Сторінка
4
Щодо номінального ВВП України, то дефлятор ВВП може бути визначений із такого співвідношення:
де Іц — індекс цін (дефлятор ВВП);
ΙΒΒΠΗ — індекс номінального ВВП;
ІВВПР — індекс реального ВВП.
Підрахунок ВВП країни є справою взагалі не простою, а для країни з перехідною економікою — особливо, що пов'язане з переходом до прийнятої у світі системи національних рахунків, у рамках якої проводяться підрахунки ВВП. Перехід ускладнюється наявністю тіньової економіки, відмінністю внутрішніх та світових цін. Це спричиняє появу в пресі значної кількості різних оцінок ВВП нашої країни, що за значенням дуже відрізняються одна від одної. Зрозуміло, що така ситуація значно ускладнює економічні дослідження.
У 70-80 pp. XX ст. до наукового обігу введено поняття "трудовий потенціал". Різні автори вкладали у це поняття неоднаковий зміст, але всі вони спиралися на визначення трудових ресурсів. Поступово крізь призму всієї системи суспільних відносин економісти приходять до визначення сутності та основних складових трудового потенціалу.
Під трудовим потенціалом розуміється розвинута в даному суспільстві сукупність демографічних, соціальних та духовних характеристик і якостей працеактивного населення, що реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та системи відносин щодо участі в процесі праці та суспільній діяльності. Природною основою формування трудового потенціалу є демографічне відтворення, що забезпечує безперервне поновлення поколінь людей як фізичних носіїв всіх соціальних якостей системи відносин. З іншого боку, трудовий потенціал — це є максимально можлива величина, що визначає участь трудящих у виробництві за екстремальних умов з урахуванням їх психофізичних особливостей, рівня професійних знань та набутого досвіду. Основними чинниками формування трудового потенціалу є такі (див. схему 3):
Схема 3 Чинники формування трудового потенціалу
Стосовно окремо взятої людини взаємозв'язок між трудовим потенціалом та такими поняттями, як "потенціал людини", "людський капітал" та "робоча сила" можна представити у такий спосіб (див. схему 4 нас. 16):
Схема 4. Структура робочої сили
Таким чином, трудовий потенціал людини — лише частина її загального потенціалу і являє собою сукупність різних якостей, що визначають працездатність працівника.
Різні підходи до визначення поняття "трудовий потенціал" свідчать про неоднозначність тлумачення його природи, наявність багатьох визначень, про складність структури та багатогранність його проявів, що вимагає застосування чіткої та послідовної методології вивчення суті та осмислення цього поняття.
За обґрунтованим визначенням, трудовий потенціал є важливою динамічною соціально-економічною категорією, що характеризує трудові можливості та потенції індивіда, колективу, регіону, суспільства до продуктивної праці та служить інтегральною оцінкою діяльності людини у сфері прикладання праці.
Трудовий потенціал — це є поняття конкретно-історичне, національне осмислене, адаптоване до української культури. Для пояснення багатьох процесів виробництва виникає необхідність кращого розуміння таких понять, як "трудові ресурси", "робоча сила", "кадри", "персонал", що є складовими поняття "трудовий потенціал". Як основу трудового потенціалу населення необхідно розглядати потенціал сукупної робочої сили, що є поєднанням робочих сил в єдиному процесі праці, яка завершується конкретним результатом.
Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 були схвалені "Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року". У цьому документі дано чітке визначення поняття "трудовий потенціал" — це є сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за окремих ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність.
Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:
• поліпшення природної бази формування робочої сили;
• отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;
• здійснення повної продуктивності зайнятості;
• запобігання масовому безробіттю;
• поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві;
• забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;
• посилювання відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;
• забезпечення зростання реальних доходів населення;
• забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин.
Основні напрями розвитку трудового потенціалу націлені на процеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціальне орієнтованої економіки. Вони розроблені з урахуванням "Основних напрямів соціальної політики на 1997-2000 роки", схвалених Указом Президента України від 18 жовтня 1997р. № 1166, згідно з якими реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватися через довгострокову програму розвитку трудового потенціалу в Україні.
Трудовий потенціал є джерелом забезпечення підприємств кадрами і має кількісні та якісні характеристики. Кількісна сторона трудового потенціалу представлена чисельністю працездатного населення та безробітних, статево-віковою структурою.
У ринковій економіці змінюється підхід до формування трудового потенціалу, основний акцент переноситься на якісний його склад. Якість трудового потенціалу являє собою складну, багатоступеневу категорію. Основними якісними компонентами трудового потенціалу є психофізіологічна, соціально-мотиваційна, освітньо-професійна, Інтелектуальна, культурна, творча, духовно-енергетична, релігійна та ін. Якісні компоненти трудового потенціалу детерміновані частковими показниками (параметрами), це є:
Завантажити реферат