Сторінка
3

Хімія у військовій справі

На кожен квадратний метр підводного човна, який занурився, наприклад, на глибину 200 м, тисне стовп води масою 200 т. Протистояти такому тиску може тільки корпус із надміцної сталі. Але чи тільки сталі? Незважаючи на високу міцність, сталь важка, має велику густину. З появою пластмас стало мож­ливим створення нових матеріалів із заданими влас­тивостями. Для того щоб надати пластмасам міцності, в синтетичну смолу (найчастіше епоксид­ну) включили арматуру зі скляного волокна — і на­родився склопластик. Густина його в чотири рази нижча ніж у сталі, а міцність лише трохи менша. Крім того, склопластик має хороші тепло- звуко- і електроізоляційні властивості в поєднанні з висо­кою корозійною і хімічною стійкістю до морської води, розчинників та інших агресивних середовищ.

Склопластики застосовують на підводних човнах. З них, наприклад, виготовляють надбудови й огорожі рубок, деталі антен, перископів, повітряних шахт. На американському підводному човні «Дельфін* з глибиною занурення 600—900 м із склопластика ви­готовлено балони із стисненим повітрям.

Склопластики широко застосовують у корабле­будуванні, авіації, ракетобудуванні та інших галузях техніки. Вплив маси ракети на дальність стрільби в закордонній пресі ілюструвалася таким прикладом: якщо зменшити пасивну масу конструкції лише на 1 кг, то дальність стрільби збільшиться на 16 км. Для зменшення пасивної маси ракети використову­ють склопластики, до складу яких входить 80 % скло­волокна (яке містить оксиди Силіцію, Бору, Маг­нію, Натрію, Калію), а як матриця використовуєть­ся епоксидна смола. Корпуси твердопаливних дви­гунів балістичних ракет «Поларис» А-2 і А-3, морсь­кої ракети «Посейдон» і «Мінітмен», якими озброєні атомні ракети підводних човнів, виготовлені із склоп­ластика. З нього виготовляють також балони для збе­рігання на борту газів високого тиску, носових ко­нусів бойових частин балістичних ракет, на деяких типах зенітних ракет зі склопластиків виготовлено поверхні управління, стабілізатори, пускові трубо-контейнери.

Силікатне скло використовують для побудови корпусів глибоководних апаратів. Його міцність зро­стає із збільшенням глибини занурення. На глибині 6 000 м скляна сфера стає в 5 разів міцнішою, ніж на поверхні води.

Насичені вуглеводні

Застосування метану і його похідних у військовій справі найрізноманітніше — це одержання водню в паливних елементах, розчинників (тетрахлормета-ну), вибухових речовин, дегазуючих речовин, окис­ників у димових сумішах.

У підкоренні військовою технікою простору хімії належить провідна роль, адже вона забезпечує го­ловним — дає енергію палива. З усіх найпоширені­ших видів викопного палива найбільшу теплотвірну здатність має нафта, точніше продукти її перероб­ки: бензин, гас, лігроїн, дизельне пальне, мазут тощо, основною складовою яких е вуглеводні. Для забез­печення бойових машин більш ефективним і еко­логічно чистим паливом застосовують зріджений пропан. Рідкий метан порівняно зі звичайним реак­тивним паливом має більшу теплоту згорання і теплоємність, але при цьому зростає вага паливної сис­теми, ускладнюється заправка.

Хімія вказала шлях до підвищення довговічності гарматних стволів за рахунок додавання до порохо­вого заряду спеціальних присадок — флегматизаторів. Це суміш парафіну чи воску з тонко подрібненими порошками сульфату або карбонату кальцію, якою просочується бавовняна чи шовкова тканина. По­роховий заряд обмотують цією тканиною. Під час пострілу суміш випаровується і температура поро­хових газів, які омивають внутрішні стінки ствола, знижується. Зменшуючи розжарення ствола під час пострілу, флегматизатори захищають його від руй­нування.

З метою економного використання боєприпасів використовують імітатори вибуху. Це балони з кис­нем, пропаном і димовий циліндр. Під час пострілу кисень з пропаном загораються, створюючи звуко­вий і світловий ефект, а з димового циліндра вихо­дять сполуки Титану, які імітують дим пострілу.

Командування армій світу приділяє значну увагу до вогнеметно-запалювальної зброї. У Росії створе­но два унікальні зразки зброї: реактивний піхотний вогнемет «Шмель» з термобаричним пострілом і важка вогнеметна система «Буратино», які показали свою надзвичайну могутність у Чечні й Афганістані. Запалювальні суміші, які використовуються вогне­метно-запалювальною зброєю, мають найрізнома­нітніший склад. Але обов'язковим компонентом є 30—40 % рідких парафінових вуглеводнів, а також згущувачі, аморфні полімерні матеріали, гідрореагуючі компоненти (ті, що дають можливість засто­совувати вогнеметно-запалювальну зброю під час бойових дій у районах з підвищеною вологістю).

Література

1. Химия в бою: Сборник статей. — М.: Воениздат, 1970.

2. Советская воєнная энциклопедия. — М.: Воениздат, 1976.

3. Князева Р.Н., Бородихина A.M. Ознакомление с химическими веществами, применяемыми в воен­ном деле. — М.: Педагогика, 1989. — С. 66—72.

4. Ардашев А.Н. Огнеметно-зажигательное ору­жие. — М.: Астрель, 2001.