Сторінка
2

Особливості підготовки судової промови

4. Полемічність. Виходячи з того, що судова промова — це завжди процесуальна дія або елемент судових дебатів, ораторові слід так її скласти і виголосити, щоб у зміс­ті та формі промови послідовно простежувалася при­сутність опонента. У промові використовують тради­ційні засоби полеміки, які дозволяють висвітлити неарґументованість тези супротивної сторони (учас­ника процесу) і тим самим зміцнити свою позицію за­вдяки посиленій аргументації. Саме полемічні прийоми стають найдійовішим засобом «звільнення» судових дебатів від неарґументованих тез чи неправильних ар­гументів. Разом з тим використання таких прийомів вимагає від оратора дотримання певних принципів: правдивість, чесність, чуйність, принциповість, дис­циплінованість. Ці принципи важливі ще й тому, що норми процесуального закону, як правило, містять деякі обмеження в дебатах, недотримання яких учасни­ками процесу призводить до негативних наслідків. Як свідчить досвід, досить вдалими риторичними при­йомами є такі, як полемічна загостреність, перебільшення позиції, концентрація дій, «ефект раптовості» та ін. їх ви­користання — ефективний засіб логіко-композиційної ор­ганізації значних масивів інформації.

Разом з тим ведення полеміки має спиратися на вміння виявляти і розвінчувати «некоректні прийоми» полеміки, які може використовувати процесуальна супротивна сто­рона (аргумент «до особи», аргумент «до авторитету», ар­гумент «до сили», аргумент «до почуттів» і т. ін.). Аргумен­тація, що Ґрунтується на такій основі, може бути нейтра­лізована, що завжди зміцнює позицію промовця.

Досить поширеним у судовій практиці є застосування таких прийомів ведення спору, що спираються на логічні порушення, наприклад, підміна тези, обґрунтування тези неправильними аргументами, логічна диверсія, та ін. Своє­часні виявлення та аналіз згаданих прийомів, тобто логіч­них помилок, здатні суттєво посилювати аргументованість позицій оратора.

Література

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

4. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

5. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

7. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

8. Історія красномовства. – к., 2000.

9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.