Сторінка
3

Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту

Фінансова здійсненність проекту — це базовий критерій для інвестора. Усі інші цілі, які переслідуються інвестором, вторинні й не становлять інтересу без досягнення головної — достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний та оплачений акціонерний.

На стадії попереднього ТЕО і ТЕО зазвичай невідомо, як буде фінансуватися проект, якими будуть джерела його фінансування, не визначено більшість суб’єктів інвестиційної діяльності. ТЕО для того й складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту.

Для цих цілей на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування проводиться оцінка фінансової здійсненності проек­ту та ймовірності його реалізації.

Головний інструментарій, що використовується за оцінки проектів, такий:

— фінансові показники здійсненності проекту;

— показники економічної ефективності;

— аналіз чутливості;

— аналіз беззбитковості;

— оцінка ймовірності;

— економічна оцінка проекту.

Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то джерелами інформації для його оцінки є:

— балансовий звіт підприємства (компанії);

— звіт про прибуток і збитки (чистий дохід);

— звітний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реальних коштів).

Найхарактернішими показниками фінансової здійсненності проектів є такі коефіцієнти: співвідношення довгострокових запозичених коштів і акціонерного капіталу; покриття; абсолютної ліквідності; покриття довгострокових зобов’язань; коефі­цієнт співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю.

Показники економічної ефективностівимірюються щодо відповідних вкладень капіталу:

— відношенням чистих потоків реальних грошей (прибутків) до сплати корпоративного податку;

— те саме після сплати податку;

— відношенням прибутку (з урахуванням процентів, що сплачуються за заборгованістю);

— відношенням валового чистого прибутку до річного обсягу продажів (за порівняння проектів).

Імовірність реалізації проекту залежить від багатьох чинників, які впливають на майбутню політико-економічну обстановку. Вивчення діючих аналогів зарубіжних і вітчизняних проектів дає змогу виявити лише попередню тенденцію. Екстраполяція цієї тенденції на перспективу без урахування можливих дій конкурен­тів може дати тільки приблизні результати. Оцінка ж імовірних шляхів конкурентів у майбутньому практично неможлива через комерційні таємниці. Тому оцінка імовірності проекту виконується за умов невизначеності, і завдання інвестиційного аналітика такі:

— вибір якомога більшої кількості інвестиційних проектів;

— ранжирування проектів за достатньою об’єктивністю даних;

— перевірка ТЕО проектів на всебічність і глибину пророблен­ня всіх рішень, що стосуються інвестицій і фінансування;

— перевірка повноти обліку всіх проектних ризиків, їхнього ранжирування, кореляції та емінування;

— перевірка достатності запропонованих заходів щодо захисту від ризиків та їхнього страхування;

— чи відповідають умовам фінансування проекту надбавки за ризик у вартості капіталу (страхова премія).

Як правило, оцінка ймовірності проекту виконується за трьома головними (критичними) змінними: інвестиційні витрати, витрати виробництва та реалізації й надходження від продажів. Ці змінні охоплюють багато статей, які характеризуються обсягом (кількістю) і ціною (вартістю).

Головним інструментом, що визначає рівень впливу на здійсненність проекту, є аналіз чутливості, який виконується за сценарієм, відповідно до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення параметрів кількості й ціни, що дає змогу виявити рівень впливу цих складових на одиницю критичних змінних. Так визначають домінуючі статті в інвестиційних, вироб­ничих і реалізаційних витратах, які справляють найбільший вплив на розмір і структуру грошових потоків і формують масу прибутку або доходу.

Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка характеризується рівновагою обсягів продажів і відповідних витрат (інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою беззбитковості. У ній фірма працює без збитків. Якщо надходження від продажів не покривають витрат, фірма несе збитки й неминуче зазнає банкрутства.

За розрахунків точки беззбитковості потрібно дотримуватися таких неодмінних умов:

— обсяг продажу має дорівнювати обсягу виробництва;

— у витрати включаються тільки відповідні товарові (групі товарів) витрати;

— дотримується стабільний операційний леверидж: постійні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва, змінні вимірюються пропорційно до обсягу виробництва й продажу;

— ціни на товар (групу) за часом не змінюються;

— для групи товарів структура обсягів продажу має залишатися постійною.

Беззбитковість досягається за такого рівняння:

,

або

ОВ = ,

де ЦО — ціна одиниці продукції;

ПВ — поточні (змінні) витрати у складі собівартості одиниці продукції;

ОВ — обсяг виробництва (продажу) у натуральних одиницях вимірювання;

ПВ — річна величина постійних витрат.

Для групи виробів беззбитковість визначається підсумовуванням всіх витрат на кожний вид товару та прирівнянням їх до загального обсягу продажів:

=,

де і — вид товару в групі n.

Досить відома графічна інтерпретація точки беззбитковості (рис. 6.2).

У точці Б досягається рівновага, тобто така кількість реалізованих виробів, яка дає змогу за рахунок надходжень від продажу повністю покрити витрати виробництва.