Сторінка
2

Поняття й категорії техніки мовлений

Зміна сили і тембру голосу, висоти його звучання до­зволяють говорити про гнучкість голосу. Гнучкий голос легко сприймається, не стомлює аудиторію, справляє вра­ження приємності, задоволення у слухачів.

Але як досягти майстерності у використанні голосу? Аби тільки створити якусь ілюзію звучності, гнучкості голосу, деякі оратори вдаються до всіляких голосових фі­оритур, що складають неприємну умовність квазізвучного мовлення. Треба шукати дійсно музичну звучність голосу. Голос — озвучене дихання. А це означає, що красивий голос можна поставити, виконуючи спеціальні вправи. Навчання правильній вимові і звучанню голосу с не що інше, як на­буття певних навичок, а це потребує щоденних вправ, а також постійних зусиль, які спрямовані на очищення мови взагалі і на підвищення загальної культури людини.

Невід'ємну частину досконалої техніки мовлення скла­дає ясність промови. Чіткі дикція, вимова можливі лише за наявності здорового мовного фізіологічного апарата і його нормального функціонування.

Голосовий апарат складається з чотирьох частин: дихаль­них органів, вібраторів, резонаторів і артикуляторін. Дихальні органи — це легені, мускулатура, що втягує повітря в ле­гені, й інші м'язи, що виштовхують повітря з легень. Вібрато­ри — це голосові звуки. Коли вони зіщулені, повітряний потік, що йде із легень, заставляє їх швидко вібрувати, по­роджуючи коливання.Резонатори включають гортань по­рожнини рота й носа. Вони посилюють звук, що виникли за­вдяки дії голосових зв'язок. Зміни форми і об'єму порожнини рота забезпечують чіткість кожного звука або дають резонанс. Артикулятори (язик, губи, зуби, нижня щелепа, м'яке під­небіння) створюють із звуків склади і слова.

Перелічені частини голосового апарата беруть участь у створенні п'яти елементів голосу: а) звучності; б)темпу; в) висоти; г) тембру; д) дикції (артикуляції). Звучність голо­су дає оратору можливість донести промову всій аудиторії; зміни темпу підкреслюють важливі й менш значимі про­блеми; тембр відіграє важливу роль не тільки як загально забарвлення звуку, але й здатність голосу варіювати в за­лежності від почуттів, які передає оратор; висота дозволяє розширити спектр голосових модуляцій, значно різнома­нітити й забарвити голосову виразність; дикція, правильна вимова дає високу мовну культуру: неправильна вимова в 100 % дає негативний результат промови, зменшує мож­ливість зрозуміти оратора взагалі.

Вимова може бути нормальною (чітка, виразна) або в ній може бути ціла низка відхилень від норми. Ці відхилення можуть бути результатом: 1) неправильної структури мов­ного апарата; 2) хибного користування тією чи іншою час­тиною мовного апарата при нормальній його будові; 3) спе­цифічного складу окремих ділянок нервової системи.

Вадами структури мовного апарата можуть бути, напри­клад, неправильне стуляння щелеп або дефект прикусу тощо. Ці хиби призводять до неправильної вимови багатьох звуків, проте їх можна ліквідувати. Треба, по-перше, звер­нутися до спеціаліста (наприклад, фоніатра), по-друге, виконувати специфічні вправи. Головне — треба знати, що відсутність у оратора вад мовного апарата ще не вказує на те, що він підготовлений до ораторської діяльності. Навіть досвідченим ораторам слід невпинно працювати над голо­сом, розвивати і тренувати його.

Є певні вимоги до голосу оратора, вони зводяться до кон­кретних основних голосових якостей. Цими якостями є:

1) сила голосу — рівень гучності й волі звучання;

2) діапазон — зміна висотного звучання від найнижчих до найвищих звуків, тонів; поняття «діапазон» включає в себе об'єм, сукупність всіх звуків різної висоти, доступних людському голосу. Складовою частиною цього поняття є — «регістр» — частина звукоряду, ряд сусідніх звуків, об'єднаних тембром. Існує три регістри: високий, середній, нижній. Яскравою є мова, коли оратор володіє широким діапазоном — у трьох регістрах.

3) рухомість, гнучкість — швидка зміна за силою, темб­ром і темпом;

4) польотність — здатність голосу заповнювати весь простір тогоприміщення,в якому він звучить, що дає можливість почути оратора в будь-якій точці при­міщення;

5) благозвучність — приємність.

Сила, об'ємність, звучність голосу залежить не тільки і не стільки від ступеня напруги м'язів гортані й голосових зв'язок, скільки від правильного, активного мовного ди­хання, від вміння користуватися резонаторами.

Література

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

4. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

5. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

7. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

8. Історія красномовства. – к., 2000.

9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.