Сторінка
2
Позабіржовий ринок цінних паперів не завжди неорганізований. На ньому утворюються торговельно-інформаційні системи установ, створених саморегулівними організаціями чи посередниками для організованого продажу цінних паперів, мета яких полягає у впорядкуванні цього ринку, підвищенні його ефективності та прозорості. Наприклад, у США з 1938 р. функціонує професійна організація брокерських фірм і банків, що спеціалізуються на торгівлі цінними паперами — NASD (Національна асоціація дилерів з цінних паперів). Ця асоціація, що створена за рішенням Конгресу США та Комісії з цінних паперів і бірж, контролює процес продажу цінних паперів через близько 500 своїх членів, а також фінансовий стан брокерів та дилерів, які не є членами біржі і працюють безпосередньо з клієнтами. З 1964 р. асоціацією створено систему NASDAQ (систему комп'ютерної позабіржової котировки акцій), яка інформує брокерів та дилерів про ціни на цінні папери, що продаються поза біржею. Щоб увійти в систему, компанія повинна мати щонайменше 10000 акцій, розміщених через публічну підписку, і об'єднувати щонайменше 300 акціонерів.
В Україні організаційно оформлений позабіржовий ринок почав формуватись у 1996 р. Нині функціонує кілька об'єднань професійних учасників РЦП, які мають на меті створення позабіржової системи торгівлі цінними паперами на базі комп'ютерних технологій. Одне з таких об'єднань — асоціація "Позабіржова фондова торговельна система" (ПФТС) — з липня 1996 р. через власну електронну торговельну систему почало здійснювати торги цінними паперами. Фактично ця асоціація в Україні є альтернативою "мертвих" бірж. Вона концентрує попит-пропозицію на цінні папери, статус саморегулівної організації, що надає можливість виходити на регулюючі органи з ініціативами взаємодії з питань РЦП і обстоювати права своїх членів. Оскільки кодекси (арбітражний, дисциплінарний) є певними гарантіями при здійсненні операцій у межах цієї системи.
Крім вказаної класифікації РЦП поділяється на певні сегменти:
• за територіальною ознакою — світовий, регіональний, національний;
• за категоріями емітентів — ринки цінних паперів підприємств, державних цінних паперів та ін.);
• за термінами випуску — ринки безтермінових цінних паперів, термінових із встановленим терміном обігу та без такого терміну та ін.);
• за видами (категоріями) цінних паперів — ринки акцій, облігацій, векселів та ін.);
• за принципом повернення фінансових активів — ринки боргових зобов'язань та інструментів власності.
Скасування в 70-х роках XX ст. обмежень на переміщення капіталу в розвинених країнах світу зумовила виникнення міжнародного РЦП і відбило одну з основних тенденцій — глобалізацію світового господарства та процес інтеграції країн. Так, тільки з 1980 по 1990 р. частка міжнародних операцій з цінними паперами у ВВП США зросла з 9 до 93 %, Німеччини — з 8 до 58 %, Японії — з 7 до 119%. Майже 40 % світового РЦП припадає на США, понад 20 % — на Японію.
Суб'єкти фондового ринку
Ринок цінних паперів може функціонувати лише за наявності емітентів, зацікавлених у мобілізації вільних коштів; інвесторів, що мають вільні кошти і шукають вигідного їх розміщення; посередників, що забезпечують обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на кошти інвесторів. Саме емітенти, інвестори та фінансові посередники при укладенні угод є основними суб'єктами операцій на РЦП, забезпечуючи переливання капіталу зі сфери вільних фінансових ресурсів у сферу фондових цінностей.
Емітент — це юридична особа, яка від власного імені випускає цінний папір і несе зобов'язання згідно з умовами його випуску. Емітентами в Україні можуть бути підприємства (випускають переважно облігації, векселі), товариства (акції, облігації), держава (казначейські зобов'язання, облігації), кредитно-фінансові установи (депозитні сертифікати, векселі) та муніципальні органи (облігації). В Україні зареєстровано понад 35000 емітентів (здебільшого акціонерні товариства).
Інвестор — це категорія учасника фондового ринку, що має вільні кошти і намагається вкласти їх з метою отримання доходу (відсотків). Покупцями цінних паперів є як індивідуальні, так й інституційні інвестори (юридичні особи). Індивідуальними інвесторами є фізичні особи: як резиденти, так і нерезиденти. Наприклад, у США близько 47 млн американців є власниками акцій. На індивідуальних інвесторів Нью-Йоркської фондової біржі припадає 30% загальної кількості операцій.
Розглянемо основних інституційних інвесторів:
1. Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі інвестиції в обмежене коло підприємств.
• Холдингова компанія. Це головна компанія будь-якої фінансової монополії, що володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні.
• Фінансова група. Це об'єднання підприємств, пов'язаних в одне ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу фінансова група не має головної фірми, що спеціалізується на управлінні.
• Фінансова компанія. Це корпорація, що фінансує вибране за певним критерієм коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива, наприклад, інвестиційній компанії, і не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, які фінансує.
Завантажити реферат