Сторінка
5

Вода і її роль в житті людини

Загальна твердість води переважно зумовлюється наявні­стю в ній гідрокарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук каль­цію і магнію. Загальна твердість поділяється на карбонатну (усув­ну) і постійну (неусувну).

Карбонатна твердість зумовлена наявністю у воді розчин­них бікарбонатів кальцію і магнію, які при кип'ятінні води розкла­даються на вуглекислоту і нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на стінках парових котлів, стерилізато­рів, радіаторів, самоварів, чайників та інших водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти багаторазового використан­ня кип'ятять у дистильованій воді, рідше - у чистій дощовій воді.

Карбонатна твердість часто співпадає з усувною твердістю. При кип'ятінні усувається переважно та частина карбонатної твердості, яка залежить від гідрокарбонату кальцію. При великій кількості у воді гідрокарбонату магнію різниця між карбонатною і усувною твер­дістю буває досить значною.

Постійною твердістю води називають ту, яка залишається після тривалого кип'ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів, нітратів і фосфатів кальцію і магнію.

Твердість води оцінюють у мг-екв/дм3. 1 мг-екв/дм:і твердості відповідає 20,0 мг/дма Са++ або 12,2 мг/дм3 М§++. Воду з твердістю до 3,5 мг-екв/дм3 називають м'якою, від 3,5 до 7 — середньої твер­дості, від 7 до 14 - твердою, понад 14 мг-екв/дм3 - дуже твердою.

При підвищенні твердості води погіршується розварювання м'яса, бобових, погано настоюється чай і псується його смак, збільшується витрата мила при пранні, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій і магній будуть зв'язані (на зв'я­зування 10 г кальцію необхідно 166 г мила). Тверда вода створює незручності й під час купання, миття голови внаслідок осідання кальцієвих і магнієвих солей жирних кислот на поверхні тіла. Во­лосся при цьому стає жорстким, шкіра - грубою. Цього можна уникнути сполоснувши волосся слабким розчином оцту. У осіб з чутливою, тонкою шкірою може настати подразнення шкіри.

При різкому переході від вживання м'якої води до твердої, а особливо, коли у воді є сульфати магнію, що трапляється в турис­тичних або експедиційних умовах, при зміні місця проживання, можуть виникати тимчасові диспептичні явища. Роль твердої" води в появі й розвитку нирковокам'яної хвороби достеменно не доведено.

Під час проведення протягом останніх років численних епідемі­ологічних досліджень в Англії, США, Японії та інших країнах було виявлено зворотню залежність між рівнем твердості води і смерт­ністю від серцево-судинних захворювань. Механізм цього явища досі не з'ясовано.

Деякі автори вважають, що вода є частковим джерелом каль­цію для організму людини. Справа в тому, що кальцій багатьох харчових продуктів засвоюється лише на 30 %, тоді як кальцій питної води — на 90 %. Слід відзначити, що овочі, зварені у м'якій воді, втрачають велику кількість кальцію, а у твердій воді - збага­чуються кальцієм за рахунок осідання його на поверхні овочів.

Гранична норма твердості води не повинна перевищувати 7, а в окремих випадках - 10 мг-екв/дм3. При вживанні маломінералізованої води загальна твердість її повинна становити не менше 1,5 мг-екв/дм3. Вода, що не містить солей кальцію і магнію, неприєм­на на смак.

Хлориди (хлор-іон). Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50 мг/дм3 хлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350 мг/дм3, такі води мають солонуватий присмак І негативно впливають на шлункову секрецію. Тому вміст хлоридів у водогінній воді не пови­нен перевищувати 250, в окремих випадках - 350 мг/дм3.

Сульфати (сульфат-іон) в кількостях понад 500 мг/дм3 нада­ють воді гіркувато-солонуватого присмаку, негативно впливають на шлункову секрецію і можуть спричинювати диспепсичні явища у осіб, які не звикли до води такого складу, особливо при одночасно­му великому вмісті магнію у воді. Згідно із стандартом, кількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати 250 (500) мг/дм3.

Залізо у природних водах зустрічається в основному у вигляді гідрокарбонатів, які можуть перетворюватися в карбонати, що гідро­лізуються і при контакті з повітрям утворюють гідроксид заліза (ПІ) з переходом в оксид, який надає воді каламутності і забарвлення. При прані білизни залізо надає їй жовтувато-коричневатого відтінку і залишає іржаві плями.

Солі заліза (понад 0,3 мг/дм3) і марганцю (понад 0,1 мг/дм3), крім забарвлення, надають воді помутніння, запаху сірководню, в'яжу­чого, а в сукупності з гуміновими сполуками - болотного присмаку. Така вода непридатна і для деяких процесів у харчовій промисло­вості, змінюючи присмак масла, сиру та інших харчових продуктів.

Список використаної літератури

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. - М.: Меди­цина, 1988. - 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.