Сторінка
2
Наводимо деякі уривки з даного вчення:
„ . Спасенный непостижимым действием Обета Амидае, я достигну рождения (в Чистой Земле)» -— с этого момента, как вы уверовали в это, и в вашей душе родилось желание Молитвы, вы приняты в благодатное лоно Амида и никогда уже не будете отвергнуты. Знайте, что в Изначальном Обте Амида нет различий для молодых и старых, добрых м злых; надо лишь довериться ему целиком. Ибо цель его — спасти того, в ком глубоко укоренилась карма зла и кто исполнен слепых страстей. Вручение себя во власть Изначального Обета не требует добрых дел, ибо нет большей добродетели, чем произнесение Имени. Равно нет нужды и сокрушаиться по поводу совершенного зла, ибо не существует злого деяния, способного воспрепятствовать действию Изначального Обета Амида. Так говорил (Учитель)… Я же в учении Синрана доверяюсь всецело тому, что говорил праведный муж «Произноси Имя (Амида) и будешь спасен», — и более ничего… И затем вверите ли вы себя Молитве или откажетесь от нее — зависит от вашего собственного решения. Так говорил (Учитель)… Поэтому дурной человек, вверивший себя Иной Силе, как раз и обладает истинным залогом возрождения…»[iv].
Саме як еманацією Амітабхи виступає бодхісатвою махаяни і ваджраяни Авалокітешвара (“спостерігаючий вниз”, або “спостерігаючий за звуками”; кит. Гуаньінь, або Гуаньшіінь — “спостерігаючий за звуками світу”; тібет. Жанрейсіг чи Ченразі; пор.: «шаман» — «індійське слово, що означає «слухаючий» звуки інакшебуття в стані екстазу»[v]), який наділяється епітетом “Тримаючий у руці білий лотос”[vi]. Авалокітешварі посвячена цілком 25-та глава "Лотосової сутри".
Проте поряд з Амітабхою, він має свій рай на засніжених горах – Поталу (“Червону” або “Пристань кораблів”). Тібетські буддисти вважають, що Авалокітешвара має земні втілення в образі глави школи кармапі або глави школи гелукпа — далай-лами (титул цей був присвоєний монгольським Алтан-ханом третьому наміснику школи гелукпа Сонам Гьяцо, переродженцю першого учня Цзонкаби панчена Гедундрупа). У тібетському ламаїзмі ім’я Авалокіташвара перекладене як spyan-ras-gzigz “зряче око” (звідси символ ока на храмах Тібету; також око є символом планети Марс, Migmar; пор.: «око» > «сонце» > «життя»). Це дає підстави співставити його з перським Мітрою: “Ми шануємо Мітру, Чиї пасовиська просторі, . - Тисячевухий, статний, Чиїх міріад очей, Могутній і високий, Він обшир оглядає .” (“Яшт”, 10:7, 91).
Дружиною Авалокітешвари вважається богиня милосердя Біла Тара (тібет. Далма; кит. Зі-Ванг-Му або Куан-Йєн), яка дала віруючим буддистам мантру “О мані падме хум” (“О, ти дорогоцінність, народжена з лотоса!”). У неї є теж свій власний “рай” із садом персиків, даруючих безсмертя. Китайці наділяють її епітетом “Золота мати”, а захід від Китаю вважають її володіннями. За генеалогічною тібетською легендою богиня Тара в образі демониці каменю та Авалокітешвара в образі самця мавпи стали родоначальниками людства (rus drug) – шістьох братів (Се, Му, Дон, Тон, Да і Бру)[vii].
У китайців Гуаньінь зустрічається виключно у жіночому вигляді “великої сумувальниці”, покровительки дітей, рятувальниці та активного борця зі злом. В останньому аспекті Гуаньінь шанується у парі з Ер-ланом (“Другий син”), божеством дамб і вод, є аналогом грецького Персея – вбивці водяного дракона і рятувальниці принцеси. Власне батько Ер-лана і Гуаньінь бог року Лі Бін є сином Чжоу Сіня, останнього правителя династії Інь (Шан), що тісно пов’язана з шумеро-тазмінською культурою Алтаю та Месопотамії (“сангами” – “чорноголовими”). Чжоу Сінь вбив свою дружину та переслідує Лі Біна (як Добриня Настасю з вищенаведеного епосу), але той втік до Будди. Інколи син Ер-лан і батько Лі Бін ототожнюються як такі, бо є борцями з водяною стихією.
У Японії Авалокітешвара – Гуаньінь шанується під іменем Каннон (“дослухатись до звуків”, від Кандзенон – “сприймаюча звуки світу” або Кандзідзай "спостерігаючий володар"), а у Кореї – як бодхісатва Квансеім чи Кваним. Каннон пов’язана з “молодильними яблуками”, її рай – Потала, її епітети – Дзюїтімен ("Одинадцятилика"), Сендзю ("Тисячорука"), Ньоірін ("Коло здійснення бажань"), Сьо: ("Свята"), Комоті ("Вагітна"), Рюдзю ("З дитиною"), Рюдзу ("Дракон"), Фукукендзаку ("Маюча ласо"), Бато ("З конячою головою")[viii]. Вона — "одинадцятилика", "тисячорука" І "тисячоока", "виловлююча сітями (з океану пристрастей) всіх без винятку", "володіюча виконуючим бажання дорогоцінним каменем і колесом" ("Ньоірін Каннон") тощо. Ту чи іншу іпостась монахи-ямабусі можуть викликати собі на допомогу, використовуючи заклинання-дхарані (яп. "дарані"), найдієвішим з яких є наступнае: "онхандомасіндаманідзівараун". Але воно не має ефекту без спеціального ритуалу, котрий передається тільки посвяченим.
Останнє йде від індуїстського образу Хаягріва – “Маючий шию коня”, бога з класу дайтьї, який викрав з вуст сплячого бога Брахми чотири “Веди” (пор. з подвигами вищезгаданих Амірані, Прометея та Багура). Це загрожувало новому відтвореннюю світу і бог Вішну, за “Бхагавата-пураною”, у своїй першій аватарі риби (Маться) вбив Хаягріву і повернув “Веди” Брахмі. В буддизмі Хаягріва (тібет. Тамдін) — бодхісатва, сторож Заходу (його шакті – вищезгадана левоголова Ваджраварахі або Ваджра-Шрінхала, “Тримаюча ланцюг”, Червона Прамоха, тримаюча знамено із зображенням Макара).
Це дає також підстави ототожнити Каннон – Хаягріву з шумерською богинею Урука Інанною (семітська Іштар, Астартою), котра викрала у бога Енкі з “Абзу” таблиці доль “ме” (варіант: їх викрадає демонічний Анзуд, але зазнає поразки від бога Нінурти). Зрештою, “ме” потрапляють до бога неба Набу, сина Ейя (Енкі) вже аккадського пантеону, який зображався стоячим на рибокозлі Мушхуші, тобто аккадському варіанті символу сузір’я Козерога (в 2240 р. до н.е. в це сузір’я перейшла точка зими із сузір’я Водолія) та рибної (Маться) аватари Вішну, занесеної, без сумніву, арійськими племенами Мітанні на Близький Схід. Слід додати, що саме арійською мітаннійською принцесою була дочка царя Тушрата Тадухепа. Світові вона відома як прекрасна Нефертіті, дружина єгипетського фараона Аменхотепа IV (Ехнатона), яка навернула чоловіка і весь Єгипет до віри в божественне Сонце, знамено якої потім підхопив іудейський пророк Мойсей, одружений на кушитці-„сонцепоклонниці”, щоправда, будучи ініційованим адептом „шляху лівої руки” (Ордену Зеленого/Мідного Змія/Дракона).
Завантажити реферат