Сторінка
5
Традиційна жіноча роль дозволяє жінці, що не має розвинутої соціальної компетентності, обмежитися самореалізацією у колі сім’ї та близьких. Як демонструють дослідження, у жінок з низьким рівнем особистісного впливу тим не менш спостерігаються високі показники самоповаги, задоволеності життям і стосунками з близькими. Також вони рідко проявляють агресивність, фрустрованість і невротичність.
Індивіди народжуються як індивіди певної статі. Стать не приходить до них пізніше. Від моменту народження і навіть раніше вони розвиваються не як абстрактні людські істоти, а як особи чоловічої або жіночої статі. Утім, цей розвиток опосередковується надто великою кількістю сильніших і слабших чинників, які так складно зумовлюють процес дозрівання дитячої особистості, реалізації суб’єктості дитини, що певний час статева належність, по суті, не відіграє провідної ролі. А згодом, коли маємо дозріваючу або вже зрілу особистість, виявляється, що її статево визначена поведінка, її чоловічий або жіночий характер – це продукти попередніх обставин.
Об’єктивна різниця між чоловіками і жінками, за даними Ш.Берн, не є така суттєва, як ми її бачимо. Адже сам поділ людей на дві статі та пов’язані з цим обставини людського спілкування великою мірою концентрують наші інтереси на відповідній галузі, роблять гендерну приналежність суб’єктивно значущою для нас.
Аналізуючи типові гендерні властивості, дослідники стверджують, що в уявленнях молодого покоління психологія чоловіка лишається орієнтованою переважно на виконання професійних, соціальних ролей, тобто на предметно-інструментальну діяльність у колі людських контактів, а жінки на сімейні, побутові ролі, тобто на емоційно-регулюючу діяльністі.
Традиційні стереотипи схильності чоловічої статі до агресивності як генетично зумовленої властивості, дані, що навіть в уяві чоловіки значно більше фантазують на теми агресії, ніж жінки, суперечать дослідженням американського психолога Дж. Хайд, яка узагальнила наявні експериментальні дані та зіставила їх за середніми статистичними показниками.
По-перше, хоча гендерні відмінності в результатах досліджень агресивності простежувалися постійно, проте ця тенденція виявилася статистично незначущою. Це дало підстави зробити висновок про відсутність відчутної відмінності між агресивністю чоловіків та жінок.
По-друге, невелика різниця в показниках агресивності була зафіксована лише щодо фізичного насильства і не виявлена для інших різновидів агресивності – вербальної чи уявної тощо. Коли порівняли вікові прояви фізичної агресивності, то виявили, що істотних гендерних відмінностей не спостерігається аж до юнацьких років. Наприклад, у дівчаток та хлопчиків дошкільного віку вона виявляється майже однаково. З віком різниця дещо зростала, хоча й лишалася незначною.
Цю невелику різницю науковці пов’язували не з вродженими задатками хлопчиків, а з впливом на них соціального середовища, яке всіляко заохочує до вияву агресії як прояву справжнього чоловічого характеру.
Традиційні уявлення щодо самовпевненості представників чоловічої статі та заниженої самооцінки і закомплексованості жінок у дослідженнях багатьох психологів також виявилися зумовленими соціальними очікуваннями, за даними Е. Пайнс, К. Маслач. Вони констатують, що самовпевненість закріплюється в чоловічій психології завдяки очікуванням соціуму: чоловіча поведінка, сповнена сумнівів і вагань, безжально висміюється, і, навпаки, всіляко заохочується вияв непохитності, рішучості.
Характер, успішна діяльність здатні змінити образ Я, підвищити самооцінку. За І.С.Коном, внаслідок більш раннього статевого дозрівання, Я дівчинки зазнає впливу самооцінки. Звідси – вища тривожність жіночої статі, рефлексивність, мрійливість, більша залежність від соціальних очікувань. Синдром залежності жінки – один з проявів суперечностей в образі Я. Він проявляється в слабкості меж Я жінки, в дифузній самоідентифікації, і як її наслідок – у манипулятивному стилі спілкування з нею її близьких, дітей, начальства, в нерозбірливому характері її зв’язків у випадках психічної та фізичної наруги над нею. Саме дифузна гендерна ідентичність зумовлює виникнення у працюючих жінок почуття провини, внутрішнього конфлікту між Я-матер’ю, дружиною та Я-політиком, бізнесменом, вчителем, інженером тощо.
Тривожність – та якість, на думку прихильників традиційних поглядів на психологію жінки, яка з усією очевидністю засвідчує силу чоловічої і слабкість жіночої статі. Справді, люди з високим рівнем тривожності не здатні на вчинки, дії, побудову власної лінії поведінки. Експериментальне порівняння проявів особистісної тривожності чоловіків і жінок не зафіксувало статистичної різниці їхніх рівнів. Суб’єктивні судження про тривожність жінок йдуть не стільки від біологічної природи статі, скільки від гендерних стереотипів, які зображують жінок боязкими та тривожними, а чоловіків – безстрашними та сміливими.
Емпатійність та пов’язані з нею схильність опікати, доглядати за кимось традиційно вважають суто жіночою рисою. Так, американські психологи, за даними Е.Пайнс, К.Маслач, не раз моделювали фіксовані ситуації, в яких досліджуваним (чоловікам та жінкам різного віку) пропонували під час роботи з підзвітними їм дорослими застосовувати слабкі удари електрострумом для кращого вправляння певних умінь та навичок. Якщо чоловіки без зайвих вагань виконували цю інструкцію і карали невмілих, то поведінка жінок виявилася кардинально іншою.
По-перше, переважна більшість жінок довго намагалася ухилитися від виконання інструкції, посилаючись або на власну забудькуватість, або сподіваючись на неуважність “наглядачів”-психологів. По-друге, якщо жінок змушували застосовувати методи покарання до найбільш “нерадивих” досліджуваних, то робили вони це неохоче, співпереживаючи “жертвам”. Вони, як правило, заздалегідь попереджали жертв про заплановані санкції, а також намагалися їх заспокоїти.
Т.В. Говорун, О.М. Кікінежді вважають, що індивідуальні відмінності людей з більшості психологічних властивостей у рамках однієї статі набагато переважають міжстатеві. Між чоловічою та жіночою психологією більше подібного, ніж поміж самими жінками або чоловіками.
Останніми десятиліттями великої популярності набули психологічні теорії, які трактують гендерні відмінності як продукти різних соціальних ролей, що підтримують або придушують у чоловіках і жінках певні моделі поведінки. Різні культурні очікування щодо чоловіків і жінок, які вже сформувалися в суспільстві, спричиняють суттєві відмінності в їхній поведінці. коли формується чоловіча або жіноча особистість, то їй мимоволі стає зручніше, вигідніше, приємніше засвоювати ознаки поведінки, властиві її статі, і не засвоювати ознак статі протилежної. Ця формула є надто загальною і коли йдеться про реальний процес особистісного зростання, то отримуємо безліч індивідуальних варіацій. Але загалом в оцінюванні гендерно визначеної поведінки ми орієнтуємося на наявні та закріплені в суспільстві стереотипи.
Таким чином, кожна нормальна особистість відображає і засвоює традиційне розрізнення типово чоловічої і жіночої поведінки як, відповідно, владної і підвладної. Формування владно-підвладних характеристик відбувається практично одночасно з формуванням гендерних ролей і так тісно з ним переплітається, що вони здебільшого становлять єдиний цілісний процес.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Форми патріотичного виховання школярів у сучасній школі
Дидактичні основи побудови підручників з природничо-математичних дисциплін для початкових шкіл України
Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування в процесі стимулювання навчальної діяльності
Повчання Володимир Мономаха дітям, як давня пам’ятка давньоруської педагогічної думки
Катарсісне виховання та його значення у формуванні емоційно-інтелектуального розвитку дітей