань.

У результаті реалізації цих мір можна екати посилення позицій на світовому продовольчому ринку тих країн, що мають найбільш розвите сільське господарство, орієнтованим на потребі зовнішнього ринку (США, ЄС, Канада, Австралія, Аргентина й ін.). У той же час виробники сільськогосподарської продукції в державах - імпортерах продовольства, якщо не зуміють пристосуватися до нових умов, понесуть значні утрати внаслідок скорочення субсидування їхнього виробництва . Населення цих країн може зштовхнутися з усі зростаючим імпортом усіх видів сільськогосподарської продукції, у першу чергу зерна, цукру , м'ясних і молочних продуктів, і відповідно з подорожчанням продаваного продовольства, тому що місцеві продукти не будуть більше субсидіюватися.

4. Країни, що розвиваються, у глобальній продовольчій системі.

Ціною великих зусиль молодим суверенним державам в основному удалося справитися з задачею задоволення попиту на продукти харчування першої необхідності. Однак у ході її рішення потрібні були кардинальні зміни географічної спрямованості головних зовнішньоторговельних потоків продовольства, і підсилилася залежність цих держав від іноземної продовольчої допомоги.

До другої світової війни країни Азії, Латинської Америки й Африки в цілому були експортерами зерна. Воно складало одну з важливих статей їхнього вивозу поряд з бавовною , цукром, кава, а також нафти . Сальдо хлібної торгівлі, у 1900 р. що дорівнювало +1,7 млн. т, склало в 1936 р. +3,7 млн. т (без Аргентини, що традиційно виступає як великий постачальник пшениці і кукурудзи на зовнішній ринок). Після другої світової війни сальдо стало негативним і, поступово наростаючи, досягло 1987-1991 р. середньорічного рівня - 68,9 млн. т, або 10,6% фактичного споживання зерна в цих країнах (згідно даним ФАО в СРСР у ті ж роки даний показник дорівнював 13,4%). Продовольчі потоки, що орієнтовані на країни, що розвиваються, формує, насамперед, пшениця, що спричинило за собою помітне зміцнення її позицій у раціоні харчування населення третього світу , особливо в містах.

Посилення залежності країн, що розвиваються, від постачань продовольства ззовні на тлі визначеного прогресу їх власного аграрного виробництва порозумівається складною сукупністю причин.

По-перше, колоніальні держави проводили політикові вивозу дешевого зерна й інших продуктів харчування з залежних територій навіть при наявності там серйозного продовольчого дефіциту. Показово, що з колоніальної Індії, де часто траплялися спалахи масового голоду, тільки через Карачі вивозилося на початку XX в. у метрополію щорічно близько 1 млн. т пшениці, або 20-35% її збору в межах портового хінтерланда. Колоніальна адміністрація звичайно не починала скільки-небудь дійових заходів по боротьбі з голодом навіть у загрозливих ситуаціях, тоді як у молодих суверенних державах у подібних випадках додаються зусилля по придбанню продовольства за кордоном, що, природно, одержує відображення в сальдо зернового балансу.

По-друге, землеробство країн, що розвиваються, і особливе його продовольчий сектор як і раніше залишаються ще слабко зв'язаними з ринком. Вагома частина продажів зерна здійснюється селянами для погашення грошових зобов'язань (сплата податків, повернення позичок, відсотків на них і т.п.), а аж ніяк не через наявність товарних лишків. Подібний продаж з "нестатку", наприклад, у країнах Південної і Південно-Східної Азії досягає, а іноді і перевищує половину обсягу торговельних операцій із продовольством. У багатьох випадках, насамперед в Африці, показник товарності воістину дивний : для шести країн Сахеля вихід ринкового зерна в 1970-80 р. оцінювався в середньому в 2%.

Молодим суверенним державам за період незалежності удалося домогтися визначених успіхів у розвитку ряду галузей народного господарства, що привело до збільшення національного доходу, у тому числі на душу населення. У результаті підвищився платоспроможний попит, пропонований у першу чергу на продовольчі товари. Однак і самі селяни прагнуть поліпшити своє харчування . Вони аж ніяк не реагують на підйом цін державою на закуповуване їм продовольство і на видачу позичок для розширення виробництва . Більш того, подібні зусилля можуть навіть викликати протилежний результат, оскільки необхідні грошові кошти селяни в стані тоді одержати при меншому обсязі продажів аграрної продукції.

По-третє, прискорення процесу урбанізації в країнах третього світу привело через різке збільшення чисельності міського населення до настільки ж істотного розширення попиту на товарне зерно, до чого місцеве село виявилося не готове за зазначеними вище причинами. Урбанізація підштовхує не тільки до простого росту потреб у товарному продовольстві, але і до якісної зміни раціону населення. Воно починає пред'являти попит на багато продуктів, що традиційно не вироблялися або вироблялися в явно недостатній кількості в тих або інших країнах, що розвиваються. Загострюється протиріччя між стандартом, що складається під впливом урбанізації, життя і неможливістю його забезпечити тільки за рахунок місцевих ресурсів. Постачання населення продовольством ставиться в усі велику залежність від внутрішньо-національного і світового обміну. Навіть у такій віддаленій країні, як Папуа - Нова Гвінея, імпортовані рис і консервовану рибу починають витісняти як головні продукти харчування традиційний батат[5].

Нарешті, по-четверте, у землеробстві країн, що розвиваються, збільшується поділ праці і підсилюється порайонна спеціалізація. У результаті додатковий попит на товарне продовольство пред'являють селянські господарства, що включаються у виробництво технічних і інших культур у розрахунку на експорт і задоволення запитів молодої національної промисловості. Визначення оптимального співвідношення між виробництвом аграрних товарів на вивіз, з одного боку, і продуктів харчування для забезпечення внутрішніх нестатків, з іншої , складає на сучасному етапі важкого, потребуючого обліку динамічних факторів задачу . Високотоварне, орієнтоване на експорт сільське господарство в третьому світі , особливо плантаційне, перевершує традиційні сільські уклади по досягнутій продуктивності праці. Однак у міру посилення залежності країн, що розвиваються, від увозу продовольства ціни на нього ростуть , і це погіршення умов зовнішньої торгівлі веде до зниження відносної віддачі гот сировинних галузей сільського господарства. Тому рішення продовольчої проблеми усе більш перетворюється у важливу складову частину загального питання удосконалювання всієї системи міжнародних економічних відносин.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Інші реферати на тему «БЖД, охорона праці»: