Сторінка
2

Велика китайська стіна

Крім рису, основної зернової культури Ки­таю, тут вирощують бавовну, чай, шовкови­цю, різноманітні фруктові дерева, пшеницю, кукурудзу, просо, гаолян і чумизу. Гаолян і чумиза (різновиди проса) не бояться посу­хи і засолених ґрунтів, до того ж скорос­тиглі. Не менше за зерно цінні їхні могутні стебла, що слугують на безлісій рівнині і па­ливом, і будівельним матеріалом, і сиро­виною для виробництва паперу. Великі по­сіви олійних культур - арахісу, рапсу, кун­жуту, сої.

Через усю Велику Китайську рівнину простягнувся Великий Китайський канал, довжина якого 1700 км. Коли наприкінці 6 ст. територія Китаю була об'єднана в єди­ну імперію, виникла необхідність з'єднати окремі ділянки каналу. У 13 ст. канал уже з'єднував столицю Пекін із багатими півден­ними районами. По ньому до столиці везли рис, шовк, мідні вироби, морські продукти, перли, дорогоцінні метали, слонову кістку. Не завмерло життя каналу і сьогодні.

Династія Мін

Мін — династія в Китаї в 1368—1644 pp. Заснована в 1368 р. після вигнання монголів і повалення монгольської династії Юань колишнім буддійським ченцем, вихідцем з соціальних низів Чжу Юаньчжаном. Це був жорстокий правитель, але йому вдалося повернути країну до процві­тання. Величезні земельні володіння, що належали монгольській знаті, були передані у власність держави. Значну частину цих земель потім передали у володіння феодалам або в користування чиновникам. Були створені також маєтки, що належали безпосередньо імператорському дому. Частина державного земельного фонду була передана в користу­вання селянам. Був посилений контроль держави за містами. Мінська імперія вела напружені війни з монголами і японськими піратами, що нападали на береги Шаньдуна.

У 1374р.японськийфлотзазнавсерйозноїпоразкибіляостроваЛюцю. Корея та Тонкій визнали себе васалами Китаю. Територія імперії простя­галася від Південної Маньчжурії до Тібету й Індокитаю. У мінський пе­ріод зростали міста, збільшився грошовий обіг, розквітало ремісниче ви­робництво, розвивалася мануфактура. Останні спеціалізувалися на ви­робництві шовку, фарфору, зброї. Вже в XV ст. мінські кораблі були озбро­єні гарматами.

У країні існувало 33 великих торгових пункти, куди привозили това­ри з усього Китаю і з-за кордону. На початку XV ст. до берегів Індокитаю, Яви, Суматри, Цейлону, Індії та Африки здійснено кілька морських екс­педицій. Сім найбільш вдалих з них очолював видатний флотоводець Чжен Хе.

Китай придбав зручно розташовані торгові факторії і встановив пану­вання на морських шляхах значної частини Тихого та Індійського океа­нів. У XVI ст. Китай вів напружені війни з монголами і японцями. Остан­ні нападали на узбережжя Фуцзяні і гирла р. Янцзи, а в 1592—1598 pp. вторгайся в Корею. У1618 р. почався наступ на Мінську імперію маньч­журських племен. У результаті цього вона втратила свої володіння в Пів­денній Маньчжурії.

Усі зовнішні досягнення Мінської імперії нейтралізувалися тим, що становище селян не тільки не поліпшувалося, але й погіршало. Посили­лася практика захоплення у селян їхньої землі. У 1628 р. в Шеньсі поча­лися масові антиурядові виступи. У1631 р. розрізнені групи повстанців, об'єднавши свої сили, здійснили похід на схід. З цього часу повстання охопило весь Північний Китай.

У1636 р. уряд зняв з маньчжурського фронту частину військ і напра­вив їх проти повстанців. Імператор видав едикт, в якому пообіцяв амніс­тію тим, хто складе зброю. Повстання пішло на спад. Але в 1639 р. повс­танці знову почали збиратися під знамена одного зі своїх колишніх вож­дів — Лі Цзичена. Зібравши величезне військо, Лі Цзичен у 1640— 1643 pp. захопив кілька великих міст і оволодів обширною територією. Він реорганізував своє військо, знищивши самостійні загони, і намага­вся створити єдину армію з централізованим командуванням. У провін­ції Сичуань на чолі повстанців стояв Чжан Сяньчжун, давній соратник Лі Цзичена, який разом з ним брав участь у повстанні в провінції Шень­сі, а потім вступив зі своїм загоном в Сичуань. Чжан Сяньчжун у Ченду заснував свою державу, проголосивши себе «царем Великої західної держави».

У1644 р. повстанці здійснили похід на столицю і 25 квітня вступили в Пекін. Останній імператор династії Мін повісився. Знатні землевласни­ки вирішили використати для боротьби з повстанцями війська, що зна­ходилися на маньчжурському фронті під командуванням Саньгуя, який просив маньчжурських князів надати йому допомогу. Об'єднані сили китайських феодалів і маньчжурів завдали поразки повстанцям і приму­сили їх відступити. У Пекіні з 1644 р. встановилася влада маньчжурської династії Цін.