Сторінка
4

Центральний банк і монетарна політика

Отже ми з’ясували‚ що центральний банк може впливати на пропозицію банківських резервів через операції на відкритому ринку. Цьому методу віддають перевагу в поточному регулюванні в США, Японії і все більшою мірою в континентальній Європі. Відкритий ринок можна розглядати як мережу фінансових посередників (комерційні банки, страхові компанії, інколи великі корпорації)‚ що мають справу з цінними паперами‚ які прийнятні для купівлі і продажу центральним банком.

Кожного нормального ділового дня одні комерційні банки нагромаджують резерви в надлишку порівняно з тим‚ що потрібно‚ тоді як інші відчувають їх нестачу. Відкритий ринок дозволяє учаснику торгувати цими резервами‚ надаючи і отримуючи позики на дуже короткі строки (ніч‚ доба‚ тиждень‚ місяць). Процентна ставка‚ за якою відбуваються ці операції, безперервно змінюється‚ щоб врівноважити попит і пропозицію. Це найкраща міра грошових умов‚ бо визначає‚ скільки банки призначають власним клієнтам. Цю ставку називають ставкою грошового ринку.

Центральний банк є одним з активних гравців на відкритому ринку. Оскільки ЦБ - єдиний постачальник «товару»‚ яким торгують‚ то він може постійно орієнтувати чи навіть контролювати ринок. Частіше центральний банк має справу з ринком на віддалі, через ділерів та маклерів. Банк втручається анонімно‚ щоб не впливати на прогнози інших учасників ринку. Це збільшує вплив центрального банку на відкритий ринок. Через свої інвестиції центральний банк може визначати безпосередньо розмір власних зобов’язань і грошову масу. Мультиплікатор тоді змінюється.

У більшості єворпейських країн частіше застосовують інший метод‚ хоч нинішня практика повільно еволюціонує в напрямі до операцій на відкритому ринку. Замість встановлення грошової маси центральний банк визначає процентну ставку‚ за якою він веде операції з комерційними банками. За цією ставкою‚ що може змінитися в будь-який час‚ центральний банк забезпечує фактично будь-яку суму резервів‚ що їх потребують комерційні банки. Ділові відносини можуть відбуватися безпосередньо або через міжбанківський рахунок‚ який нагадує відкритий ринок‚ за винятком того‚ що процентна ставка фіксована. Цей метод називають дисконтним кредитуванням‚ або редисконтуванням. Ця назва походить від того‚ що позики надані центральним банком‚ часто набирають форми векселів або цінних паперів приватного сектору‚ які продають зі знижкою комерційні банки центральному банку‚ що стає новим кредитором цих векселів. Процентна ставка‚ яку застосовують при наданні позики‚ є облікова ставка‚ хоча може бути декілька ставок‚ залежно від типу цінного паперу‚ що використовує комерційний банк як заставу для позики. В деяких країнах‚ наприклад у Франції та Німеччині‚ існує квота на переоблік векселів‚ що можуть пропонувати банки. Навпаки, ФРС США активно застосовує «моральне повчання», щоб уникнути редисконтизації, коли ФРС віддає перевагу постачанню ліквідних ресурсів чи ресурсів через операції на відкритому ринку.

Основна відмінність між операціями на відкритому ринку та переобліком стосується ставки, за якою комерційні банки беруть позику в центрального банку. Центральні банки, як правило‚ використують, у відносинах з комерційними банками і операції на відкритому ринку, і облікову ставку, але зі зміною наголосу на тому або іншому методі. Проте у всіх випадках центральні банки повинні утримувати обидві процентні ставки досить близько одна до одної, щоб уникнути масового переміщення коштів з одного ринку на інший.

Коли центральний банк накладає резервні вимоги, то зміна норм резервування може служити як додатковий інструмент монетарної політики. Якщо норма обов’язкових резервів збільшилася з 10% до 12% при незмінній пропозиції резервів, то вклади повинні зменшитися приблизно на 20%. Цей рішучий захід не тільки утримує комерційні банки від надання позики, але може навіть штовхнути їх до відкликання (вимога негайного погашення) взятих позик. Оскільки цей захід може потягнути дуже великі витрати, то звичайно норму резервування змінюють тільки у малих розмірах.

Центральний банк зрештою може надавати позику безпосередньо уряду. Центральний банк кредитує рахунок уряду за допомогою заново створеної грошової маси. Як тільки уряд застосує ці кошти для купівлі товарів і послуг, то грошова маса вступає у систему комерційного банківництва як отримувач урядових платежів. Ці кошти потрапляють на рахунок комерційних банків. Купівля на відкритому ринку векселів державної скарбниці або редисконтизація досягають цього ж результату опосередковано. Цю сучасну версію впливу і тиску з боку друкарського верстата називають монетизацією державного боргу.

При всій своїй владі над ринком грошей центральний банк часто зустрічається з нелегкими дилемами. У довгостроковому періоді він бажає утримувати зростання кількості грошей на низькому або помірному рівнях‚ щоб контролювати інфляцію.

У короткостроковому періоді ЦБ можуть контролювати або процентну ставку, або пропозицію грошей‚ але не обидві ці змінні.

Це є основне джерело труднощів для проведення монетарної політики. Щоб оприлюднити свою турботу про інфляцію, центральні банки почали з 1970-х років визначати завдання з грошей. Вони оголошують заздалегідь‚ як правило‚ за рік наперед‚ про темпи зростання кількості грошей для вибраного грошового агрегату. Банки повинні передбачити економічні і фінансові умови країни, оскільки і реальний ВВП, і процентна ставка впливають на гроші. У короткостроковому періоді непередбачувані обставини можуть спонукати їх зосередити зусилля швидше на процентну ставку, ніж на заздалегідь повідомлені завдання. Так наприклад, коли Банк Англії помилково намагався утримувати процентну ставку низькою, в той час як економіка почала швидко зростати і дерегулювання фінансової системи глибоко вплинуло збільшенням попиту на гроші у 1986р. Грошова маса зростала щорічно майже на 20%, при незмінній низькій процентній ставці, що розглядають як основну причину високих темпів інфляції у 1989-1990рр.