Сторінка
6

Творчість Ле Корбюз’є

Серед тих, хто першим оцінив "модулер", був великий Ейнштейн, що вважав, що розроблена Ле Корбюз’є система має велике практичне значення не тільки в архітектурному проектуванні, але й в інших видах людської діяльності,

У 1943 році в тяжких умовах Ле Корбюз’є заснував Об'єднання будівельників для відновлення архітектури - "Аскораль". Головною задачею об'єднання стає створення житла як містобудівної одиниці. Розглядаються три форми розселення: 1) сільське; 2) лінійне промислове місто; 3) радіально-концентричне торгове місто. Роботу об'єднання Ле Корбюз’є розподілив по відповідним секціях. Кожна вирішувала своє окреме питання. Діяльність об'єднання згуртувала передових архітекторів і містобудівників Франції, що дало гарні результати.

Відразу після закінчення війни Ле Корбюз’є приступає до розробки проектів реконструкції двох міст: Сен-Діє і Ла-рошель-ла-палліс. І одночасно береться за здійснення своєї давньої заповітної мрії - проектує єдиний житловий комплекс для Марселя - житловий будинок на 1600 чоловік. У цій роботі він уперше застосовує на практиці "модулер". Створення цього будинку-гіганта стало тріумфом Ле Корбюз’є і нової архітектури.

Сьогодні будинок Марсельського житлового комплексу є гордістю не тільки Марселя. І не тільки гордістю Франції. Він послужив прототипом житлових комплексів для інших міст Європи. Десятки тисяч туристів приїжджають щорічно, щоб побачити це спорудження.

Зовсім новою сторінкою у творчості Ле Корбюз’є стала капела Нотр-дам-дю-о в Роншані, над створенням якої він працював з 1950 до 1954 року. Тут майстер уперше застосував пружно вигнуті площини несущих стін, над якими як би злітає, утворюючи величезні навіси, також криволінійне перекриття з монолітного залізобетону. Невеликі віконні прорізи різних розмірів і форм, немов випадково розкидані по фасаду, створюють в інтер'єрі казковий ефект. Ці віконца підкреслюють цілісність і монументальність будинку. Виникають якісь далекі асоціації з романською архітектурою, із храмами древнього Пскова, а швидше за все, зі стародавніми хатинами французьких селян.

У 1956 році Ле Корбюз’є приступив до роботи над будівлею домініканського монастиря в Ла-Туретті біля Ліона. Коли одного ченця запитали, чому будівлю монастиря доручили саме Ле Корбюз’є, домініканец відповів: "Для краси нового монастиря". Ченці знали, що знаменитий майстер створить їм архітектурний шедевр. Особисті погляди Ле Корбюз’є на релігію і церкву були їм зовсім байдужні. Церковники не обдурилися у своїх розрахунках: туристи з усього світла стікаються в Ла-Туретт, так само як і в Роншан.

Таким чином, Ле Корбюз’є незвичайно послідовний у своїх композиціях. Він розглядає місто як організм, життя якого зароджується в первинній клітці і потім поширюється по усьому великому просторі. У цей безупинний творчий процес він вкладає ідею людяності, доброти і демократичності.

Корбюз’є архітектурне спорудження розглядав як пластичну форму, повну світла і тіні, "виліплену" з будівельного матеріалу. Скульптурні і побудований їм будинок у Марселеві і його шедевр - капела в Роншані. У першому випадку пластичність досягнута лоджіями, що ритмічно членують прямий фасад. В другому - пластикою вигнутих стін, що нависли дахом і відсутністю прямих кутів.

Нарешті прийшов час, коли Ле Корбюз’є засинають пропозиціями. Він бере участь у будівництві будинку ООН у Нью-Йорку. Будує музей у Токіо. У листопаду 1950 року в Париж прибули представники індійського уряду з пропозицією побудувати в підніжжя Гімалаїв нову столицю штату Пенджаб. З Ле Корбюз’є підписують контракт на будівлю міста Чандігарха з урядовим центром - Капітолиєм.

Ле Корбюз’є закінчив розробку міста в чотири місяці, з березня 1951 року почалося будівництво. Президент Неру сам стежив за будівництвом Чандігарха, часто відвідував його і надавав підтримку будівельникам у важкий час. У матеріальному відношенні робота була для архітекторів невигідною. Жити приходилося в неймовірно важких побутових умовах, у незвичному для європейців кліматі. Але архітектори, натхненні небувалої по масштабах задачею, працювали з ентузіазмом.

Успіх перевершив усі чекання. Уздовж широкої гладі водяного простору простягнулося легке нове світле місто, підлегле найголовнішої з гармоній - гармонії архітектури з природою і з людиною. Колись, ще в 30-і роки, Ле Корбюз’є розробив план реконструкції Парижа. Цей проект зробив враження бомби, що розірвалася. Ле Корбюз’є, власне кажучи, пропонував знести старий Париж, щоб на його місці звести нове, витримане у строгій геометрії місто. Те були перші кроки Корбюз’є в містобудуванні. Тоді він був переконаний у перевазі прямої лінії і протиставляв хаосу міста чисто геометричне містобудівне рішення.

З роками зодчий прийшов до нових концепцій, тісніше зв'язаних з реальним життям. І, одержавши можливість звести нове місто, яке можна було вирішити в прямих лініях, чисто геометрично, Ле Корбюз’є пішов по іншому шляху. Досить навіть непосвяченій людині глянути на генеральний план Чандігарха, щоб не просто побачити, а відчути, як органічно уріс нове місто в його пейзаж, що сприйняв, рельєф місцевості.

Не даремно запеклий Корбю, як називали його близькі друзі, говорив самому себе: "Далися вони мені з їх приписаним мені власним стилем! От я їм покаджу щось нове: торжество похилої лінії, що те переможно і легко злітає нагору, те як би з посмішкою скидається вниз у легкому слаломі".