Сторінка
3
5. Самоосвітня функція уроку пов’язана з навчанням школярів прийомам і методам самостійної роботи: з підручником природознавства, „Щоденником спостережень”, глобусом, географічною і контурною картою, таблицями і малюнками. Вона здійснюється на різних етапах уроку, а закріплюється в домашній роботі.
Готуючись до уроку, вчитель докладно продумує основні його етапи: формулює тему, визначає навчальну, виховну і розвивальну мету, продумує зміст уроку, послідовність застосування методів і прийомів навчання, форму і зміст самостійної роботи учнів, способи керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів, підсумок уроку, домашнє завдання. Отже, у підготовці й проведенні уроку виникає ланцюг взаємозв'язків: тема → мета → зміст → форми → методи → прийоми → результат уроку.
Уроки природознавства відрізняються від уроків з інших предметів не тільки змістом навчального матеріалу, а й характерними для цього предмета методами і прийомами: організацією спостережень за об’єктами та явищами природи , використанням приладів для проведення дослідів, практичних робіт, використанням краєзнавчого матеріалу, географічних карт.
Природознавство тісно пов'язане з навколишньою природою і господарською діяльністю людей. Майже на всіх уроках учитель може використовувати краєзнавчий матеріал, пов'язуючи навчання з життям.
О. Вишневський вирізняє різні підходи до класифікації уроків:
за основними способами їх проведення (уроки-лекції, кіноуроки, уроки-бесіди і т. ін.);
за характером пізнавальної діяльності (уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки сприйняття фактів, уроки утворення понять, уроки повторення і узагальнення);
за мірою самостійної роботи учнів (уроки самостійної роботи учнів, уроки роботи вчителя з класом);
за етапами засвоєння інформації (вступні уроки, уроки ознайомлення з навчальним матеріалом, уроки засвоєння знань, умінь і навичок, уроки застосування і закріплення інформації).
Однак найпоширенішою в педагогічній теорії і практиці є типологія уроків за основною дидактичною метою (В. Онищук, Г. Щукіна та інші).
Найпоширенішим типом у практиці школи, за словами О. Вишневського, є комбінований урок, але він є також найменш цінним, оскільки веде до стандартизації навчання, стереотипного поєднання ланок уроку. Виділення для кожного уроку іншої головної дидактичної мети дає можливість урізноманітнити способи і форми навчальної діяльності, забезпечує оригінальність і неповторність уроку.
Тип уроку визначається послідовністю його ланок — структурних елементів — і є їх конкретним, продуманим, однак гнучким, поєднанням. Іншими словами, до структури уроку належать різні варіанти поєднання його елементів.
Отже, кожен урок має свою чітку структурну побудову і є поєднанням різних елементів, таких як: актуалізація опорних знань учнів; засвоєння нових знань; формування умінь і навичок; закріплення і застосування знань, умінь і навичок; перевірка і оцінювання знань; пояснення домашнього завдання.
Творчий підхід до структурної побудови уроку означає відхід від стереотипного, жорсткого поєднання його елементів. Якщо тип уроку визначається за основною дидактичною метою, то вона у свою чергу, залежить від характеру майбутньої діяльності, педагогічної взаємодії, від тих ланок уроку, які переважатимуть (не за часом, а за значенням).
Чітко визначена мета уроку є головною для вибору типу уроку. Якщо за мету ставити засвоєння нових знань, то цю мету можна реалізувати на уроці засвоєння знань; якщо головною дидактичною метою є формування умінь і навичок, то за типом — це урок формування умінь і навичок; на уроці узагальнення і систематизації головною метою є узагальнення і систематизація знань учнів; на уроці формування умінь і навичок дидактичною метою є формування умінь і навичок у школярів; якщо всі дидактичні цілі рівнозначні і не можна виділити головної це буде комбінований тип уроку.
Мета (від грец. — за, після) — це те, що перебуває за чимось, наприклад, за фізикою (метафізика), логікою (металогіка), дидактикою (метадидактика). Але в будь-якому випадку мета трактується як наперед визначений кінцевий результат людської діяльності.
Ціль — це закон практики, яким визначається напрям і регулюється людська діяльність, спрямована на перетворення діяльності відповідно до усвідомлення людиною потреби.
У педагогіці мета і ціль ототожнюються і сукупно трактуються як ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель і учні.
Сучасні дидакти (О. Савченко, В. Лозова, Г. Троцко та інші) і зараз визначають три основні функції навчання: освітню, розвивальну та виховну відповідно до них вирізняють і три основні цілі (або мети) уроку.
В організації процесу навчання виходять із положення Л. Виготського, що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою. Тому першою метою уроку є навчальна. Основними цілями якої є:
забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, провідних напрямів науково-технічного прогресу;
уміння застосовувати знання для розв'язання практично і технічно важливих завдань;
бачення дії цих законів науки у техніці, у виробництві; підготовка учнів до обрання однієї з технічних професій; розвиток винахідницьких та конструкторських умінь.
І. Малафіїк відзначає, що розвивальні цілі мають охоплювати розвиток загальних та спеціальних пізнавальних здібностей людини і формування культури розумової праці. Учений формулює їх у такому вигляді:
• Сформувати та розвинути вміння порівнювати.
• Сформувати та розвинути вміння аналізувати.
• Сформувати та розвинути вміння здійснювати синтез.
• Сформувати та розвинути вміння здійснювати узагальнення, класифікацію, абстрагування.
• Сформувати та розвинути вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.
• Сформувати та розвинути вміння здійснювати перенесення дій з однієї галузі знань на іншу.
• Сформувати та розвинути вміння здійснювати прогнозування та планування своїх дій.
• Виробити вміння виокремлювати головне у прочитаному.
• Виробити вміння складати план прочитаного.
• Розвивати спостережливість.
• Розвивати культуру усного та писемного мовлення.
• Виробити вміння застосовувати індуктивний метод пізнання дійсності.
• Сформувати вміння застосовувати дедуктивний метод пізнання дійсності.
• Виробити вміння логічного мислення.
• Виробити вміння діалектичного мислення.
• Розвивати спеціальні здібності (інтелектуальні, математичні та ін.).
• Розвинути образну та смислову пам'ять.
Л. Рубінштейн визначав основні структурні складові особистості — це спрямованість (погляди, переконання, світогляд, ідеали), знання, вміння, навички та індивідуально-типологічні якості (задатки, здібності, інтереси, нахили). Саме процес виховання призводить до зміни однієї або кількох із цих складових.
На думку І. Малафіїка, у навчанні завжди є якась доля виховання, а у вихованні — навчання. Суть навчання полягає у передачі і засвоєнні певних знань, у тому числі світоглядних, моральних, правових, естетичних та ін. Суть виховання в іншому, а саме, у формуванні ставлення, звичок соціально-ціннісної поведінки, вчинків, їх вироблення передбачає спеціальний поведінковий тренінг, систему поведінкових вправ, що адекватна загальнолюдським, моральним цінностям.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Урок-гра на уроках історії у загальноосвітніх школах
Особливості розвитку взаємин дітей старшого дошкільного віку
Соціально-педагогічна робота щодо розвитку педагогічної інтуїції у майбутніх педагогів
Підготовка майбутніх учителів до роботи із низькостатусними членами учнівського колективу як соціально-педагогічна проблема
Особливості формування навичок кольоротворення на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах