Сторінка
7
Таким чином, до початку підліткового віку відношення дитини з однолітками і особливо з друзями вже будуються на деяких важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою його відносин з дорослими продовжує залишатися особлива дитяча мораль слухняності.
1) співпраця як оптимальний для розвитку особи підлітка тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у відносинах з товаришами;
2) саме в спілкуванні з товаришами, а не з дорослими може приносити підліткові більше задоволення, стати суб’єктивно необхіднішим і значущим, грати провідну роль в розвитку соціально-моральної дорослості і формуванні особи;
3) вже засвоєні підлітком норми моралі дорослих можуть, по-перше, зіткнутися і вступити в суперечність з нормами моралі слухняності, по-друге, отримати над ними перемогу саме тому, що дитяча мораль стала для підлітка неприйнятної.
У цьому лежить ключ до правильного розуміння такої поширеної проблеми автономної дитячої моралі і її зіткнення з мораллю суспільства дорослих. Кваліфікація автономної дитячої моралі як антисоціальною і тому вступаючою в суперечність з мораллю дорослих. Автономна дитяча мораль в своїй суті це мораль товариських і дружніх відносин дорослих, і саме тому вона надзвичайно соціальна. Вступає ж вона в суперечність з мораллю дорослих. а з мораллю, створеною для дітей.
Ситуація шкільно-учбових відносин підлітка з дорослими і товаришами постійно і надзвичайна можливість зіткнення цих двох моралей саме через їх несумісність в даних обставинах. Коли дорослий виявляється в ролі носія і виразника вимог моралі слухняності він стає неприйнятним для підлітка саме тому, що для підлітка неприйнятна сама мораль, а не даний, конкретний дорослий. Саме тому підлітки бувають грубі з незнайомими дорослими, які роблять їм зауваження про невідповідність їх вчинків правилам поведінки для дітей.
Труднощі спілкування з педагогічно-занедбаними підлітками у спадщині В.О. Сухомлинського
У практицi роботи школи трапляються випадки, коли використовуваннi педагогами засоби виховного впливу не забезпечуютъ нормального розвитку деяких дiтей. Здебiльшого це буває тодi, коли вихователі мають справу з дiтьми, яких прийнято називати „важковиховуваними” i „педагогiчно занедбаними"
Можна видилити 2 групи таких дiтей, вiдповiдно до причин, що викликають рiзнi вiдхилення вiд звичайних норм поведiнки. До першої групи належать дiти, у яких, внаслiдок ненормальних умов їх життя в сiм’ї, негативного впливу з боку батьків та недоліків у шкiльному вихованнi, сформувалися бiльш чи менш сталi значки недисциплiнованої поведінки. До другої - дiти, недисциплiнованiсть яких зумовлюється порушеннями психiчного здоров’я, неврозами, надмiрною iмпульсивнiстю, руховими розладами.
Поведiнка, характер важковиховуваних дiтей складаються, як правило, пiд впливом гострих конфлiктiв з оточенням. Завчасно не лiквiдованi серйознi конфлiктнi ситуацiї, у якi потрапляє дитина, вiдбиваються на її навчаннi і поведiнцi, породжують неадекватну велику збудливiсть, затримують розвиток процесiв гальмування, тодi вади характеру і поведiнки дiтей бувають пов’язанi з природженими властивостями їхньої нервової системи, але в бiльшостi випадкiв такi вади з’являються в силу несприятливих умов морального життя в сiм’ї (сварки батькiв, пияцтво, розлучення на ін.).
Афективний стан дiтей і пiдлiткiв як першої, так і другої групи посилюється вiдсутнiстю успiхiв у основнiй їхнiй дiяльностi - навчаннi. В зв’язку з цим у колективi вони посiдають невiдповiдне своєму прагненню мiсце, їхнi стосунки з учителями й учнями стають емоцiйно напруженими, все бiльш загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведiнки з переважанням агресивностi і негативiзму.
Щоб змiнити поведiнку учня, педагоги продумують план iндивiдуальної роботи з ним, маючи на увазi:
а) забезпечення учневi такого мiсця в колективi, яке б задовольняло його прагнення до спiлкування з товаришами,
б) створення умов для появи і змiцнення здорових емоцiй, пов’язаних з навчанням, суспiльно-корисною працею, громадським життям,
в) роз’яснення учневi етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведiнки.
Перевiреним і виправданим практикою способом залучення всiх без винятку дiтей і пiдлiткiв до активної участi в життi учнiвського (класного, а потiм і загальношкiльного) колективу є органiаація товаришування та виконання громадських доручень. Учневi, який так чи iнакше випадає iз норми, учитель i колектив спецiально добирають доручення, обережно, тактовно допомагають успiшно виконати і з максимальною доброзичливiстю оцiнюють зроблене.
Враховуючи надмiрну емоцiйнiсть та iмпульсивнiсть важковиховуваних учнiв, їм слiд доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає тривалого часу, але дає виразнi, помiтнi і важливi для колективу наслiдки. Хорошою оцiнкою виконаної роботи учнiвський колектив висловлює довiру до свого товариша, морально пiдтримує його, викликане в нього задоволенн (спочатку, можливо і мало помiтне) бажання ще краще виявити себе. Пiдозрiле і вороже ставлення "важкого" учня до колективу змiнюється на терпиме, а далi й на позитивне, вiн поступово навчається поважати думку товаришiв і дорожити нею.
У роботi з важковиховуваними дiтьми виняткову роль вiдiграє формування в них почуття "завтрашньої радостi", перспектива здобути успiх і саме цим завоювати собi авторитет серед товаришiв. Збудження позитивних емоцiй В.О. Сухомлинський вважав запорукою реальних змiн у громадськiй позицiї вихованцiв.
Важковиховувані дiти вчаться, як правило, погано, двiйка є постiйним супутником їхнього життя. Ця вiдсутнiсть успiху породжує у цих надмiрно емоцiйних дiтей протест. Переживання ж успiху змiнює позицiю учня. Вiдомий радянськии фiзіолог В.М. Введенський переконливо довiв, що успіх у дiяльностi є потребою людини. Почуття успiху вiдкриває шлях до самоутвердження учня в колективi, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання вад і докорiнної змiни своєї поведiнки.
Але для цього потрiбна, крiм усього iншого, правильна система вимог до дiяльності учня. Нервознiсть та руховий "неспокiй", властивий важковиховуваним дiтям та пiдлiткам, не дозволяеє їм ритмiчно організовувати свою працю i послiдовно виконувати її частинами, а прогалини в знаниях та вiдсутнiсть навичок правильної органiзації роботи не дають можливостi успiшно доводити її до кiнця. Тому вчитель розподiляє роботу кожного такого учня на чiтко визначені елементи i оцiнює спочатку лише ту її частину, яку взято пiд особистий контроль.
Варiантiв індивідуальних завдань може бути дуже багато, але їх завжди треба добирати з орiєнтацiєю на поступове просування учня вперед і до цього визначати поетапнi контрольні вимоги. Тодi, коли одна iз таких вимог виконана учнем, встановлюється спецiальний контроль за реалiзацiєю нової, бiльш складної вимоги. Виконуючи пiд керiвництвом учителя та при дружнiй пiдтримцi товаришiв i цю вимогу, учень переконується: варто лише докласти певних зусиль і успiх буде забезпечений. Так поступово в учня формується вiра в свої сили, почуття своєї повноцiнностi. Це приводить врешті до нормалiзації всiєї його поведiнки в колективi.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Скарбниця людського духу
Реформаторська педагогіка зарубіжних країн кінця XIX — XX ст.
Теоретичні основи впровадження рейтингової системи педагогічного контролю у процес професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичного виховання
Організація та проведення класної самостійної роботи з англійської мови в молодших класах
Підготовка майбутнього вчителя початкової школи до організації навчально–виховної роботи з гіперактивними учнями