Сторінка
3

Предмет i завдання курсу. школи, напрямки і теорії в культурології

тези про абстрактні поняття віри, надії та любові, вмотивовуючи те, що людина — це слабка, безпорадна, гідна жалю істота і начебто в цій слабкості її велика сила. Доводилося, що найвищим уособленням щастя є пізнання Бога, тобто заперечувався особис-тісний чинник заради абстрактної ідеї пізнання. Почало діяти заперечення: не пізнавши себе, не можна пізнати Бога. Таким чином, щастя і свобода людини опинилися у прямому підпорядкуванні абстрактній ідеї, а це породило концепції, які й розкололи християнський світ на католицький і православний.

Культура як цілісне явище умовно поділяється на підгрупи: побутова, політична, правова, художньо-творча, технічна, виробнича тощо. Для побутової культури характерні особливості певної території, народів, які тривалий час проживають на ній. Народи відзначаються особливостями державного устрою, економічних відносин, обрядової системи вірувань, міжособистісних стосунків. Кожний регіон до певної міри має загальні риси зі своїми сусідами, але всередині нього помітні також суттєві відмінності. Візьмемо для прикладу форму привітання народів, які проживають на євразійському континенті: привітання японця, китайця не схожі на привітання слов'ян, німців, італійців, адже в кожного з них вони зумовлені особливостями морально-особистісних стосунків і норм, які складалися в цих народів упродовж історичного часу.

Політична культура — важливий чинник суспільства, що формується виходячи з реальних соціально-економічних відносин, які у різних народів в один і той час розвивалися по-різному. Якщо в Європі впродовж XI—XIII ст. склалась умовно стабільна політична система, яка базувалася на засадах християнства, то в Центральній Азії (монгольський улус) того часу функціонувала родинно-побутова, передфеодальна система, завдяки чому Чингісхан створив міцну державу, засновану на абсолютистській підпорядкованості.

Правова культура формувалась і формується на базі перших двох, тому чим вищий рівень суспільства, тим вищий рівень правових відносин, але сьогодні спостерігається своєрідний парадокс — з ускладненням соціально-економічних умов і державних структур дедалі важче впорядковувати правові відносини. Вони досить часто суперечать нормам побутової та етнічної культури і, як правило, починають служити не людині, а потребам партій і великого капіталу, які не завжди враховують потреби самої людини.

Художньо-творча культура уособлює багатоаспектність і багатовимірність людської художньої діяльності, охоплюючи народну художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Вони мають як спільні, так і відмінні риси. Народна творчість не завжди передбачає опанування певним видом діяльності на рівні професії, як, наприклад, побутові танці, спів, складання поетичних творів, будівництво, вишивання, килимарство, ткацтво тощо. Для професійно-мистецької роботи потрібно обов'язково оволодіти професією художника, композитора, скрипаля тощо, пройти серйозну школу професійного навчання, яке триває 5—10 років, і лише по тому суспільство одержить професіонала високого класу. Вимоги щодо диференціації підготовки кадрів особливо підвищились у XIX ст.

Внаслідок розвитку техніки впродовж останніх 150 років підвищились вимоги до технічної культури, адже людина XX ст. приділяє технізації середовища проживання близько 70 % свого часу. Техніка супроводжує життя людини протягом усієї доби, пригнічує, перетворює її на техноробота, тобто істоту, що підкоряється машині. Машина диктує людині стиль поведінки, визначає майже повну залежність від себе, а відтак людина стає безпорадною без машини та її допомоги. Тому нагальним є питання про вироблення норм культури техніки, техніцизму та віднайдення етичних співвідношень та взаємозв'язків машини і людини. Ми не випадково висунули на перше місце машину, адже вона почала диктувати стиль життя.

Остання теза загострює проблему виробничої культури, оскільки моделі й співвідношення попередніх часів не адекватні нинішнім проблемам. До середини XIX ст. трудові колективи, як правило, були малочисельні, і керівник мав можливість контролювати підлеглих. При утворенні великих і надвеликих трудових колективів, що об'єднують від 300 до кількох тисяч людей, почали виникати проблеми щодо норм та етичних відносин між членами колективу та керівництвом. Природним для XX ст. став поділ світу на соціально-економічні й політичні системи, які зумовлюють притаманні лише їм норми виробничої культури. Це потребує вироблення оптимальних моделей виробничих відносин, виробничої культури з максимальною адресною прив'язкою. Узагальнені рекомендації, що розроблені для певного суспільства, наприклад

Д. Карнегі, жодною мірою не придатні для держав, які утворилися на теренах колишнього СРСР, вони не враховують, та й не можуть ураховувати психологічні особливості людей, які сформувались в одній політичній системі і раптом велінням долі чи часу кинуті в іншу.

Культура має такі форми вираження: наукові, технологічні, мистецькі, світоглядно-релігійні та ін. Наука як уособлення і найвищий рівень розвитку культурного процесу узагальнює, класифікує, формує освітній процес. Усі ці чинники сприяють розвитку суспільної думки, що, у свою чергу, сприяє нагромадженню національного валового продукту, національного валового доходу, а це визначає суспільно-економічний рівень життя людей у державі.

Високий науковий рівень суспільства забезпечує технологічну культуру виробництва, що полегшує працю людини, вивільняє значну кількість позаробочого і вільного часу, завдяки чому особистість одержує більше можливостей всебічно розвиватися на користь суспільства. Мистецтво дає людині як особистості можливість утвердитися на рівні самодостатнього суб'єкта через самовираження.

Світоглядно-релігійна культура розділилася. Зараз це дві незалежні системи — партійна і релігійно-теологічна. Перша обіцяє всі блага людині тут, у цьому житті, друга — всіляко намагається відволікти людину від земного буття, обіцяючи блага в потойбічному світі. Кожний вільний обирати те, що йому більше імпонує.

На сучасному етапі культурологія є однією з визначальних дисциплін, що дає змогу об'єктивно висвітлити труднощі та суперечності, властиві суспільству. Вивчивши та узагальнивши кращі досягнення, вироблені людством, на основі системного підходу, розроблених культурологічних методик і методологій, можна сформувати високий етико-культурний та естетичний рівень фахівця, який вмітиме кваліфіковано, з урахуванням новітніх досягнень вести господарство будь-якої форми власності. У цьому разі домінуватиме провідна теза суспільства: більше багатих — менше бідних, адже багате суспільство може забезпечити особистості належний рівень життя. Ціннісні орієнтації, вироблені на основі грунтовного опанування культурних процесів, сприятимуть розвитку культури виробництва, адже чим вища культура виробництва, тим вища якість товару; чим вища якість товару, тим вищий одержаний прибуток; чим вищий прибуток, тим вищий національний валовий дохід; чим вищий національний валовий дохід, тим вищий прибуток, а точніше, оплата праці суб'єкта. Як бачимо, коло замкнулося.