Сторінка
3
Елементи соціальної структури пов’язані між собою. Великі групи складаються з менших груп, групи складаються зі статусів. Ці елементи соціальної структури вибудовуються завдяки соціальним інститутам. Однією з менших груп є група "інститути соціалізації".
Інститути соціалізації – це частина соціальних інститутів, які формують особистість, тобто людину в якості члена суспільства.
Люди в соціальних групах намагаються реалізувати свої потреби спільно і шукають для цього різноманітні способи. У процесі суспільної взаємодії вони знаходять загальноприйнятні взірці, шаблони поведінки, які поступово через повторення й оцінку перетворюють у стандартизовані звичаї і звички. Через деякий час ці шаблони і взірці поведінки підтримуються громадською думкою, сприймаються й узаконюються.
Кожен соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи певну соціальну потребу. Якщо інститут не здатний ефективно справлятися із цією потребою, то відбувається падіння його авторитету, криза цього інституту. Наслідком такої кризи є перерозподіл функцій. Скажімо, з середини 80-х рр. XX ст. в Україні розпочиналась криза загальноосвітньої школи, яка, зокрема, виявлялася у тому, що школа була спроможна підготувати випускників до вступу у вищі навчальні заклади. Суспільство миттєво відреагувало на нову потребу: з’явилися репетитори — інститут посередників.
Якщо ж якась суспільна потреба стає незначною або зовсім зникає, то зникає і потреба в існуванні цього інституту. Щоправда, він за інерцією ще може продовжувати деякий час функціонувати як данина традиції, але врешті-решт припиняє своє існування. Найважливішими чинниками змін є політика, економіка і культура.
Стан соціальних інститутів с чітким індикатором соціальної стабільності усієї соціальної системи: суспільство стабільне тоді, коли функції соціальних інститутів зрозумілі, очевидні і стійкі. У міру ускладнення соціальної організації певної спільноти, те саме відбувається і з її основними інститутами. У примітивних суспільствах існувало лише декілька головних соціальних інститутів — господарство, родина, релігія. Але зі збільшенням розмірів спільноти й ускладненням її структури, з’являються додаткові інститути — уряд, право, армія, освіта, медицина, наука тощо. Сучасному суспільству притаманне розростання та ускладнення системи соціальних інститутів. Адже постійно з’являються нові проблеми, які породжують нові потреби і вимагають нових розв’язань. Виникають нові галузі науки і господарства, ускладнюється система управління суспільством. Наприклад, в українському суспільстві сьогодні активно розвиваються інститути багатопартійності та місцевого самоврядування, провадяться дискусії стосовно запровадження такого політичного інституту, як верхня палата парламенту та ін.
За польським соціологом Яном Щепанським, усю сукупність значень поняття "соціальний інститут" можна звести до чотирьох основних:
Певна група осіб, що мають виконувати важливу для спільного життя роботу, тобто група людей, що виконує суспільні функції;
Певні організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами групи від імені всієї групи;
Сукупність матеріальних установ та засобів, які дозволяють уповноваженим індивідам виконувати суспільні безособистісні функції, що мають на меті задоволення потреб та регулювання поведінки;
деякі соціальні ролі, що є важливими для групи.
Еміль Дюркгайм
Соціальні інститути мають практично необмежену владу над окремими індивідами в плані нав'язування обов'язкових способів дії (стандарти та зразки поведінки). Проте, влада проявляється тільки тоді, коли індивід вступає у конфлікт із способами дії й інститут змушений застосовувати щодо індивіда санкції.Соціальні інститути організовують людську діяльність у певну систему ролей і статусів, встановлюючи взірці поведінки людей у різних сферах суспільного життя.
Макс Вебер
Для існування та нормального функціонування соціальних інститутів, вони мають бути легітимними. Легітимність досягається трьома шляхами:
Легітимація через максимально генералізовані цінності та сенси (ціннісно-ідеологічна).
Легітимація через правові норми, що конкретизують генералізовані цінності (правова).
Легітимація через спільноти, до яких належить або прагне належати індивід (соціально-групова).
Джордж Герберт, Пітер Бергер і Томас Лукман
Соціальний інститут — типові реакції індивідів на типові ситуації; інстанції соціалізації, кінцева мета яких — "виробництво" індивідів, що адекватні вимогам даного суспільства.
Талкотт Парсонс
Соціальні інститути — надособистісні утворення, які утворюють макроструктуру суспільства. Між інститутами існують два типи відносин: координації (розмежування повноважень та сфер відповідальності) та субординації. Тип суспільства залежить від домінантного інституту (сім'я — родове, церква — феодальне тощо).
Дослідження багатьох педагогічних проблем вимагає міждисциплінарного підходу, даних інших наук про людину, що в сукупності забезпечує найбільш повне знання досліджуваного.
Дані соціології сприяють глибшому осмисленню проблеми соціалізації особистості. Результати соціологічних досліджень є базою для вирішення педагогічних проблем, пов'язаних з організацією студентського дозвілля, професійною орієнтацією, і багатьох інших. Будучи наукою про суспільство як цілісну систему, окремих її складових, про процеси функціонування і розвитку суспільства, соціологія в область своїх теоретичних і практико - прикладних досліджень включає проблеми освіти і виховання. У структурі соціологічної науки плідно розвиваються такі напрямки, як соціологія освіти, соціологія виховання, соціологія студентства та ін.
Характеристика основних видів інститутів соціалізації
Людина формується як особистість і суб'єкт діяльності в процесі соціалізації. Під соціалізацією розуміється процес засвоєння індивідом соціальних норм і освоєння соціальних ролей, прийнятих у даному суспільстві. Цей процес починається в дитинстві і закінчується в глибокій старості людини, тобто триває все життя, оскільки протягом життєвого шляху людині доводиться освоювати безліч соціальних ролей, змінювати погляди, звички, смаки, правила поведінки і т.д. Соціалізація пояснює те, яким чином людина з істоти біологічного перетворюється на істоту соціальну.
Від соціалізації слід відрізняти адаптацію (обмежений у часі процес звикання до нових умов), виховання (цілеспрямований вплив на духовну сферу і поведінку індивідів), навчання (придбання нових знань), дорослішання (соціопсихологічне становлення людини в певному віковому діапазоні).
Соціалізація – процес, який не піддається штучному управлінню або маніпулюванню. Якщо прикладів прискореного навчання безліч, то прикладів прискореної соціалізації не існує. Це кумулятивний процес, в ході якого накопичуються соціальні навички і знання.
За ступенем завершеності процес соціалізації можна розділити на дві великі стадії – починаючу соціалізацію , яка захоплює першу половину життя людини, і завершуючу, яка відноситься до другої половини життя. Починаюча соціалізація – в основному область приписуваних статусів, завершуючи – сфера тих, що досягаються.