Сторінка
2

Методи архітектурного проектування (за Б.Г.Бархіним)

Структура виступає як характеристика системи. Структура - це сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх впливах. (Докладніше про це йдеться у дисципліні „Теорія систем і архітектура”, що вивчається на 5 курсі)

Застосовуваний у науці метод структурного аналізу дозволяє розглядати будь-який об'єкт як систему, що має сукупність спільних властивостей, виражених у структурі, яка характеризує цю систему. Підхід до архітектурного об'єкта, як до системи, дозволяє оцінити механізм взаємодії компонентів у конкретній системі, значення окремих вимог, що обумовлюють рішення в зв'язку з розумінням цілого, і гарантує різнобічність і повноту розгляду об'єкта у взаємодії з навколишнім середовищем (схема 7).

При формуванні архітектурного твору взаємодіє безліч сил — постійних і перемінних факторів, роль яких не однозначна: містобудівні, кліматичні, функціонально-планувальні, конструктивно-технічні умови й архітектурно-художні, економічні й експлуатаційні вимоги.

Комплексний метод передбачає проведення структурного аналізу системи на кожному етапі її розробки. Архітектор, працюючи над проектом, аналізує найважливіші фактори, розглядає їх у тих відносинах, якими вони зв'язані між собою, і їхня взаємодія в конкретному об'єкті розкриває суперечливість вимог, синтезує їх і підкоряє побудову керівній ідеї.

Кінцева мета процесу — створення цілісної композиції проектованого об'єкта.

Якісна визначеність проекту, його композиція розкривається в даній формі організації змісту, у співвідношенні об'єкта і зовнішнього середовища, у спільних закономірностях побудови об'єкта, що виражають взаємозв'язки і єдність усіх формотворних факторів.

Усе це є основою для вироблення методичних позицій проектування. До цих позицій відносяться:

єдність змісту і форми об'єкта проектування (будинку, міста і т.д.);

взаємодія зовнішнього і внутрішнього;

функціональна доцільність;

роль конструктивного задуму;

фактор економіки;

композиція як цілісність;

художні засоби і закономірності;

домірність;

архітектурний образ.

3. Зміст і форма об'єкта

Методикою проектування ставиться завдання розкрити зміст об'єкта як сукупності призначення будівлі і нерозривно зв'язаних з ним ідейно-образних вимог.

Новий зміст об'єктів проектування відбиває конкретні соціальні, культурні і естетичні потреби суспільства, обумовлює виникнення нової форми, що впливає на зміст і сприяє його розвитку.

Співвідношення форми і змісту в композиції архітектурного об'єкта виступає в єдності структури і функції. Функція організує структуру, структура - визначає функцію.

Внутрішня побудова виявляє своєрідність даного типу споруди, її специфічні особливості. Організація об'ємно-просторової структури є якісним критерієм внутрішньої побудови об'єкта.

Зв'язки, що формують структуру в архітектурному об'єкті, можуть бути функціональними, залежними від конкретної діяльності і виражатися як комунікації (пішохідні, транспортні). Композиційні зв'язки, як правило, будуть візуальними. Вони виражаються як безпосередній зоровий контакт або як послідовність візуальних кадрів, що формують просторово-часовий ланцюг вражень від об'єкта, що потім складається в єдиний синтезуючий художній образ.

Зовнішня форма об'єкта виражає внутрішню побудову і створюється у взаємозв'язку з іншими об'єктами просторового середовища, у яких об'єкт розміщається.

Специфічне орієнтування об'єкта до навколишнього простору виступає як якісна своєрідність його побудови.

Взаємодія зовнішнього і внутрішнього

Варто мати на увазі, що внутрішня побудова безпосередня зв'язана з зовнішньою структурою і є її функцією, як у функціональному, так і в композиційному аспектах.

Проектування об'єкта як системи дає розуміння зв'язку об'єкта з зовнішнім середовищем. Містобудівний підхід визначає кожен архітектурний об'єкт як систему, що входить до складу іншої, більш складної просторової системи; стосовно неї перша система виступає як компонент. Так, житловий будинок — система стосовно його компонентів — секції і квартир, у той же час він один з компонентів просторової системи — групи будинків чи ансамблю. Зовнішня і внутрішня структура завжди знаходяться в єдності і взаємопроникненні.

Схема 8

Відносність категорії системи і її компонентів

1 — квартира; 2-житловий будинок — система стосовно квартир і компонент групи будинків; 3 — група будинків; 4 — житловий комплекс; 5 — житловий район; 6 — місто

Вибір взаємозв'язків зовнішнього і внутрішнього простору впливає на архітектурний і конструктивний задум проекту, на композиційний прийом у цілому.

Формування інтер'єру у взаємодії з зовнішнім природним середовищем підвищує комфортні - функціональні і естетичні якості рішення внутрішнього простору. Розкриття громадських і житлових будинків до навколишнього середовища служить засобом художньо-емоційного і психофізіологічного впливу.

Необхідно враховувати послідовність естетичних вражень, що виникають при русі поза будівлею й усередині її. «Досконалість організації внутрішнього руху і стане основною біологічною якістю створюваного нами організму, інакше кажучи, ступенем зв'язку між здійсненою спорудою і її призначенням» [Ле Корбюзье, 110].

Таким чином, предметом архітектурного проектування стає взаємодіюча система архітектурного об'єкта і середовища.