Сторінка
3

Поняття та сутність віктимології

Як бачимо, стійкі взаємодії між злочинністю і віктимністью можуть існувати на різних рівнях соціального буття. При цьому, постійно роблячи вплив один на одного, визначаючи форми своїх майбутніх проявів і взаємодій, віктимність і злочинність знаходяться в безперервному конфлікті.

Звідси, аналізуючи конфліктні тенденції на:

соціальному, речовинному (агресія, придушення/ безпека, самозбереження),

психологічному, енергетичному (індивідуалізм/ взаємодопомога),

соционормативном, інформативно-регулятивному (антиправо/право) рівнях,

можна знайти, що дана система досить самоорганізована.

Залежності віктимності від злочинності, обумовлені складною каузальною взаємодією соціальних систем і процесів, - лише одна ланка в сфері гомеостазу надсистем злочинності і віктимності в системі соціальних відхилень, зв'язаних сукупністю об'єктивних соціальних умов.

Об'єктивні умови, у яких існує злочинність, опосредуют розвиток віктимності, у свою чергу симбиотично зв'язаної зі злочинністю як у межах соціального цілого, так і на індивідуальному рівні.

"Суспільство як система структурована, і в цьому змісті в злочинців як визначеної категорії людей (підсистеми), що є поряд з іншими категоріями складовою частиною цілого (системи більш високого рівня), є своє місце, своя чисельність, свої цикли розвитку, що визначені системними моментами, зокрема, і системами ще більш високого рівня (окрема країна, увесь світ у цілому)" [8].

Немає потреби говорити, що природа взаємодії злочинності і віктимності освітлена поки, скоріше, на рівні наукових гіпотез, чим устояних теорій. Проте, навіть з урахуванням визначеної довільності і суб'єктивності опису гомеостазу системи "преступность-віктимність", наявність генетичних зв'язків між зазначеними процесами на речовинному, енергетичному й інформаційному рівнях є досить очевидним.

Зазначена обставина виразна виявляється при відображенні даної системи стосовно до прийнятого в конфликтологии моделям і схемам соціальних конфліктів.

Філософи і системотехніки відзначають, що упорядковані, стійкі системи багато в чому залежать від викликаних зовнішніми факторами відхилень складових компонентів.

Флуктуації (тобто визначені відхилення величин, що характеризують системи, від їхнього середнього значення) у рівноважних системах послабляються і придушуються, а в нерівновагих, навпаки, підсилюються і тим самим "розхитують" колишній порядок і засновану на ньому структуру з природною непередбачуваністю подальшого розвитку.

Новий чи порядок динамічний режим з відповідною стійкою структурою, що приходять на зміну старої нестійкості, характеризуються вже цілком детерміністичним поводженням. Отже, процес самоорганізації відбувається в результаті взаємодії випадковості і необхідності і завжди зв'язаний з переходом від нестійкості до стійкості [9].

Так, у "роки застою", нечасто згадува нині всуе, усталена робота компонентів системи "суспільств-злочинність" залежала багато в чому від віктимного поводження знайомих злочинцям потерпілих (ситуаційно-побутовий, емоційний характер загалькарної злочинності, загнаної в кут у жорстких умовах тоталітаризму, а пізніше стійкого соціального контролю, підкреслювався більшістю вчених).

Однак ще в 1984 році Г.М. Миньковский указував: "Назріла необхідність розглядати самовідтворення злочинності в більш широкому контексті, чим це робиться зараз. Криміногенне середовище вже недостатньо зводити до мікрогруп, воно являє собою сукупність елементів, що у принципі деклассированни" [10].

Викликані соціальними змінами дезадаптивние флуктуації (маргинализация значної частини соціально активного населення, аномия, розпад соціальних зв'язків і структур) спричинили трансформацію найбільш активної частини віктимного утилітарного поводження в раціональне злочинне, і, відповідно, - зміна профілактичних характеристик усієї системи: від наступальних, активних, до пасивним, конформістської.

Політизація злочинності і криміналізація політики - от дві далеко не останні перемінні в загальній масі факторів, що визначають стабільність існуючих криміногенних систем у пострадянському геополітичному просторі. Стабільність, що до того ж найчастіше залежить від соціальної характеристики і правового положення потенційних і реальних потерпілих у суспільстві.

У цьому зв'язку акцент у питанні: "Чому ми допускаємо кримінальний беспредел?" - явно повинний бути зміщений з доповнення ("кримінальний беспредел") на підмет ("ми"). Подібний підхід відкриває визначені перспективи в організації профілактики всіляких злочинів.

Наприклад, для підвищення ефективності соціального контролю над організованою злочинністю з позицій віктимології необхідно не стільки поява чергових "рикаючих" указів і постанов, що підсилюють відповідальність учасників і організаторів злочинних угруповань, скільки продумана політика в області формування активної цивільної позиції потенційних потерпілих.

Стала, мабуть, тривіальної точка зору, відповідно до якої кількість звертань тих же комерсантів до "злодіїв у законі" і їхнє фінансування можна було б знизити за допомогою введення змін у порядок і розміри стягуваного мита по цивільних справах і організації нової системи виконання рішень арбітражних судів. Однак реальні кроки в цій області довгі роки приймалися дуже в'януло.

Так чи інакше, без здійснення подібної флуктуаційної зміни в політику соціального контролю, здається, говорити про обмеження кримінальної активності сьогодні було б трохи наївно.

Зазначене положення саме і випливає з основної ідеї сучасної віктимології, що укладається в тім, що диада "злочинність - кримінальна віктимність", як правило, реалізується в гомеостатическом взаємодії проявів злочинного і віктимного поводження, що соціально-відхиляється, формуючому відносно стійку криміногенну систему.

Зазначений процес протікає на рівні як соціального цілого, так і окремих груп і окремих особистостей. До речі, застосування концепції гомеостазу чітко просліджується й у сучасних кримінологічних дослідженнях причин індивідуального поводження.

Так, Ю.М. Антонян відзначає, що необхідною умовою пізнання справжніх причин убивств "є підхід до дослідження їхніх мотивів як виражають цілісну і глибинну сутність людини, що і в злочині вирішує свої актуальнейшие проблеми, при цьому цілісність містить у собі біологічну і духовну життя, тіло і психіку, фізіологію і психологію. Мотиви убивств нерозривно зв'язані з основами буття даного індивіда, вони завжди виражають болісні пошуки себе, його самоприйняття, визначення місця в житті і знаходженні змісту її. Він прагне в максимальному ступені досягти цілісності, яку можна розуміти не тільки як єдину у своєму роді тісно сплетену комбінацію структур і функцій організму й особистості, але і як відповідність людини тому, якої він представляється собі сам, і як відповідність себе своєму поводженню" [11] (виділена нами. - В.Т.).