Сторінка
2
Регулярні татарські вимоги нищення укріплених міст і їх руйнування ординцями свідчать, що татарська сторона добре розуміла головну спрямованість містобудівних заходів галицько-волинських князів.
З міст, посталих на північно-західних теренах, літопис насамперед фіксує Угровськ, у якому одразу ж засновано єпископську кафедру, що вказує на особливі плани Данила Галицького щодо нього. Проте новозаснованому місту судилася коротка доля — воно поступилося місцем новому "фаворитові" майбутнього короля — Холму, заснованому, за свідченням літопису, на порожньому місці й наділеному особливою опікою Данила Галицького, який невдовзі переніс до нього свою столицю. Під 1248 р. літопис зазначає, що 1234 р. Холма ще не було, а при монголо-татарському нашесті 1241 р. він став одним з небагатьох міст Галицько-Волинської Русі, які вистояли і не були захоплені. Внаслідок активної політики князя до міста стікалося різнорідне населення, в тому числі і, як наголошує літописець, ремісники з країн німецького кола, що дозволило за короткий час перетворити Холм у справжній центр держави, яка переживала період чергового піднесення.
За характером забудови Холм належить до міст з укріпленою княжою резиденцією на природному узвишші й демонструє тип міської забудови, відомий також з інших містобудівних фундацій Данила Галицького, насамперед — Львова. Важливим елементом його фортифікацій була споруджена в центрі укріплень вежа, призначена, за словами літописця, для обстрілу — "знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева, і вибілена". Вона згоріла під час відомої пожежі міста і далі не відбудовувалася, оскільки, за твердженням літописця, Данило був зайнятий спорудженням інших укріплених пунктів проти татар. Проте, мабуть, з розбудовою міста вежа втратила певні функції свого первісного призначення, і саме це стало головною причиною відмови від її відновлення. За походженням і типом це, безперечно, був західноєвропейський донжон, проте поєднання у ньому каменю і дерева дає приклад дуже своєрідної інтерпретації європейської ідеї на місцевому ґрунті. Одночасно таке поєднання вказує, мабуть, також на початковий характер відповідного напряму діяльності, оскільки всі пізніші відомі галицько-волинські оборонні вежі будувалися лише з каменю. При спорудженні веж Данило, звичайно, орієнтувався не лише на європейську практику, а насамперед на місцеві аналогічні споруди, які вперше з’явилися на території князівства за часів його батька — мабуть, саме до його нетривалого правління належить найраніша з-поміж веж XIII ст. у Стовпі (від другої половини XVI ст. Столп’є) поблизу Холма. Окрім втраченої ще за життя Данила холмської вежі, він звів також вежу в Білавині поблизу Холма (нині на території міста), залишки якої були знищені під час останньої війни.
Окрім того, кам’яна вежа на дванадцять ліктів, за свідченням літопису, була зведена "за поприще від Холма" й увінчана скульптурним зображенням орла. Останнім часом віднайдено фундаменти вежі в Угровську. Збережену до нашого часу вежу у Кам’янці, вірогідно, споруджено за наказом князя Володимира Васильковича після заснування цього міста. З території Волині відома також втрачена вежа, яку, за даними літопису, князь Мстислав Данилович спорудив у Чорторийську на самому початку свого правління (1289). Ця найпізніша серед зафіксованих літописом волинських веж і завершує столітню історію цієї своєрідної сторінки оборонного будівництва, започаткованої князем Романом Мстиславичем на зламі XII — XIII ст.
Пам’яткою цієї групи з-поза меж Волині була втрачена вежа Спаського монастиря біля Старого Самбора фундації, вірогідно, Льва Даниловича. До неї ж належить також кругла вежа на подвір’ї замку в Любліні.
На загальному тлі оборонного будівництва Галицько-Волинського князівства вежі-донжони виступають як доволі своєрідне і досить мало поширене явище, що, очевидно, певною мірою пов’язано із значними видатками на їхнє спорудження, але насамперед із застосуванням у них каменю, що загалом не було притаманним оборонному будівництву Галицько-Волинської Русі. Мабуть, саме звідсіля перша вірогідна спроба Данила Галицького у цьому напрямі — холмська вежа — була наполовину дерев’яною. Попри свою рідкісність, галицько-волинські донжони залишаються цікавими і характерними пам’ятками оборонного будівництва й ще одним — поза білокам’яними храмами — важливим свідченням наявності елементів європейської орієнтації у галицько-волинській оборонній архітектурі.
Окрім менш дослідженого, і через те поза літописом маловідомого Холма, найхарактернішим прикладом міст Данила Галицького виступає Львів. На відміну від Холма, спорудженого, як підкреслює літописець, на порожньому місці, він виник на місці не зафіксованого історичними джерелами й відкритого щойно під час археологічних досліджень розбудованого міського поселення з розвинутою інфраструктурою, на яку, зокрема, вказує низка мощених деревом вулиць, невелика ділянка якої відкрита на заболоченій низинній території на правому березі Полтви. Місто Данила продовжило свого анонімного попередника, розвинувши вже існуючу міську структуру. Окрім безслідно втраченого княжого замку, її визначальними елементами виступають найдавніші храми. Центральне місце серед них посідає Миколаївська церква, яка, з огляду на підтверджений літописом розвинутий особисто князем культ св. Миколая Мирлікійського, може бути визнана його фундацією. Посереднім підтвердженням на користь такого припущення служить наявність у Холмі церкви св. Миколая біля підніжжя Замкової гори (так само зліва від дороги до замку!) і присутність ротонди св. Миколая праворуч від дороги до замку в Перемишлі (під пізнішим латинським кафедральним костьолом). Очевидно, за трьома зазначеними пам’ятками стоїть спільна традиція, яку, з огляду на наявність у переліченій групі львівської та холмської споруд, є підстави пов’язувати з Данилом Галицьким.
Княжою фундацією Данилового наступника Лева, мабуть, є згодом докорінно перебудований монастирський комплекс св. Онуфрія. До княжого періоду, очевидно, належить заснування П’ятницької церкви й латинського парафіяльного храму Марії Сніжної на околиці княжого міста. Первісно він, мабуть, був дерев’яним або фахверковим — принаймні Мартин Ґруневеґ, який перебував у Львові в 1582 — 1602 рр., свідчить, що лише в його часи костьол споруджено у камені.
Завантажити реферат