Сторінка
3
Для виховання фізично здорової людини надзвичайно важливе дотримання елементів повсякденного режиму: тривалий сон, калорійне живлення, продумане поєднання різних видів діяльності.
Цивільне виховання припускає формування у людини відповідального відношення до сім'ї, до інших людей, до свого народу і Вітчизни. Громадянин повинен сумлінно виконувати не тільки конституційні закони, але і професійні обов'язки, вносити свій внесок до процвітання країни. У теж час він може відчувати відповідальність за долю всієї планети, якою загрожують військові або екологічні катастрофи, і ставати громадянином миру.
Економічне виховання – це система мерів, направлена на розвиток економічного мислення сучасної людини в масштабах своєї сім'ї, виробництва, всієї країни. Даний процес припускає не тільки формування ділових якостей – ощадливості, заповзятливості, обачності, але і накопичення знань, що стосуються проблем власності, систем господарювання, економічної рентабельності, податкового обкладення.
Екологічне виховання засноване на розумінні не скороминущої цінності природи і всього живого на Землі. Воно орієнтує людину на дбайливе відношення до природи, її ресурсів і корисних копалини, флорі і фауні. Кожна людина повинна взяти посильну участь в запобіганні екологічній катастрофі.
Правове виховання припускає знання своїх прав і обов'язків і відповідальність за їх недотримання. Воно орієнтоване на виховання шанобливого відношення до законів і Конституції, правам людини і на критичне відношення до тим, хто переступає останні.
Виховний процес в цілому і в рамках окремого напряму можна спостерігати або організовувати на декількох рівнях.
Перший, так званий соцієтарний рівень дає уявлення про виховання як постійну функцію суспільства на будь-якій стадії його розвитку в контексті загальнозначущої культури, а саме такої сторони життя соціуму, яке пов'язане з трансляцією культури у всіх її формах і проявах молодому поколінню. На Україні виховні цілі цього рівня визначені в законі «Про освіту», в Конституції, в Міжнародній Конвенції про права людини і інші державно-політичні документи, в яких виражена освітньо-виховна політика наший країни і всього міжнародного співтовариства.
Другий, інституційний рівень припускає реалізацію виховних цілей і завдань в умовах конкретних соціальних інститутів. Тобто організацій і установ, які спеціально створюються для цього. Такими організаціями є дитячі будинки і школи-інтернати, дитячі сади, школи і вузи, удома творчості і центри розвитку.
Третій, соціально-психологічний рівень обумовлює виховання в умовах окремих соціальних груп, асоціацій, корпорацій, колективів. Наприклад, колектив підприємства надає виховна дія на своїх співробітників, асоціація бизнесменов – на своїх колег, асоціація жінок-матерів загиблих воїнів, виступаючи проти війни, – на державні органи, асоціація педагогів – на розвиток творчого потенціалу педагогів.
Четвертий, міжособовий рівень визначає специфіку виховання як практику взаємодії між вихователем і вихованцями, з урахуванням індивідуально-психологічних і особових особливостей останніх. Прикладами такої практики можуть послужити: батьківське виховання, робота соціального психолога і педагога в роботі з дітьми, підлітками і дорослими, виховний вплив вчителя в процесі спілкування з учнями в умовах освітньої системи.
П'ятий, інтраперсональний рівень по суті є процесом самовиховання, який здійснюється як виховна дія людини на самого себе в різних життєвих обставинах. Наприклад, в ситуаціях вибору і конфлікту, в процесі виконання учбових завдань, в період складання іспитів або спортивного змагання.
Способи виховної дії на людину
Для вирішення виховних завдань можна вибирати різні поєднання методів, прийомів і засобів. Цей вибір перш за все залежить від специфіки поставлених цілей і завдань.
Що розуміють під методами, прийомами і засобами виховання?
Як основа для визначення методів орієнтуються на позиції вихователя у виборі способів виховної взаємодії. Можна виділити ряд взаємодій, що встановлюються між вихователем і вихованцем: способи впливу на характер відносин вихованця до самого собі, до своєї сім'ї; включення його в систему спілкування з однолітками, із співробітниками по роботі; способи коректування світогляду, зміна ціннісних установок і стилю поведінки. Тобто однозначного визначення методів виховання не існує.
Разом з тим, виявлена їх загальна спрямованість на зміну відношення вихованця до суспільства або самому собі, предмету або способу діяльності, до іншої людини або цілої групи людей. Звідси витікає, що метод виховання є одним з інструментів не тільки дії на людину, але і взаємодії.
Методи виховання проявляють свій зміст через:
• безпосередній вплив вихователя на вихованця (за допомогою переконання, моралі, вимоги, наказу, загрози, покарання, заохочення, особистого прикладу, авторитету, прохання, ради);
• створення спеціальних умов, ситуацій і обставин, які вимушують вихованця змінити власне відношення, виразити свою позицію, здійснити вчинок, проявити характер;
• громадська думка референтної групи, наприклад, колективу (шкільного, студентського, професійного), особово значущого для вихованця, а також завдяки авторитетній для нього людині – отцеві, ученому, художникові, державному діячеві, діячеві мистецтва, і засоби масової інформації (телебачення, друкарські видання, радіо);
• спільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;
• процеси навчання і самоосвіти і передачі інформації, соціального досвіду в крузі сім'ї, в процесі дружнього і професійного спілкування;
• занурення в світ народних традицій, фольклорної творчості, читання художньої літератури.
Вихователь вибирає і використовує систему методів відповідно поставленим цілям. Оскільки вони є «інструментами дотику до особи» (А.С. Макаренко), остільки при їх виборі необхідно враховувати всі тонкощі і особливості особи вихованця. Не існує хорошого або поганого методу. Ефективність вирішення виховних завдань залежить від багатьох чинників і умов, а також від послідовності і логіки застосування сукупності методів.
Робляться спроби систематизувати методи виховання. Так, наприклад, виділяють три групи методів (Р.І. Щукина):
1) орієнтовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців в спілкуванні і діяльності;
2) направлена на досягнення єдність свідомості і поведінки вихованців;
2) використовуючі заохочення і покарання.
П.І. Підкасистий пропонує інше угрупування методів виховання:
1) що формують світогляд вихованців і що здійснюють обмін інформацією;
2) організуючі діяльність вихованців і стимулюючі її мотиви;
3) що надають допомогу вихованцям і що здійснюють оцінку їх вчинків.
Вищезазначені класифікації методів виховання, подібно до будь-яких інших, вельми умовні. Виховне завдання повинне вирішуватися за допомогою комплексу методів, прийомів і засобів.
Приведемо приклади методів виховання, уточнюючи їх відмітні особливості.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Підготовка молодших школярів до самостійних занять фізичними вправами у процесі позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання
Фактори формування колективу, їх значення для сучасної школи
Особливості дитячої творчості на уроках трудового навчання в початкових класах
Організація спостережень учнів за змінами в природі під час формування природничих знань
Педагогічні основи економічного виховання шляхом використання методу формування свідомості