Сторінка
2

Стоунхендж

Хоча й дуже неохоче, але вчений світ змушений був погодитись з висновками Хокінса, а його книга (у співавторстві з Дж. Уайтом) “Розгадка таємниці Стоунхенджа” за короткий час стала бестселером.

Отже, Стоунхендж – обчислювальна машина кам’яного віку? Ця парадоксальна інтерпретація обсерваторії, запропонована Хокінсом, нині вже не викликає подиву. Трилітами та іншими каменями й лунками було зафіксовано азимути всіх найважливіших положень Сонця й Місяця. Усе це блискуче доведено за допомогою ЕОМ. А парадоксально те, що в історії неоліту Британії (та й усієї Європи) з’явились невідомі джерела таких високих астрономічних знань. Хто був “генеральним конструктором” цього дива? Як зумів він захопити своєю ідеєю тих, хто правив остров'янами, відірвати тисячі людей від добування хліба насущного і примусити їх “безглуздо” перетягувати камені? Не може не дивувати той факт, що будівниками були три народи, котрі змінювали лдин одного протягом віків і не володіли ані писемністю, ані системою числення. І, незважаючи на це, десятки поколінь з незрозумілою продовжували й блискуче завершили спорудження цього астрономічного центру. Важко відмовитися від думки, що Стоунхендж збудований за єдиною задумкою, згідно із заздалегідь складеним грандіозним планом. Виходить, що ті, хто будував “першу чергу”, повинні були на 300 років уперед спланувати послідовність робіт і уявити собі планування комплексу, узгодивши його геометрію з астрономією!

Головне питання навіть не в трудомісткості будівельних робіт. Можна, звичайно, припустити, що на той час існували якісь примітивні технічні засоби, за допомогою яких пощастило спільними зусиллями відколоти, обробити, перетягти й встановити гігантські брили. І справа навіть не в організації робіт, хоча й вона, кажучи сучасною мовою, вимагає ефективної системи управління, постачання й контролю.

Суть загадки в тому, що древні британці якимось чином знайшли принцип цієї складної “обчислювальної машини” і з високою точністю відтворили її принципову схему на місцевості, не володіючи, як ми вже підкреслювали, писемністю, системою числення, не маючи уяви про параметри Землі, Сонця, Місяця, інших планет, без жодних топографічних і геодезичних приладів, щоб зробити розмітку як самого Стоунхенджа, так і існуючих навколо нього пам’яток, що утворюють з ним єдину систему.

Будівництву, безумовно, мав передувати етап розвитку й вдосконалення будівельного мистецтва накопичення спостережень у галузі астрономії. прОте ми не маємо жодних свідчень щодо високого рівня знань мешканців стародавньої Британії. Та й яка життєва необхідність могла змусити мисливців і збирачів будувати мегалітичний комплекс, розраховувати діаметри планет та їхні орбіти, відстань від Місяця до Сонця? І до того ж усі ці відомості зашифровувати в лабіринті Стоунхенджа? Найважливіше з питань: як будівничі визначили, що комплекс слід розташувати саме на 51017/ північної широти? Адже на цій широті кут між азимутами місячного і сонячного напрямків становить майже точно 900. А щоб відшукати широту, потрібна була ціла сітка спостережних пунктів на меридіані по всій Британії. І лише на основі аналізу усіх спостережень за багато десітиліть можна було знайти потрібну широту. Хто ж це зробив? А може, це чистісінький випадок, збіг обставин, ну які могли бути спостережні пункти в той час?

Стоунхендж вивчено, як то кажуть, вздовж і впоперек. Дослідники розглядали його з історичної, археологічної, нарешті – з астрономічної точок зору, але не аналізували його системних, кількісних зв’язків з іншими мегалітами. Геометрію цього складного комплексу практично не вивчали.

І ось геолог В. Авінський і математик В. Терьошин, відкрили нові, приголомшуючі властивосту кромлеху, що базувались саме на геометричних закономірностях. Було встановлено, що при споруджені не лише Стоунхенджа, але й багатьох інших мегалітів Англії, керувалися ідеєю многокутника. Скажімо, в композиції комплексу Ейвбері, розташованого на північ від Стоунхенджа, можна виявити шестикутник, а у структурі “Святилища” – дев’ятикутник. В плануванні самого ж Стоунхенджа використані дев’ятикутник і одинадцятикутник. Через подвоєний одинадцятикутник у Стоунхенджі зашифровано співвідношення довжини кола і його діаметра, тобто число “пі”. Більше того, діаметр комплексу і внутрішній діаметр сарсенового кільця з погрішністю не більше двох процентів моделюють поперечники Землі й Місяця.

Далі вчені спробували знайти в Стоунхенджі нову фігуру з мінімальною кількістю кутів. Нею виявилася пентаграма. Коли її було накладено на схему Стоунхенджа, стало ясно, що саме вона лежить в основі його планування. Щонайменше п’ять концентричних кілець кромлеха співпали з колами пентаграми. На думку дослідників, діаметри цих кіл моделюють поперечники планет земної групи й Місяця, оскільки відхилення для дійсного співвідношення діаметрів (Землю прийнято за одиницю) не перевищує одного процента. Свого часу Дж. Хокінс писав, що в кромлеху є да кола, з якими “пов’язані справді карколомні загадки”. Розрахунки Авінського і Терьошина показали, що в розмірах цих кіл можна побачити діаметри Меркурія та Марса.

Знайшли вчені і спосіб обчислення поперечників для інших планет. Отже, пентаграма, що несе в собі інформацію про конструкцію Стоунхенджа,-- це його друга особлива властивість.

Якщо вийти за межі кромлеха, то можна побачити, що від П’яточного каменя на північний схід веде алея з валів та ровів. Вважається, що вона правила за найкоротший шлях для транспортування каменя від ріки Ейвон до “будівельного майданчика”. Але, як виявилось, в ній криється і глибокий астрономічний зміст. Річ у тім, що алея уривається біля Вудхенджа – дерев’яної споруди, котра з’явилася чи не раніше за свого кам’яного сусіду Стоунхенджа (англійською мовою “стоун” – камінь, а “вуд” – деревина). Відстань між ними точно дорівнює 30 діаметрам Стоунхенджа і моделює середній радіус місячної орбіти числом земних діаметрів, як це прийнято в сучасній астрономії.