Сторінка
4
Історія розвитку і становлення методів навчання дуже своєрідна. Вчені-педагоги, спостерігаючи за процесом навчання в школі, звернули увагу на величезну різноманітність видів діяльності вчителів та учнів на уроці. Ці види діяльності вони і почали називати методами навчання. Наприклад, учитель пояснює новий матеріал - він використовує метод пояснення ; учні самостійно вивчають матеріал - це метод самостійної роботи; учень виконує практичні завдання - метод практичної роботи і т.д. Такий підхід до виділення методів навчання послужив приводом різним авторам виділяти різну кількість методів навчання та давати їм вкрай різноманітні назви. Та не дивлячись на різноманітні визначення, які дають цьому поняттю окремі дидакти та методисти, загальним являється те, що більшість авторів схильні вважати метод навчання способом організації навчальної діяльності.
Історії світової педагогічної думки і практиці навчання відомі найрізноманітніші форми організації навчання. Їх виникнення, розвиток, поступове відмирання окремих із них пов'язане з вимогами, потребами суспільства, що розвивається. Кожний новий історичний етап в розвитку суспільства накладає свій відбиток і на організацію навчання. В результаті педагогічна наука накопичила значний емпіричний матеріал в цій області. Узагальнивши все, можна зробити висновок, що найбільш стійкішою формою організації навчання виявилась класно-урочна система, яка й сьогодні є основною в загальноосвітній школі. Вона полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (класом), протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).
Позитивним у класно-урочній системі навчання є:
а) керівна роль вчителя;
б) зміна видів занять;
в) можливість використання різних методів навчання;
г) забезпечення активності учнів;
д) раціональне використання часу;
е) забезпечення послідовного, систематичного вивчення матеріалу.
Недоліками класно-урочної системи навчання є:
а) вчитель у процесі навчання розраховує на середнього учня;
б) ніхто з учнів не може "спішити" відповідно до своїх можливостей;
в) важко здійснювати індивідуальний підхід до учнів;
г) учні залишаються на повторний курс, якщо не засвоїли якісь предмети.
Не менш важливим у процесі навчання є вибір методів навчання. Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови. Випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам'ятати, що саме наявністю не передбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.
Майже всі методи навчання, що вказані в педагогічній літературі, використовуються в загальноосвітній школі. Окремі застосовуються з певними змінами та доповненнями.
Складовою частиною методів навчання є засоби навчання. Одним з найважливіших, на мою думку, засобів навчання є комп'ютер, який, на жаль, нечасто використовується в сучасній школі. Роль і місце ЕОМ у промисловості, на транспорті, у сфері обслуговування, науці сьогодні настільки великі, що вміти працювати з ними повинен кожен. Все ширшає коло професій, пов'язаних з комп'ютерами. Школа не може стояти осторонь цієї справи. Якщо узагальнити сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації у сфері освіти. То можна виявити таких чотири напрямки використання комп'ютерів: комп'ютер як об'єкт вивчення; комп'ютер як засіб навчання; комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; комп'ютер як елемент методики наукових досліджень. За допомогою комп'ютера можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Його можна використати як засіб навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. В обов'язки вчителя при використанні комп'ютера входить проведення вступної і підсумкової бесід за матеріалами уроку, теми, розділу.
М.І. Пирогов у свій час писав: "Головне в навчанні не тільки те, що повідомляється, а й те, як повідомляється . Найзвичаніші щоденні предмети, які майстерно прищеплюються дитині, для неї у стократ корисніші в майбутньому, ніж високі істини, погано викладені й анітрохи не пристосовані до його понять".
Урок - основна форма організації навчання
У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок — це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.
Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас.
З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:
1. Побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.
2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.
3. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.
4. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.
5. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку школярів.
6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості.
7. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.
8. Ефективне використання педагогічних засобів.
9. Зв'язок з життям, особистим досвідом учнів.
10. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.
11. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.
12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.
Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвиваючими і виховними вимогами.
До дидактичних (освітніх) вимог належать:
а) чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;
б) раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб;
в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;
г) раціональне поєднання різноманітних форм і методівнавчання;
ґ) творчий підхід до побудови структури уроку;
д) поєднання різних форм колективної діяльності з самостійною діяльністю учнів;
є) забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю й управління.