Сторінка
4

Історія ораторського мистецтва

Сучасна епоха України визначається поглибленим інтере­сом до ораторського мистецтва. Перш за все політичне красномовство з початку створення незалежної держави у 90-х роках — неяскравий приклад становлення української самосвідомості. Красномовство повертається до національ­них традицій.

Ораторське мистецтво має свої закономірності. Це мис­тецтво — явище історичне. Кожна епоха закликає до три­буни свого оратора. Ось чому важко буває відповісти на запитання: «Хто був найкращим оратором?» Кожна епоха створила свій образ, позначила свій відбиток на образі ора­тора. Чи означає це, що немає чому вчитися у Демосфена чи Сократа? Звичайно, не означає. Читаючи промови ора­торів давнини, переконуємося, що зміст їх застарів, але прийоми, якими вони користувалися, здебільшого зберег­лися й мають силу і в наші дні. Такі ораторські і стилістич­ні засоби, як риторичне запитання, риторичні оклики чи звертання, метафори, іронія тощо знаходять широке за­стосування у виступах сучасних ораторів.

Ораторське мистецтво є не тільки явищем історичним, але й явищем національним. У кожного народу, у будь-якої нації є свої особливості в галузі ораторського мистецтва. Скажімо, жестикуляція. Мексиканець робить, за підрахунками вчених, 180 жестів за годину, француз — 120, італі­єць — 80, а фін — всього один жест. Або якщо оратор затягує виступ, то чоловіки в італійській аудиторії починають вдив­лятися у вічі лектору і погладжувати рукою щоку. У вітчиз­няній аудиторії цей жест залишається без уваги, а італій­ський оратор швидко закінчить свій виступ, тому що такий жест означає: «Ти говориш занадто довго, і за час твого ви­ступу у мене вже виросла борода».

Серед закономірностей, які визначають ораторське мис­тецтво, існує й така: ораторське мистецтво — явище особистісне. Тут дуже важливо, хто зійшов на кафедру, хто почав говорити. Можуть заперечити, що будь-яке мистецтво є особистісним, але ораторське, як і акторське, музично-виконав­ське, не існує окремо під людини, її свідомості. Зовсім не одне й те ж слухати живу мову або читати стенограму.

Звичайно, це не означає, що зовсім не слід читати ви­ступів ораторів минулого, що збереглися для нащадків тільки у записах; ми повинні і будемо по них вивчати осно­ви ораторського мистецтва, тільки треба зробити відповід­ні висновки для себе.

Ораторське мистецтво минулого — школа сучасних ораторів. Знання законів красномовства — обов'язкова ланка у системі навчання ораторському мистецтву. Форму­вання необхідних особистісних якостей — неодмінна умова засвоєння ораторської майстерності. Серед цих якостей чільне місце займає ідейна переконаність оратора, твердість його принципових позицій. Щоб стати гарним оратором, необхідно докласти чимало розумових, емоційних, духов­них зусиль, а щоб не боятись змарнувати їх, слід постійно вдосконалювати своє вміння.

Література

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

4. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

5. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

7. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

8. Історія красномовства. – к., 2000.

9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Інші реферати на тему «Риторика, ораторське мистецтво»: