Сторінка
4

Соціальне програмування як технології соціальної роботи

У моделі програмно-цільового керування присутнє новий елемент - програмування, - який повинний бути органічно убудований у систему традиційних методів і технологій керування.

Використання програмування вимагає уточнення його поняття, оскільки останнє не є "устояної" у теорії, застосовується в різних значеннях в управлінській практиці.

Термін "програмування" бере початок від слова "програма". У перекладі з грецького "програма" означає оголошення, розпорядження. Виходячи з етимології цього слова зміст програмування полягає в тому, щоб визначити, що і як робити. У самому загальному виді програмування - це спосіб рішення конкретних задач з використанням уже відомих або знову розроблених спеціально для цих цілей інструментів і прийомів.

У математику є цілий напрямок - математичне програмування. Воно зв'язано з пошуком найбільш ефективного способу рішення конкретної задачі за допомогою методів формальної логіки, математичного аналізу, лінійної алгебри, теорії диференціального й інтегрального вирахування. Логічна схема програмування має такий вигляд: здійснюється математична постановка задачі у виді системи рівнянь; остання приводиться до виду, зручному для застосування наявного методичного інструментарію; підбираються відповідні методи рішення задачі, у випадку відсутності таких розробляються нові; проводиться серія розрахунків і перевірка вірогідності отриманої інформації; на цій основі виробляється вибір найбільш ефективного способу рішення поставленої задачі.

На відміну від математичного соціальне програмування має як теоретико-методологічну базу не формальну, а діалектичну логіку, що робить його більш складним, формальних правил, що зводиться не до взаємозалежного набору, і процедур. Діалектичний метод припускає вивчення процесів розвитку, проникнення в їхню суть, тобто аналіз внутрішніх протиріч соціальних явищ, їхніх якісних змін і взаємного переходу одного в інше. І якщо метафорою формальної логіки є рівність (саме в ньому фіксується сталість і стійкість), те метафорою діалектичної логіки є нерівність, у якому відбивають зміну, становлення.

Використання діалектичного методу дає ключ до узгодження різних цілей, перебуванню взаємовигідних варіантів їхньої реалізації виходячи з аналізу протиріч в інтересах і діях соціальних суб'єктів. Рішення конкретної задачі в соціальному програмуванні здійснюється за допомогою існуючих або знову створюваних інструментів, прийомів і засобів керування.

У теорії керування немає однозначного трактування поняття "програмування". Вивчення вітчизняної і закордонної літератури по проблемі дає можливість охопити різноманіття точок зору й умовно згрупувати них у три основних класи.

Широко розповсюдженим (особливо в американській літературі) є підхід, відповідно до якого програмування розглядається як форма планування. Його суть зводиться до процесу підготовки до використання і розподілу ресурсів найбільш економічним способом, з найменшими витратами (Д. Клиланд, В. Кинг, В. Гордин). Достоїнство даного підходу в тім, що його прихильники уловлюють істотний момент програмної діяльності, а саме: пошук оптимальних способів сполучення цілей і ресурсів на їхнє досягнення. Однак програмування не обмежується тільки формами використання ресурсів і взаємодії з приводу їхнього розподілу. Воно має більш широкий зміст і включає визначення напрямків спільної діяльності соціальних суб'єктів, об'єднаних спільністю цілей; виявлення протиріч у їхніх інтересах; обґрунтування способів їхнього дозволу; установлення визначеного типу взаємин між суб'єктом і об'єктом керування та ін.

У відповідності з другим підходом, що нерідко зустрічається у вітчизняній літературі, під програмуванням розуміється спосіб розробки і реалізації цільових програм (у тому числі комплексних). Слід відразу зазначити, що воно не зводиться тільки до розробки і реалізації цільових програм. Найважливішими формами програмування виступають складання програмного розрізу плану; обґрунтування соціальної, економічної, науково-технічної, екологічної політики держави; підготовка нормативних документів (законів, постанов, розпоряджень), що мають цільовий характер.

Серед вітчизняних фахівців в області теорії керування домінує й одержала офіційне визнання третя точка зору, відповідно до якої програмування розглядається як форма планування, орієнтована на рішення актуальних народногосподарських проблем (Будавей В.Ю., Кириченко В.Н., Поспєлов Г.С., Ириков В.А., Федоренко Н.П. і ін.). При цьому робиться акцент на використанні системної методології і комплексного підходу, на відміну від традиційних способів рішення проблем у рамках народногосподарського планування, організованого по територіально-галузевому принципі. Прихильники даного трактування програмування пропонують відмовитися від вузько галузевого підходу в плануванні, підсилити його комплексний, міжгалузевий характер, орієнтацію на досягнення кінцевих результатів. І це зовсім правильно.

У самому загальному виді соціальне програмування являє собою спосіб постановки управлінської задачі виходячи зі стратегічних цілей розвитку системи й актуальних проблем її функціонування, а також вибір найбільш ефективного варіанта її рішення, включаючи цільовий розподіл ресурсів. При цьому варто звернути увагу на те, що функціонування є моментом розвитку, тому мети розвитку і мети функціонування складають єдину систему, що необхідно враховувати при підготовці управлінських рішень у ході програмної діяльності.

По суті соціальне програмування - це узгодження цілей і засобів їхнього досягнення. Під засобами ми розуміємо всілякі способи діяльності людей, способи застосування ними ресурсів, що знаходяться в розпорядженні суспільства, окремій території або організації.

По змісту соціальне програмування являє собою постановку управлінської задачі виходячи з аналізу цілей розвитку системи і реальної ситуації; її розукрупнення на складові частини; виявлення суперечливості частин і на цій основі їхнє взаємне ув'язування; установлення пріоритетів у сукупності задач; виділення ведучої ланки; визначення умов і обмежень на рішення комплексу сформульованих задач; вибір оптимального варіанта рішення; формування відповідного організаційно-економічного механізму й оцінку очікуваних наслідків від практичного втілення обраного варіанта дій.