Сторінка
4

Антична та словянська риторика

Останніми передсмертними словами просвітителя були такі: «О, > голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?»

Великий російський вчений М. Ломоносов як студент Києво-Могилянської академії був знайомий з риторичними працями її про­фесорів. Знав він і «Риторику» Ф. Прокоповича, про що свідчать вип­равлення у ній та інші матеріали.

Михайло Ломоносов (1711—1765). Великий російський учений-енциклопедист, родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи сучасної російської літературної мови, став те­оретиком красномовства як автор «Краткого руководства к красно­речию», «Краткого пособия к риторике в честь любителей словес­ности», «Российской грамматики».

М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки».

Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення, твердження, заключения. Для успішного впливу на слу­хачів він рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слу­хачів — вік, стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів.

Заслуги М. Ломоносова в галузі художньої культури сучасники й послідовники бачили у його поетичній, риторичній творчості й розвитку російської мови.

«Ломоносов — геній творчий, він батько нашої поезії, він пер­шим спробував вступити на шлях, який до нього ніхто не відкри­вав, мав сміливість складати рими мовою, яка, здавалося, є не­сприятливим матеріалом для віршування . Він відкрив нам красу й багатство нашої мови, дав нам відчути гармонію, виявив й' чарівність і відсторонив її грубість . До слави великого поета він приєднує звання вдалого прозаїка, його похвальна промова Петру Велико­му— безсмертний твір, який приносить хвалу й герою, й автору, мужнє, високе красномовство у цій промові є безмежним, легко тут висловлюється геній звеличений, який завжди стоїть вище того, що він творить» '.

Петро Пороховщиков, для широкого загалу юристів більше відо­мий під псевдонімом П. Сергеїч (1867—?). Народився в Санкт-Пе­тербурзі в забезпеченій дворянській сім'ї. Закінчив юридичний фа­культет Московського університету. З 1889 року працює в міністерстві юстиції, потім в Московській судовій палаті, прокурором Орловсь­кого окружного суду. Працював він і в Україні — прокурором Хар­ківського окружного суду. До 1917 року — суддя Петербурзького, а згодом Петроградського окружного суду. Мав генеральський чин дійсного статського радника. Юристам відомі його праці «Мистецт­во промови на суді», «Кримінальний захист». Багато рекомендацій цього юриста-практика з методики побудови судової промови ко­рисні і в наші дні2.

П. Пороховщиков підкреслює, що на суді потрібна передусім надзвичайна, виняткова ясність і чіткість. Слухачі мають все розу­міти відразу, без додаткових зусиль. Ритор може розраховувати на їхню уяву, але не на їхній розум і проникливість. А тому слід гово­рити не так, щоб міг зрозуміти, а так, щоб не міг не зрозуміти вас суддя.

У цьому зв'язку автор наголошує на особливій, суттєвій від­мінності судової суперечки від наукової: «Наука вільна у виборі своїх засобів; учений вважає свою роботу завершеною лише тоді, коли його висновки підтверджені безумовними доказами; але він не зо­бов'язаний знайти рішення своєї наукової загадки; якщо у нього не вистачає засобів дослідження або відмовляється далі працювати го­лова, він закине свої креслення й обчислення і займеться іншим. Істина залишається не з'ясованою, і людство чекатиме, доки не знайдеться удачливіший шукач. Не те в суді: там немає довільної відстрочки. Винуватий чи невинуватий? Відповідати треба»'.

Аби переконатися, наскільки глибоко й аргументовано розк­ривається в «Мистецтві промови на суді» зазначена тема, варто бо­дай фрагментарно оглянути її структуру і зміст.

Глава І. Про склад (Чистота стилю. Про точність стилю. Багат­ство слів. Знання предмета. Засмічені думки. Про порядність. Про­стота і сила. Про милозвучність).

Глава II. Квіти красномовства (Образи. Метафори і порівняння. Антитеза. Інші риторичні звороти. Загальні думки).

Глава III. Медитація (Пошуки істини. Картини. Про безперерв­ну роботу. Схема промови).

Глава IV. Про психологію в промові (Характеристика. Житейсь­ка психологія. Про мотив).

Глава V. Попереднє опрацювання промови (Юридична оцінка діяння. Моральна оцінка злочину. Про творчість. Художня обробка. Ідея. Диспозиція).

Глава VI. Судове слідство (Про допит свідків. Про достовірність показань свідків. Про розбір показань свідків. Про експертизу). ,

Глава VII. Мистецтво дискусії на суді (Деякі правила діалекти­ки. Перебільшення. Повторення. Про недомовки. Можливе і вірогід­не чи ймовірне. Про здоровий глузд. Про моральну свободу ритора).

Глава VIII. Про пафос (Здоровий глузд і почуття. Почуття і спра­ведливість. Пафос як неминуче, законне і справедливе. Мистецтво пафосу. Пафос фактів).

Глава IX. Заключні зауваження (Письмова робота й імпровіза­ція. Про увагу слухачів. Декілька слів обвинувачу. Декілька слів за­хиснику).

Кілька слів про захисну промову. Замість післямови подається рецензія А.Ф. Коні «Мистецтво промови на суді».

П. Пороховщиков був і залишається видатним теоретиком су­дової риторики. Ось його цінні поради, ніби звернені до нинішніх судових риторів:

• поважайте гідність осіб, які виступають у судовому процесі;