Сторінка
2

Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій

Доки державне регулювання буде сприйматися підприємствами тільки як засіб тиску на них, важко сподіватися на співпрацю між державними органами та суб'єктами підприємницької діяльності для розвитку фінансової індустрії. Це може, зокрема, перетворити державне регулювання фінансової індустрії в самодостатню форму господарської діяльності, коли всі працюють а нічого не відбувається. Окреме функціонування фінансової індустрії і її державного регулювання рано чи пізно призведуть до занепаду "кровотворної системи" ринкової економіки.

Загальне регулювання фінансової індустрії

Діяльність всіх суб’єктів регулюється загальним законодавством, яке забезпечує правову основу і суспільну атмосферу функціонування ринкової системи. Норми

· Конституції України,

· Цивільного кодексу України,

· Кримінального кодексу України,

· Законів України (далі - ЗУ) "Про господарські товариства",

· "Про власність",

· "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

та інших законів визначають правила створення, функціонування та ліквідації суб’єктів господарювання.

До кола інструментів структурного регулювання належать фінансові заходи (податкове, зовнішньоекономічне, валютне, кредитне регулювання) та адміністративні (регулювання допуску підприємств для заняття певним видом діяльності - ліцензування, регулювання ціноутворення та обсягу виробництва тощо). Зокрема, господарська діяльність суб’єктів господарювання регулюється податковим (ЗУ "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про державну податкову службу в Україні"), антимонопольним (ЗУ "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України"), фінансовим (ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), митним (Митний кодекс України, ЗУ "Про Єдиний митний тариф") законодавством.

Загальновідома регулююча функція податків може стимулювати або стримувати діяльність суб’єктів господарювання. Податкове законодавство постійно удосконалюється, і дуже важливим кроком для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні буде прийняття Верховною Радою України проекту Податкового кодексу України.

Однак, перш ніж досліджувати особливості спеціального регулювання фінансової індустрії необхідно визначити, що ж розуміється під цим словосполученням.

Нажаль, в українських нормативно - правових актах часто застосовуються такі словосполучення, які в розвинених країнах мають зовсім інше значення. "Кредитний та валютний ринок", "ринок цінних паперів", "фондовий ринок", "страховий ринок", на мій погляд, є такими ж штампами як "закрома Родины". Без правового визначення такі поняття логічно використовувати лише у розмовах.

До фінансових ринків можна віднести ряд взаємодоповнюючих та взаємопов'язаних між собою ринків. Це зокрема кредитні та валютні ринки, ринки цінних паперів та ринки строкових контрактів. Терміни "кредитний ринок", "валютний ринок", "ринок фінансових послуг" або “ринок цінних паперів” є лише узагальнюючими. У міжнародній практиці дефініції:

· money market - грошовий або кредитний ринок,

· rates and bond market - ринок прав та облігацій,

· currencies market - валютний ринок,

· commodities market - ринок строкових контрактів,

· securities market — ринок цінних паперів,

· stock market (exchange) - дослівно біржа акцій але не “фондова біржа”

застосовуються, як правило, для визначення торгової системи або майданчика.

При цьому ринок - це конкретне місце, де можна купити або продати певний товар. Для узагальнення - застосовують ті ж самі дефініції у множині - “markets” - ринки.

Однією з головних цілей таких ринків є створення умов для забезпечення якнайбільшого укладання угод із допущеним до торгів товаром або фінансовим інструментом, що призводить до мінімізації ціни на певний товар або фінансовий інструмент. Іноді ринки можуть також виконувати і функцію виконання укладених угод. Сукупність таких ринків загалом і складає фінансові ринки. Окремою проблемою в українському законодавстві є невизначеність функцій організатора торгівлі. Суть проблеми полягає у процедурі фіксації факту укладання угоди у організатора торгівлі. Участь організатора торгівлі або відсутність його участі в процесі укладання угоди визначає буде чи не буде цей організатор торгівлі приймати участь у процедурах, пов’язаних з виконанням угоди. Дії організатора, який не приймає участі в процедурі фіксації факту укладання угоди, зводяться тільки до надання інформаційних послуг.

Отже, в розвинутих країнах під ринком розуміється конкретна юридична особа, яка є організатором торгівлі і забезпечує укладання угод щодо певних товарів, коштів або фінансових інструментів. При цьому товар або фінансовий інструмент, з яким укладаються угоди на ринках, може мати майновий характер та повинен бути дискретним і стандартизованим.

Застосовуючи поняття “кредитний або валютний ринок” маємо уявити систему, за допомогою якої укладаються і фіксуються угоди щодо кредитних ресурсів або валюти. “Ринок цінних паперів” це біржа цінних паперів або торгово - інформаційна система. Нажаль, важко знайти аналогію поняттю “фондовий ринок” або поняттю “біржовий та позабіржовий ринок”, яке можна було б перекласти як “ринковий ринок та поза ринковий ринок”. На мій погляд, невизначеності, неточності або двозначності можуть мати достатньо негативний вплив на таку точну сферу діяльності як фінансова індустрія.

Фінансова індустрія складається не тільки з ринків. Угоди щодо купівлі - продажу товарів, коштів, цінних паперів можуть укладатися і не на ринках. Для Україні, наприклад, ця обставина має принципове значення, оскільки певні фінансові інструменти (зокрема, цінні папери) знаходяться в обігу переважно поза межами ринків.

Крім того, перерозподіл фінансових ресурсів через державні та приватні пенсійні системи або акумуляція ресурсів у страховому бізнесі іноді теж відносять до фінансових ринків. Важко уявити “біржу страхових полісів чи договорів пенсійного забезпечення” або вільне укладання та виконання на ринках угод щодо купівлі - продажу договорів, за якими пенсійним фондом або страховою компанією надається конкретна послуга конкретній особі. Тому, на мою думку, не дуже коректним є застосування термінів “страховий ринок” або “ринок пенсійних послуг”.

Таким чином якщо мова іде про регулювання ринків - це регулювання виключно організаторів торгівлі, якщо мова іде про регулювання певного виду діяльності або послуг, що надаються учасниками фінансової індустрії, то під регулювання підпадають поза ринкові взаємовідносини.