Сторінка
3
Ансамбль починається вхідним порталом – пештаком, який був побудований за часів онука Тамерлана – знаменитого узбецького вченого Улугбека, а оздоблений вже при сині Улугбека. Про це свідчить напис, викладений з кольорових кахлів в обличкуванні вхідного порталу: «Цю величну будівлю засновано Абд-ал-Азізом-Бахадуром, сином Улугбека, сина Еміра Тімура». За пештаком знаходиться мавзолей Кази-Заде-Румі, видатного астронома і вчителя великого Улугбека. Румі не набув за своє життя ані багатства, ані земель і до знатного роду він також не належав. Але він був найвидатнішим математиком і астрономом і тому Улугбек побудував його усипальницю поруч із мавзолеями емірів та цариць, та ще й зробив її трохи вищою за них. Мавзолей Кази-Заде-Румі складється з двох кубоподібних об’ємів, увінчаних дуже стрункими блакитними куполами на високих циліндричних барабанах. Барабани куполів зовні обходять куфічні (арабський почерк) написи, викладені синіми і блакитними кахлями.
Далі сходи ведуть угору, до другого чартаку. Відразу за ним ліворуч і праворуч розташовано кілька мавзолеїв XIV – XV століть. Серед них виділяється мавзолей Шаді-Мульк-ака. Його портал прикрашений мозаїкою з майоліки – кахлів, укритих кольоровою поливою. На цьому мавзолеї вперше з’являється декоративне оздоблення порталу у вигляді сталактитів – пластичного оздоблення напівкупольних перекриттів, що схоже на бурульки, які утворюються на стелі печери від просочування води через грунт. Такі конструкції використовувалися для переходу від площини стін до кривизни купола.
Всього у комплексі 25 мавзолеїв. Здебільшого це кубічні споруди під різними за формою куполами. Купола, портали і стіни мавзолеїв вкриті кольоровими кахлями (рис.7.13).
За третім чартаком височить ансамбль мавзолею Туман-ака, жінки Тімура. Вона померла далеко від Самарканда і так і не була похована у цьому мавзолеї, розташованому неподалік від мавзолею святого Кусама. Мавзолей Туман-ака дуже красивий. Його кахлі і мозаїки – вершина декоративного мистецтва тімурівської доби. Портал виглядає, наче багатий килим, у якому переплетені квіти, геометричні мотиви і написи (арабески). Вирізна мозаїка – дуже трудомісткий, але надзвичайно ефектний вид декору. Кожний її елемент, навіть найдрібніший, – серцевини квітів, стеблини, паростки – вирізані з окремих, дуже точно припасованих один до одного кольорових глазурованих плиточок – кашин. Крихкий і м’який кашин дозволяє випилювати складні криволінійні фігури. Глазур (полива) – склоподібне покриття на керамічних виробах, закріплене випалюванням, - має особливий дзеркальний блиск і дуже чистий глибокий колір. Ця багатобарвна мозаїка дивовижно різноманітна. Використовуються переважно холодні тони: білий, блакитний, зелений, синій, чорний, що найкраще припустимі в умовах жаркого клімату. Кольори за ступенями потемніння створюють рівноступінчастий ряд. У деяких мавзолеях ансамблю Шах-і-Зінда застосована рельєфна майоліка (рис.7.14).
Зодчі, які створили будівлі Шах-і-Зінда, – чудові майстри ансамблю. Мавзолеї, пештаки та інші його елементи зв’язані в єдине ціле завдяки використанню однотипних портально-купольних композицій, загальній системі декору і близької кольорової гами, вмілій розбивці споруд на групи і зіставленню, організації архітектурних картин тощо. Дуже часто як композиційний прийом використовується протизіставлення портальних композицій.
Шах-і-Зінда прекрасний звідусіль. І з вершини пагорбу, звідкіля бачимо два ланцюжки блакитних куполів, і знизу, де за аркою вхідного пештаку відкривається вузька барвиста вулиця порталів. І здаля, коли він здається сторінкою з казок Шехерезади. І зблизька – коли приголомшує буянням фантазії і фарб (рис.7.15).
В комплексі Шах-і-Зінда немає грандіозних величних споруд, проте все тут неповторне. Краще за всіх сказав про Шах-і-Зінда вчений ХІХ століття самаркандець абу Шахір-Ходжа: «Лазурні небеса відкрили взор захвату на лице епохи – вони не бачили будівель так прикрашених і нарядних, і бірюзовий купол неба відкрив очі – Місяць та Сонце – він не милувався такого кольору кахлями!».
У XIV столітті в Середній Азії склалася об’ємно-планувальна структура міста з ущільненою забудовою в міському центрі і менш щільною в передмісті, де розміщувалися садиби вельмож, сади та некрополі. Всі ці закономірності знайшли своє відображення в архітектурно-планувальній структурі міста Самарканда XIV – XVI століть.
У період правління Тімура в столиці його імперії – Самарканді – зводять найвищі і найпишніші мечеті, мавзолеї та інші будівлі. Не випадково усипальниця самого Тімура – Гур-Емір – найбільша серед середньовічних мавзолеїв Середньої Азії. Таким чином емір засобами архітектури та художнього мистецтва намагався зміцнити авторитет своєї необмеженої влади. В ансамбль мавзолею крім заупокійної мечеті входили медресе, гуртожиток для прочан і великий двір, навколо якого були об’єднані всі будівлі. Висота мавзолею – 36 м. На розрізі будівлі звертає на себе увагу потовщення середньої частини купола. Такий технічний прийом дозволяє значно зменшити силу розпору від купола (рис.7.16а).
Архітектура мавзолею Гур-Емір побудована на комбінації простих геометричних форм і пишнобарвного орнаменту, що вкриває всі зовнішні та внутрішні поверхні споруди. Враження виключної міці мавзолею досягається перебільшенням звичних розмірів купола. В Гур-Емірі величезний динеподібний купол, встановлений незвично низько і близько до глядача. Тому його велич виявляється з надзвичайною художньою силою. В Гур-Емірі купол – це величезна частина будівлі, що займає біля третини висоти цілого і майже рівна нижньому об’єму за шириною. Як наслідок, величезна синьо-лазорева «стьобана шапка» купола майже подавляє нижній архітектурний об’єм. Але це враження пом’якшується вкриваючою всю будівлю кольоровою декорацією і монументальною масивністю нижніх частин: потужного циліндричного барабана під куполом і простої восьмигранної призми знизу (рис.7.16в).
Завантажити реферат