Сторінка
3

Інноваційний менеджмент

Необхідність підтримки інфраструктурного забезпечення зростає в умовах розширення владних повноважень регіональних органів управління в здійсненні інноваційної й інфраструктурної політики на місцях, починаючи з розробки комплексних програм і завершуючи рішенням оперативних питань поточної діяльності по реалізації науково-технічних нововведень у промисловий комплекс регіону.

Проблема відсутності політики підтримки інфраструктурного забезпечення інновацій властива і характерна в умовах регіону, тобто є мультиплікативною.

Формування нових форм наукової діяльності і їх інтеграція з промисловим комплексом здійснюються в різноманітних умовах, у різних ринкових середовищах і різноманітному сполученні форм власності при різній активності владних структур і при різному сполученні факторів розвитку, особливо регіональних.

Виникає доцільність аналізу практики становлення інноваційного розвитку і формування відповідного інфраструктурного забезпечення на регіональному рівні.

Аналіз механізмів формування інфраструктури дозволяє говорити про те, що процес становлення моделі інфраструктурного забезпечення відбувається паралельно по двох напрямках:

кредитно-інвестиційна підтримка на основі партнерських відносин російських державних фондів федерального і регіонального рівнів;

створення стабільних умов ефективного розвитку процесів комерціалізації і трансферту наукомістких технологій, виходячи зі специфіки регіональної моделі інноваційного розвитку.

Слід зазначити, що структура, співвідношення взаємодії складових моделі інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку істотно залежать від типу господарської системи і сформувалися в регіонах у попередні періоди індустріальних кластерів і пріоритетних напрямків інфраструктурної політики.

Інфраструктурне забезпечення припускає синхронна взаємодія елементів інфраструктури і є інтегративною складовою в інноваційній сфері як на загальнодержавному, так і регіональному рівні, але визначення рівня інфраструктури залишається як і раніше маловивченим.

У свою чергу, не менш складною по здійсненню задачею є визначення меж втручання держави в деякі напрямки ринкової економіки, що формується, у тому числі й в інноваційній сфері.

Активізація інноваційної діяльності припускає комплекс заходів для створення чисто ринкових структур по реалізації продуктів інноваційних проектів, інформаційного забезпечення учасників інноваційного ринку, що припускає, з одного боку, державне регулювання інноваційного процесу, а з іншого боку – інтеграцію всіх елементів інфраструктури інноваційного розвитку.

На наш погляд, швидкість комерціалізації і впровадження знань і наукових досягнень у товар залежить від гнучких організаційних і управлінських форм інтеграції науки, освіти і виробництва.

Наукомісткий комплекс в умовах ринкових відносин і високої конкурентноздатності вимагає підвищення швидкості комерціалізації знань і наукових досягнень у товар, залежить від гнучких організаційно-управлінських форм, трансферту технологій.

Процес інтеграції елементів інфраструктури досить складний, суперечливий і довгостроковий. Багато в чому це визначається відсутністю загальних інтересів, тобто кожен елемент функціонує окремо і вирішує тільки визначені задачі. Рішення даної проблеми вимагає створення інтегруючої структури трансферту технологій, діяльність якої забезпечує рішення наступних задач:

створення інформаційних банків даних по основним складовим інноваційному процесу в регіоні;

проведення експортних досліджень інноваційної і ринкової інфраструктур;

робота зі ЗМІ і виставково-ярмарковими комплексами як на регіональному, так і міжнародному рівні;

моніторинг інноваційного розвитку.

Кінцевим результатом повинне стати формування послідовної й ефективної державної регіональної інноваційної й інфраструктурної політики, інтеграції елементів інфраструктури, а також досягнення інформаційної прозорості інноваційно-підприємницьких і ринкових структур, задіяних в інноваційному процесі.

Організаційні структури інноваційного менеджменту - організації, що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями і розробками.

Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль належить малим фірмам.

Для ринкової економіки характерне поширення ринкових відносин на всі господарські сфери. Тому інновація розглядається як товар.

Відзначається, що об'єднання працівників у групи дозволяє вирішувати ряд задач: максимально використовувати творчий потенціал; залучати працівників до процесу керування; підвищувати почуття їхньої відповідальності в цілому; підвищувати кваліфікацію. Особливе місце в процесі роботи кружків і інших цільових груп займає виявлення найбільш творчих і ініціативних працівників, тобто неформальних лідерів.

Виділяють наступні види груп: групи керівників; цільові (робітники) групи; комітети.

Група керівників складається з керівника і його безпосередніх підлеглих.

Цільові (робітники) групи складаються з облич, що працюють разом над одним завданням.

Комітети – групи усередині організації, який делеговані повноваження для виконання якого-небудь чи завдання комплексу завдань. Іноді їх називають радами, цільовими групами, комісіями.

Цільові групи можуть організовуватися як з робітників, так і з фахівців (кружки і групи контролю якості; проектні, програмні групи, тимчасові творчі колективи і т.д.).

Цільові групи (тимчасові творчі колективи), створені з інженерів і науковців мають свої особливості в порівнянні з кружками якості, оскільки перед групами ставляться більш складні цілі.

Поширено практику формування цільових груп із учених, що працюють у різних науково-дослідних підрозділах фірми.