Сторінка
2

Характеристика загальних умов отримання кредиту

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позикових рахунків: простого, спеціального, контокорентного.

Простий позиковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі й погашення кредиту оформлюється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Спеціальний позиковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад, при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позик до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Кредит може погашатися як за платіжними дорученнями позичальника, так і зарахуванням коштів, що надходять на користь позичальника від боржників за векселями, у кредит спеціального позикового рахунка. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позиковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою.

Контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість клієнта перед банком і всі платежі з рахунка за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) — надходження коштів клієнта в банк від платників.

Контокорентний рахунок поєднує в собі позиковий рахунок і поточний і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта. Клієнт банку з цього рахунка отримує кредит за овердрафтом, тобто кредит у розмірі дебетового залишку на рахунку.

Банк контролює виконання позичальниками умов кредитного договору, цільове використання кредиту, своєчасне й повне його погашення, сплату відсотків за ним. У разі виникнення певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.

У разі погіршення економічного стану позичальника використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухиляння від контролю банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту чи незабезпеченості наданого кредиту банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому числі спрямуванням стягнення на забезпечення в передбаченому законодавством порядку.

Якщо виявлено факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами та відсотками і ненадання банком пролонгації погашення кредиту він має право застосувати штрафні санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.

Якщо позичальник відмовляється оплатити борги за позиками, банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як переуступка права вимоги та переведення боргу іншій особі.

Згідно зі статтею 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов'язань може відбуватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про переуступку права вимоги, що оформляється письмовою угодою з повідомленням про це боржника.

Переведення боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладання угоди про переведення боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

Форми забезпечення повернення банківських позик

Під формою забезпечення повернення банківської позики варто розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю цього джерела.

Основною передумовою повернення банківської позики є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації прокредитованого об'єкта. Але будь-яка кредитна операція пов'язана з певним ризиком, тобто можлива ситуація, що позичальник не зможе одержати достатню суму цільових грошових надходжень, доходу, прибутку й тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

Отже, у банківській практиці використовується два джерела погашення позик — первинні й вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, достатньо закріпити у кредитній угоді первинне джерело погашення позики. Але такі клієнти не домінують у загальній масі позичальників, тому здебільшого банки змушені застосовувати поряд із первинними також вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позик:

• заставу;

• гарантію;

• переуступку (цесію) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

• іпотеку;

• страхову угоду (поліс).

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, застережена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

• високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в кошти;

• здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позикою);

• стабільні ціни;

• низькі витрати щодо зберігання й реалізації;

• легкий доступ для контролю.

Кредитор-заставоутримувач має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов'язання не буде виконано. Кредитор має право в разі невиконання боржником-заставником забезпеченого заставою зобов'язання отримати задоволення з вартості заставного майна раніше від інших кредиторів боржника.

Застава має забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату відсотків і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позики.

Список використаної літератури: