Сторінка
2

Готична культура і її спецефічні риси

Принципи готики проникають і в книжкову мініатюру.

В малюнку починає домінувати тонка і гостра лінія. Це на­давало зображуваному підвищену одухотвореність. Загальний емоційний склад мініатюр стає неспокійним, фігури втрачають вагу, жести їх стають експресивними, ритми тон­ких лінійних складок відтінюють своєю грою емоційний настрій персонажів. Широко починають використовуватися прийоми, притаманні вітражу; фарби стають насиченими, а композиції вміщуються в круглі медальйони. Значні зміни відбулися і в зовнішньому вигляді рукописної сторінки, що зумовлювалося використанням гострокутного готичного шрифту, який надавав тексту характер мережива.

До кращих зразків книжкової мініатюри відносяться мі­ніатюри у «Псалтирі королеви Інгеборг» (близько 1210) та у «Псалтирі Людовіка Святого» (1253—1270). Кожна з мі­ніатюр останнього манускрипту вписана в складне архітек­турне облямування. Куртуазно-елегантні фігури персонажів рухаються і жестикулюють то етикетно-умовно, то надзви­чайно експресивно. Загалом готична книжкова мініатюра демонструє прагнення авторів створювати композиції, які досить правдиво відображають складні ситуації. Характер­ною особливістю цієї мініатюри є те, що вона не просто ко­ментує текст, а набуває ілюстративного характеру.

Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який сформувався із усього спектра її явищ. В розвитку середньовічного театру, який став відгуком суспільних ін­тересів свого часу, простежуються дві течії; перша має сво-їм витоком народні ігри, обряди та свята, друга - жанр із Прагненням церкви проти­діяти проникнутим язичницьким духом народним святам та іграм.

Проте літургічиа драма відносно недовго залишалася послідовно релігійною. В кінці XI, а особливо в XII ст., вона зазнає значних секуляризаторських впливів, втрачає зв'я­зок із богослужінням і наповнюється мирським духом. Од­ночасно зростає інтерес до видовищності, що зумовило ви­користання декоративних та бутафорських елементів; все це вже мало відповідало суті літургічної драми.

Змінюється місце, де розігрувалися п'єси: від "вівтаря на паперть, потім на вулицю і врешті-решт на міську площу. Відбувається і зміна «акторів». Якщо раніше драматичне дійство розігрували клірики, то з виходом драми на міську площу їх замінюють прості міщани. Літургічна драма пере­роджується іі місгерію. Одним-з найдавніших зразків місте­рій є «Гра про Адама» (середина XII ст.). У,ній зображу­ється «гріхопадіння» Адама та Єви, вбивство Авеля Каїном. Завершується все появою пророків, котрі сповіщають про пришестя Христа, який має «спокутувати первородний гріх». П'єса характеризується досить живим діалогом, рядом ці­кавих комічних рис і спробою створити драматичні харак­тери.

З усіх видів мистецтва цієї епохи театр був найбагатший на народні елементи. Танці, клоунада, елементи кар­навалу, народні пісні стають органічними елементами міс­терій. Проте ця народність обмежувалася засиллям мора­лізаторства, безмірною наповненістю побутовими деталями та вузькістю кругозору, що заступало загальнолюдський аспект проблем, які піднімав середньовічний театр.

Неупередженнй погляд на культуру західноєвропейсько­го середньовіччя відкриває багатогранне у своїх історичних та регіональних проявах культурне життя. Щоправда, це багатство ще малорухоме і не здатне розкрити всіх своїх потенцій. Наступні епохи приведуть його в бурхливу дина­міку, виявляючи такі грані творчого генія середньовіччя, які не могли отримати необхідного розвитку в громіздких ієрар­хічних структурах феодального суспільства. І все ж це різ­номаніття культурних проявів не виключало і певної єдності, що проявилась у двох характерних рисах середньовічної культури. Перша—не її глибокий і дуже складний зв'язок із релігією. Друга полягала в тому, що культура в рамках релігійного світобачення, не вступаючи з ним у відкриту суперечність, прагнула у своїх проявах реалізувати уяву та ідеї широких верств народу. Саме ці особливості середньо­вічної культури дозволили їй відкрити нову грань «гума­нізму», грань олюдненості світу. Людству відкрилися мило­сердя і співчуття, горіння духу та боротьба добра і зла. Духовна сила людини, немічної тілом, але сильної своєю переконаністю і вірою, стала визначальною в оцінці особис­тості.

Зазначене було зроблено у специфічних релігійних фор­мах, які в нових історичних умовах були вже непридатні для використання. Проте започаткований середньовіччям гума­ністичний вимір світу не був втрачений. Ренесанс поставить ідеї гуманізму наріжним каменем свого світобачення: зі світлячків, якими були ці ідеї в добу феодалізму, він роз­палить вогнище, котре буде висвітлювати людству подаль­ший шлях йото розвитку.