Сторінка
2

Логічна культура юриста

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необ­хідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів—закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практи­ці мислення трапляються двоякого роду логічні помил­ки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софіз­ми та паралогізми.

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого пред­мета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка.

Закон суперечності твердить: два протилежні вислов­лювання не є одночасно істинними; в крайньому разі одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є спів­учасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.

Закон суперечності, як і будь-який формально-логіч­ний закон, застосовний тільки до таких суджень, у кот­рих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потер­пілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обви­нуваченого, не було коричневим», якщо предметом дум­ки цих суджень є різні пальта.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один Ї той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко е неосудний» — обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому — інший час (під час здійснення злочину або після нього).

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

Із закону достатньої підстави випливає, така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обгрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко е співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмін­но випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень на­ведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник цього злочину») не може вважатися іс­тинним.

Закон достатньої підстави є відображенням необхід­ного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явища­ми навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д. Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б ви­никнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.

Закон виключеного третього діє тільки по відношенню до двох суджень, які протирічать одне одному.

Закон виключеного третього виражає послідовність, несперечливість мислення, не припускає протиріччя в думках. Важливе значення має цей закон в юридичній практиці, де потрібне категоричне рішення питання. Юрист повинен вирішувати справу за формулою “або – або”. Даний факт або встановлений, або не встановлений.

Закон несуперечності твердить: два протилежні вислов­лювання не є одночасно істинними; в крайньому разі одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є спів­учасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.

Логічні засади є тією базою, яка визначає обгрунтованість, пе­реконливість і доказовість судової промови. Знання законів логіки, їх дотримання вважається необхідною умовою для правильного мис­лення, висловлювання своїх думок. В умовах судочинства, де на ос­нові доказів формуються певні висновки і приймаються у справі відповідні рішення, знання законів логіки набуває особливого зна­чення.

Закони логіки вимагають, передусім, точного визначення тез, які доказуються. Всяка невизначеність, розпливчастість предмета об­говорення неминуче вплине на невизначеність висновків судового ритора. Вимоги логіки сприяють формуванню у риторів чітких суд­жень і обгрунтуванню їх доказовими даними.

Використана література:

· Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – С.332.

· Гетманова А.О. Учебник по логике. – М., 1995.

· Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С.32.

· Руденко К.П. Логіка. – К., 1976. – С.139.

· Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и институтов. – М., 1996. – С.3-(256).