Сторінка
3

Соціально-політичні реалії кінця XX століття

До індустріальних країн приєдналася й частина країн, що розвиваються. Десь із середини 70-х років різкий ривок у своєму науково-технічному та економічному розвитку зробили Гонконг, Сингапур, Тайвань і Пів­денна Корея, їх стали називати «новими індустріальними державами» або «азіатськими драконами». Дещо пізніше до цієї групи додалися Бразилія і Мексика. У 80-х роках сформувався «другий ешелон» нових індустріальних держав, до якого ввійшли Індонезія, Малайзія, Таїланд і Філіппіни. До них приєднуються держави «нафтової еліти» — Саудівська Аравія та Кувейт.

Більшість економістів вважають, що це стало можли­вим завдяки проведенню глибоких перетворень у струк­турі народного господарства. Приступивши до прискоре­ної індустріалізації, ці країни зробили головну опору на переважаючий розвиток так званих галузей високої технології, які вимагають невеликих об'ємів сировини, а головним чином кваліфікованої робочої сили. Це — радіоелектроніка, автомобілебудування, суднобудування, виробництво засобів для видобування нафти. При цьому випуск подібної продукції був зорієнтований в основно­му на завоювання стійких позицій у світі. Сьогодні «нові індустріальні країни» імпортують сировину — метал, нафту, а експортують готові промислові товари — від кольорових телевізорів та відеомагнітофонів до малоліт­ражних автомобілів та бурових установок. Вони значно переважають усі інші країни, що розвиваються, а їхня продукція конкурує навіть з продукцією розвинутих країн світу.

Передові ж позиції займають так звані постіндустріальні країни (США, Японія, Німеччина, Великобрита­нія та ін.). В них досить помітний рух від традиційної машинної індустрії до інформаційного суспільства. Тут широко застосовуються найновіші досягнення інформа­тики та обчислювальної техніки в усіх галузях виробниц­тва, соціального життя і побуту. Найшвидше розвиваєть­ся третинна галузь господарської діяльності — сфера послуг, де працює 50-70 відсотків у національному гос­подарстві.

Оволодіння комп'ютерною технікою вимагає якісно нової кваліфікації робітника. До початку 80-х років на підготовку робочої сили в західних суспільствах потрібно було в середньому 14 років навчання. Вища і середня спеціальна освіта стають базовими для багатьох профе­сій. У СІЛА, наприклад, її мають 50 відсотків торгових і 40 відсотків конторських службовців, 24 відсотки квалі­фікованих робітників, 33 відсотки працівників сфери послуг.

Підвищення рівня освіти й кваліфікації впливає на співвідношення розумової і фізичної праці. Розмивають­ся класові кордони, формуються перехідні міжкласові групи, зростає внутрішньокласова стратифікація. Сфор­мувалася велика група працівників, яка різко виділяється зі всієї маси трудівників. Це — науковий і проектно-конструкторський персонал, інженерно-технічні спеціа­лісти широкого профілю, які створюють і обслуговують високу технологію — електронно-обчислювальну техніку, найскладніші автоматизовані виробничі системи. Таких працівників на Заході стали образно називати «золотими комірцями» на відміну від «синіх комірців» — звичайних виробничих робітників і «білих комірців» — традиційних службовців та інженерно-технічних працівників.

До «золотих комірців» тісно примикають робітники високої кваліфікації, постійно зростаюча кількісно група працівників сфери послуг (зайнятих в освіті, охороні здоров'я, органах державного управління і т. ін.), ферме­ри і творча інтелігенція. Інколи всіх цих людей нази­вають «класом, озброєним знаннями». Справді, якщо врахувати, що ці люди мають високий рівень матеріаль­ної забезпеченості, ведуть специфічний спосіб життя, користуються для захисту своїх інтересів засобами, відмінними від тих, які застосовує робітничий клас (приміром, як правило, не беруть участі у страйках), то про них можна говорити як про особливий клас, який відіграє важливу роль у житті суспільства. Його зараз умовно називають середнім класом, оскільки він займає, так би мовити, проміжне місце в суспільстві, перебуваю­чи між буржуазією і традиційним робітничим класом. Західні дослідники нерідко використовують для визна­чення середнього класу такі терміни, як «новий клас», клас «професіоналів-менеджерів» і навіть «нова дрібна буржуазія» або «працююча за наймом дрібна буржуазія».

Крім зростання ролі вчених і професійних спеціалістів у суспільному прогресі, одночасно множиться кількість «залізних комірців» (роботів). Усе це знаменує перехід до так званих високих технологій. Якісно новими способа­ми створення потрібних речей є безмашинні (електронні, плазмові, біотехнологічні та інші процеси), малолюдні і безлюдні (комплексна автоматизація за допомогою роботокомплексів, роторних ліній і т. ін.), ресурсозберігаючі (застосування синтетичних та композиційних матеріалів), екологічно чисте виробництво та ін. Все це свідчить про шлях переходу від високорозвинутого індустріального суспільства до інформаційного.

Інформаційне суспільство — це суспільство, в якому інформація і рівень її використання обумовлюють економіч­ний розвиток і соціальні зміни. Термін «інформаційне суспільство» закріпився в науковій літературі на початку 80-х років. Уявіть собі місто майбутнього — парки, озера, клумби, чисте повітря, індивідуальний транспорт знаходиться за містом; під вулицями розміщені кабельні лінії, які забезпечують усі можливі види комунікацій; відпала потреба в ділових поїздках; уся необхідна інфор­мація надходить на домашній екран; грошові розрахунки здійснюються за допомогою банківських карток; люди носять при собі спеціальні радіопристрої, через які авто­матично викликаються поліція і швидка допомога; будинки мають сигнальні системи на випадок пожежі; злочинність зникла; відбулися великі зміни і в політич­ному житті; активний обмін інформацією; врахування багатьох думок призвело до формування єдиної політич­ної платформи для всіх партій і соціальних груп; настала епоха небаченої демократії. Саме таку картину майбут­нього суспільства малює американський соціолог Дж. Мартін.

Деякі підтвердження цієї картини ми знаходимо в сучасних розвинутих державах. Система виробництва, що зароджується, дає змогу створити дрібні колективи на основі електронної техніки. Вже зараз багато фірм дозво­ляє своїм службовцям виконувати роботу вдома. Завод перестав бути основною моделлю виробництва. При цьому і на самих заводах помітні істотні зміни. Продук­ція новітніх підприємств не є більше масовою. Викорис­товується менше сировини, енергії, робляться спроби підняти на небувалий рівень дизайн. Трудящі вже не приковані до ритму конвеєрів. Рівень шумів знизився до мінімуму. На робочих місцях поруч з машинами — зелень і квіти. Звичайно, таких підприємств зараз небага­то, але за ними майбутнє.

Інформаційне суспільство надає простір для викорис­тання найрізноманітніших джерел енергії — водяної, сонячної, геотермальної, термоядерної та інших. Інфор­маційна техніка відкриває достатньо можливостей для демократії, вона дозволяє проводити електронні плебіс­цити і з'ясовувати громадську думку, організовувати телеконференції з урядом. Телекомунікаційна кабельна мережа може забезпечити двосторонній зв'язок між гро­мадянином і політичним діячем, що дасть змогу врахува­ти думку більшості людей при прийнятті важливих полі­тичних рішень.