Сторінка
2
Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т.д.
У правовій діяльності також широко використовують знаки-символи. Наприклад, знаки-символи судової влади в Україні: в залі засідань вміщені зображення Державного герба України та Державний прапор України. До символів судової влади відносяться також суддівські посвідчення, нагрудні знаки і мантія, зразки яких затверджуються Верховною Радою України.
Прикладом таких знаків може бути також більшість слів природної мови, дорожні знаки тощо.
3. Мова як знакова система. Мовні знаки.
Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.
Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.
Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.
З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.
Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).
Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).
Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами.
У природній мові розрізняють алфавіт і граматику.
Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.
Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою (гр. - слово).
Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень).
Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень.
Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.
До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.
4. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки
Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковим процесом або семіозисом.
Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них:
1. знаковий засіб (те, що виступає знаком);
2. значення (те, на що вказує знак);
3. інтерпретатор (той, хто сприймає знак);
4. інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак).
Зазначені компоненти прояснюють загальну тезу: «знак вказує на щось для когось».
Розглянемо для прикладу таку ситуацію: викладач читає лекцію з логіки студентам юридичного факультету.
З'ясуємо основні компоненти цієї знакової ситуації:
1. знаковий засіб — текст лекції;
2. значення — зміст лекції;
3. інтерпретатор — студенти, присутні на лекції;
4. інтерпретанта — поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, задають запитання тощо).
Завантажити реферат