Сторінка
3

Місце кредиту в економічній теорії як фактора економічного зростання

нововведення. Саме тут на сцену виступає кредит. Й. Шумпетер пише, що «підприємець регулярно стає спочатку саме боржником банку, щоб згодом перетворитись на його кредитора, він спочатку «позичає» ті гроші, які uno actu вносить на депозит». Банки ж створюють гроші породжуючи вимоги до самих себе, головним чином з метою на­дання кредитів. Слід зауважити, що Й. Шумпетер не розглядав як про­цес розвитку звичайне зростання економіки, яке виражається у збіль­шенні населення і багатства. Він робить висновок, що тільки підприє­мець у принципі потребує кредиту, тільки для процесу промислового розвитку кредит відіграє ту важливу роль, без врахування якої немож­ливо зрозуміти сам процес. Тобто кредит, виступаючи рушієм економічного розвитку, використовується підприємцем для розширення виробництва. Крім того, Й. Шумпетер доводить, що для економік, які розвиваються (це стосується й Украї­ни), кредит необхідний не лише для розвитку, але й для забезпечення нормального їх функціонування.

В основі кейнсіанської теорії грошово-кредитного регулювання та­кож лежить капіталотворча теорія кредиту. Хоча Дж. М. Кейнс вважав свою теорію «оригінальною». Принцип «кредитного регулювання», вису­нутий Дж. М. Кейнсом, що відводить визначальну роль в економічному розвитку кредиту, пов'язаний з основною передпосилкою даної теорії, тобто із залежністю процесу виробництва від кредиту. Дж. М. Кейнс вва­жав за можливе посиленням кредитної експансії збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу. Проте, на відміну від Й. Шумпетера, вплив цього фактора на збільшення попиту, а, отже, на послаб­лення кризового стану та зростання зайнятості він бачив не прямим, а опосередкованим. Дж. М. Кейнс висунув наступний зв'язок: гроші впли­вають на позичковий процент, позичковий процент — на інвестиції, ін­вестиції — на виробництво, виробництво — на прибуток, а останній — на ціни. Звідси витікає, що кредит здійснює непрямий вплив на економічне зростання, впливаючи за допомогою ціни на складові сукупного попиту. Неокейнсіанська теорія (представниками якої є А. Ханоєм, С. Харріс, П. Самусльсон, Дж. Гелбрейт), та неокласична теорія (представни­ками якої є М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт, Ж. Рюефф) розглядають можливості впливу кредиту на процес відтворення, а відтак — на еконо­мічне зростання через його ціну — процентну ставку та взаємозв'язок з поняттям «гроші», але їх думки з цього приводу розходяться.

Й. Шумпетер писав: «Визнання істотної ролі грошей не протирічить нашій теорії, тому що у нашому випадку нове застосування продуктив­них сил народного господарства можливо здійснити лише через зрушен­ня в купівельній спроможності суб'єктів господарювання».

Не можливо ігнорувати тісного діалектичного зв'язку між сучасни­ми грошима і системою кредитних відносин. Основна частина сучас­них платіжних засобів за своєю природою має кредитну основу. Вони поступають в обіг за каналами банківського кредиту.

Питання ролі грошей в економічній системі капіталізму (чи можна їх розглядати як один із факторів виробництва), «каналів» і сили їх впливу на процеси відтворення і, зокрема, економічне зростання, зай­мають одне з центральних місць в роботі Л. Харріса «Грошова теорія».

Автор чітко проводить лінію між неокласичною і кейнсіамською моделями грошової економіки, аналізує роль грошей в моделях економіч­ного зростання у рамках вказаних напрямків економічної теорії.

Неокласичний підхід ґрунтується на тлумаченні грошей як нейтрального фактора в системі відтворення, їм відводиться роль «цінової вуалі», яка в кінцевому випадку фактично не впливає на реальний про­цес економічного зростання.

Кейнсіанська модель передбачає перегляд ролі грошей, оскільки стрижнева ідея кейнсіанства — нестача грошового попиту, яка визнача­ється головною причиною виникнення кризових явищ у виробництві.

Проблема нейтральності грошей у моделях економічного зростан­ня пов'язана з впливом коефіцієнтів капітал/праця або капітал/про­дукт на рівноважну траєкторію зростання, а також з питанням здатнос­ті грошово-кредитної політики впливати на ці коефіцієнти.

Обидві моделі зростання, як неокласиків, так і кейнсіанська дово­дять, що коефіцієнт капітал/праця, який відповідає траєкторії рівно­важного зростання, може змінитись в результаті зміни темпів зростан­ня пропозиції грошей. Зміна коефіцієнту капітал/праця має визна­чальне значення для стабільності рівноважної траєкторії зростання і відбувається через вплив грошово-кредитної політики на середню схильність до заощаджень. Гроші вмілому ненсйтральні в обох моде­лях (хоча при введенні деяких припущень вони можуть стати нейтраль­ними), а будучи ненейтральними, кожна з них допускає, що з прискоренням темпу коефіцієнт капітал/ праця може зрости або зменшитись.

Отримаємо наступні результати:

- кредит може виступати фактором і джерелом економічного зрос­тання

- вплив кредиту на економічне зростання може бути прямий (кре­дитна емісія у Й. Шумпетера) та опосередкований (вплив кредиту че­рез процентну ставку на інвестиції, а останніх — на економічне зростання у Дж. Кейнса).

- тісний взаємозв’язок грошей та кредиту значно розширює його можливості щодо впливу на економічне зростання, дає можливість здійснювати вплив через грошово-кредитну політику.

- кредит сприяє впровадженню у життя нововведень і цим самим зумовлює якісні зміни економічної системи.

- кредит мобілізує реальний капітал і знаходить йому більш ефективне застосування.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, слід зазначити, що не можливо одно­значно оцінити відображення ролі кредиту як фактору економічного зростання в економічній теорії. При вирішенні проблем економічного зростання для отримання найкращого результату з метою впровадження його в реальне еконо­мічне життя слід розглядати різні теоретичні підходи і напрямки до­слідження, оскільки частка істини є майже в кожній з наведених тео­рій. Але потрібно враховувати реалії сьогодення України. З огляду на це, для нашої держави може бути цікавою теорія Й. Шумпетера, якою законодавчо визначено інноваційний шлях розвитку економіки. Крім того, можна використати окремі положення кейнсіанської теорії. В су­часній Україні дієвість держави досить низька. А із розвитком ринкової економіки критично важливою стає здатність держави впливати на суб'єкти господарювання через непрямі важелі. Передусім — це інструменти бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики.