Сторінка
4

Українська культура у 30-ті роки

Розвивається монументальна скульптура. М. Манізер створює пам'ятники Т. Шевченкові, встановлені в 1939 р. у Києві та Каневі, А. Страхов виконує статую О. Пушкіна, Ю. Білостоцький — надгробки М. Лисенкові та М. Заньковецькій, Г. Пивоваров — монументальні скульптури для Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві, скульптурні портрети І. Франка, Т. Шевченка, О. Довженка.

Розвиток народних художніх промислів увів у мистецьке життя нових майстрів — М. Примаченко, Я. Герасименка, П. Власенко, І. Гончара, Н. Вовк, В. Гарбуза, Я. Халабудного, низку опішнянських гончарів, решетилівських вишивальниць та ін. Основоположником декоративного живописного натюрморту в українському народному мистецтві стала Катерина Білокур.

В архітектурі конструктивізм став вважатися космополітичним стилем, виявом техніцизму, і в 1932—1933 pp. він був оголошений ворожим і чомусь націоналістичним; на його місце прийшов напрямок, що поєднав конструктивізм з ампіром та нахилом до псевдомонументаліз-му. У цьому новому стилі зведено, наприклад, будівлю Верховної Ради в Києві.

Театр

На початку 30-х років українське театральне мистецтво зазнало великих втрат. У 1933 р. було ліквідовано театр "Березіль", а його артистів "розкинуто" по інших театрах, Леся Курбаса звільнено з театру, позбавлено звання "Народний артист республіки", заарештовано і відправлено на Соловецькі острови, де було розстріляно в 1937 р.

Станом на 1937 р. в Україні діяли 84 професійних театри — 6 опери та балету, 64 драматичних, 2 музкомедії, 12 юного глядача та 39 робітничо-колгоспних, з них 57 давали вистави українською мовою. Серед них провідне місце займав Київський драматичний театр ім. І. Франка, незмінним керівником якого був Г. Юра. Театр мав великий і різноманітний репертуар української, російської, світової класики. П'єси "Загибель ескадри", "Платон Кречет", "Правда" О. Корнійчука, "Соло на флейті" І. Микитенка, "Боягуз" О. Крона, "Безталанна" І. Карпенка-Карого, "Останні" М. Горького, "Борис Годунов" О. Пушкіна та інші завоювали прихильність глядачів. Загальне визнання здобули артисти Ю. Шумський, Н. Ужвій, Г. Борисоглібська, А. Бучма, О. Ва-туля, Ф. Барвінська, О. Сердюк та ін.

Одним з кращих був колектив Київського театру опери та балету. У його репертуарі широко представлено оперну класику — "Наталка-Полтавка" М. Лисенка за мотивами п'єси І. Котляревського, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Мазепа" та "Євгеній Онєгін" П. Чайковського, "Снігуронька" М. Римського-Корсакова. Театр здійснив постановку опер "Трагічна ніч" К. Данькевича, "Тихий Дон" І. Дзержинського та ін. У 30-ті роки робилися спроби осучаснити балет, увести національну, виробничу тематику, зокрема у спектаклях "Дніпрельстан" А. Рудницького, "Пан Каньовський" М. Вериків-ського. Проте рівень їх був досить низький, що не викликало підтримки ні у владних структур, ні у глядачів. У театрі сформувався колектив провідних оперних артистів, таких як М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, З. Гайдай, І. Паторжинський, М. Донець, М. Гришко та ін.

Великих успіхів ДОСЯГАЙ Київський російський драматичний театр ім. Лесі Українки, Запорізький драматичний театр ім. М. Заньковецької, Сумський драматичний театр ім. М. Щепкіна, Харківський драматичний театр ім. Т. Шевченка та ряд інших. Наприкінці 30-х років засновано Чернігівський театр ім. Т. Шевченка, Кам'янець-Подільський ім. Г. Петровського, Житомирський ім. М. LJJopca. Активно працювали театри юного глядача і театри ляльок. У них працювали майстри сцени І. Замичковський, Л. Криницька, М. Крушельницький, Б. Романицький, І. Мар'яненко, Д. Мілютенко та ін. Помітною також була діяльність робітничо-колгоспних театрів, що стало яскравим свідченням широкого зростання українського театрального мистецтва з народом.

Кіно

30-ті роки стали періодом звукового кіно, періодом становлення і утвердження українського кіномистецтва. У 1933— 1938 pp. Київська кіностудія "Українфільм" та Одеська випустили 55 фільмів.

На Київській кіностудії І. Савченко поставив фільми "Вершники" (за романом Ю. Яновського) та "Богдан Хмельницький" (за сценарієм О. Корнійчука). М. Донськой екранізував твори М. Горького "Дитинство", "В людях" і "Мої університети". В. Браун у 1939 р. знімає фільм "Моряки". Знімаються історичні та історико-революційні фільми "Дума про козака Голоту", "Щорс" (режисер О. Довженко), "Червона хустина" за однойменним твором А. Головка та "Останній порт" за драмою О. Корнійчука "Загибель ескадри". Фільми "Коліївщина" і "Прометей" режисера І. Кавалерідзе були присвячені спільній боротьбі українського та російського народів проти соціального і національного гніту. Поряд із цим озвучувалися старі стрічки. Екранізуються драматичні та оперні спектаклі "Наталка-Полтавка" І. Котляревського, "Сорочинсь-кий ярмарок" і "Майська ніч" М. Гоголя та "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського.

Музика

Музика також розглядалась як засіб партійної пропаганди. Перевага надавалась творам, у яких провідними були ідеологеми ВКП(б), а з української класики — революційним мотивам.

І все ж українська музика зберегла і розвивала кращі національні риси народної музичної творчості та класики, збагачувалась новим ідейним змістом. Створювались пісні й думи про революцію, Червону Армію, з'явилося багато побутових, ліричних, жартівливих та сатиричних пісень. Для багатьох із них властива органічна єдність з народною поетичною співучістю і ліризмом.

Із музичних творів великої форми виокремлювались емоційністю "Жовтнева кантата" М. Вериківського, симфонічна поема "Похід" А. Штогаренка, "Молдавська поема" В. Косенка за темами молдавських народних пісень, концерт для фортепіано з оркестром. Визнання здобули "Українське концертино" Д. Клебанова, концерт для фортепіано з оркестром Г. Жуковського, симфонія № 2 Б. Лятошинського.

Йде становлення оперної та балетної музики. Композитор К. Даньке-вич у 1933—1934 pp. написав оперу "Трагедійна ніч" за поемою О. Бе-зименського, С. Жданов — оперу "Жакерія", П. Козицький — "Невідомі солдати", В. Нахабін у 1935 р. — музику до балету "Міщанин з Тоскани" за новелою Дж. Боккаччо. На сцени театрів виходять українські оперети "Сорочинський ярмарок" та "Весілля в Малинівці" О. Рябова. Щоправда, останні були позначені поверхневою розважальністю.