Сторінка
2
Одним з важливих положень концепції Парсонса є розмежування таких відносно автономних підсистем дії, як особа і культура. Це дозволяє йому уникнути уявлень про цілком незалежну особу, з одного боку, і уявлень про індивідів, жорстко запрограмованих пануючою культурою і залежних від її цінностей, з другого. У цьому останньому питанні Парсонс принципово розходиться з Дюркгеймом, у якого «культурні стандарти» домінують над особистістю. Парсонс розглядає це співвідношення як систему вмотивованої поведінки особи, що взаємодіє з культурними стандартами і цінностями, виступаючими в якості оточуючого, зовнішнього середовища.
У середині 60-х pp. XX ст. в західній соціології виникає свого роду повстання проти монополії на істину структурно-функціонального підходу, в якому чільне місце займає теорія конфлікту, або конфліктна парадигма. «Теорії порядку» протиставляється «конфліктна теорія», ідеї «соціальної рівноваги» — ідея «соціальної зміни». Одним з перших критиків теорії структурного функціоналізму виступає американський соціолог Чарлз Райт Міллс (1916-1962). Він вважає, що теорія Парсонса недосконала, бо формує переконання у гармонійності інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь-якому суспільству.
Дещо інше тлумачення конфліктів містить у собі «конфліктна модель суспільства» німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (нар. у 1929). Його концепція заснована на 4-х положеннях, протилежних до положень структурно-функціонального аналізу:
• кожне суспільство безперервно перебуває у процесі постійних змін — зміни всюдисущі;
• у кожному суспільстві Ј незгоди й конфлікти .— соціальні конфлікти є повсюдними;
• кожний елемент у суспільстві сприяє його інтеграції та змінам;
• кожне суспільство базується на насильстві одних його членів над іншими.
Основними рисами конфліктної парадигми є визнання, що:
• соціальні системи роздираються протиріччями;
• соціальні системи прагнуть до змін;
• в основі соціального життя лежать непримиримі інтереси, тому конфлікт є постійним, органічним внутрішнім станом кожної соціальної системи;
• соціальні конфлікти мають радше позитивне значення для суспільства, оскільки сприяють його адаптації до змін, появі нового й прогресу у кінцевому підсумку;
• соціальні конфлікти вимагають соціального контролю з метою недопущення соціальних вибухів і повної руйнації соціальної системи; соціологія займає провідне місце у профілактиці конфліктів та їх оптимальному розв'язанні.
До другої гілки теоретичного соціологічного знання належить Інтерпретативні парадигми, скеровані на дослідження не суспільства в цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Серед них провідне місце займає символічний інтеракціонізлі (від англ, interaction — взаємодія). Ця течія визначається принциповою відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних факторів, що зближує її з соціологічною феноменологією. Символічний інтеракціонізм намагається подолати протиставлення людини й суспільства або їх розгляд як самостійних автономних підсистем, що характерно для структурного функціоналізму. Водночас намагання досягнути цієї мети призводить представників символічного інтеракціонізму до визнання пріоритету соціального над індивідуальним. Всі ці положення можна знайти у концепції американського соціолога Джорджа Міда (1863-1931) та його послідовників.
Мід та його учні вважають центральною категорією «соціальний процес», або «соціальний акт», який ототожнюється з безперервною, постійною зміною і розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є наслідком соціального процесу взаємодії — і соціальний світ, тобто суспільство в цілому, і середовище соціальної діяльності, і сам індивід.
Продовження ідей Міда, але водночас і їх переосмислення зустрічаємо у концепції іншого американського соціолога Герберта Блумера (1900-1987). Він входить в історію соціологічної думки як представник гуманістично орієнтованої, розуміючої соціології, різко виступає проти однобічності й обмеженості структурного функціоналізму з його загостреною увагою на статичності соціальної структури та конфліктної парадигми з її акцентом на суперечливості суспільства, людей і груп, що його складають. Як і Мід, Блумер поділяє взаємодію на символічну (притаманну лише людині, яка використовує жести і мову) та несимволічну (притаманну усьому живому, окрім людини). Людина-діяч для Блумера стає основною соціологічною категорією.
Суспільство визначається Блумером як символічна взаємодія людей, груп і колективів; воно включає найрізноманітніші види взаємопов'язаної поведінки і дій людей: і кооперацію, і конфлікт, і байдуже ставлення людей один до одного, і експлуатацію — тобто все розмаїття людських взаємин. Він створює загальну модель людської взаємодії, де центральною постаттю є індивід, який постійно діє і взаємодіє, тому Блумер звертає основну увагу не на статику, а на динаміку людського життя, постійні зміни, які в ньому відбуваються.
Ще одним напрямком інтерпретативних парадигм, досить близьким до символічного інтеракціонізму, є феноменологічна соціологія, тобто дослідження духовних сутностей. Вона є різновидом розуміючої соціології і скерована, в першу чергу, проти позитивізму й натуралізму, які хибно розуміли природу суспільних явищ, приписуючи їм схожість з явищами природи. Представники феноменологічної соціології намагаються осмислити соціальний світ у його суто людському бутті, з уявленнями, мотивами і цілями індивідів, які діють у цьому світі. Суспільство у цій концепції — це явище, яке постійно створюється й відтворюється у процесі духовної взаємодії людей.
Найбільш вагому роль у виникненні феноменологічної соціології відіграє австрійський, а згодом американський соціолог Альфред Шюц (1899-1959), який, у свою чергу, опирався на ідеї М.Вебера і Г.Міда. Соціальний світ, згідно з думками Шюца, є світом, створеним смислом (сенсом), оскільки соціальним явищам притаманний певний сенс. Люди ще до появи соціології або іншої науки розчленували й осмислили цей світ з наміром визначитися у ньому і діяти у відповідності з ним. Соціальний світ — це повсякденний світ, який переживається й тлумачиться діючими в ньому людьми як світ сенсів. Смисли, або сенси, згідно з Шюцом, — це типові уявлення людей про об'єкти цього світу. Тому, починаючи діяти, людина обирає для себе якийсь один типовий «рецепт» досягнення своєї мети, орієнтуючись при цьому на іншу людину і очікуючи від неї типової реакції у відповідності із загальноприйнятою логікою «здорового глузду».
Завантажити реферат