Сторінка
1
Сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», — стверджував В. Сухомлинський.
Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.
Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві.
Тема дослідження «Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні» є важливою і актуальною, оскільки основною ціллю сучасної системи виховання є всебічно і гармонійно розвинена особистість – майбутній громадянин держави, а це, в свою чергу неможливо без естетичного розвитку і саме поняття гармонії невідривне від естетики, а становлення громадянина неможливе без знання власних історії, культури, традицій.
Об’єктом дослідження є засоби естетичного виховання.
Предметом дослідження - засоби естетичного виховання народної педагогіки, які використовуються і сьогодні загальноосвітніми школами, дошкільними установами та батьками дітей. Розглянемо засоби естетичного виховання у сімейному вихованні, дошкільних та загальноосвітніх закладах.
Спробуємо довести або спростувати гіпотезу: якщо з раннього віку суспільство буде піклуватись про естетичну вихованість особистості на гідному рівні в гармонії з іншими завданнями виховання, опираючись на досвід народу в поєднанні з досягненнями сучасної науки, то ймовірність позитивного результату виховного процесу значно зросте.
Основними методами, що використовувались для дослідження, є вивчення наукової, методичної педагогічної літератури, опрацювання передового та народного досвіду естетичного виховання та діяльності навчально-виховних установ, сімейного виховання.
Вже було згадано декілька термінів, тому слід визначити понятійний апарат, який дозволить краще розуміти суть проблеми.
Естетика – наука про загальні закономірності художнього створення дійсності людиною, суть і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси.
Естетичне виховання – формування естетичної культури, освіти, свідомості (почуття, смаки, погляди) з метою формування духовно багатої людини, яка б розуміла, могла та працювала для збагачення культурно естетичного потенціалу народу.
Естетична культура – це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння, прекрасного в мистецтві і дійсності, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.
Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.
Народні погляди на красу та прилучення дітей до прекрасного
У поглядах на красу народна педагогіка глибока й багатогранна. Про це свідчать хоч би ті численні оцінні порівняння, які широко побутують в обігу живого мовного спілкування. В сучасній українській мові слово «краса» виражає властивість, якість гарного, прекрасного; оздобу, прикрасу кого-, чого-небудь; славу; гарну, привабливу зовнішність; вроду. З різноманітними відтінками вживається і слово «гарний»: приємний зовнішнім виглядом, який відзначається гармонією барв, ліній і т. ін.; який має привабливу зовнішність, привабливі риси обличчя; приємний для слуху; милозвучний; блискучий, ефектний; який має позитивні якості або властивості, цілком відповідає вимогам, заслуговує схвалення; який сприяє успіхові, пов'язаний з ним; вдалий; про душевний стан; те, що має позитивні якості, властивості, заслуговує схвалення; з позитивними моральними якостями (про людину); який має досвід, знає свою справу; зразкової поведінки (про молодь, дітей), значний за кількістю або розміром; сильний, значний, уживається для вираження іронічного ставлення до кого-, чого-небудь, зневажливої оцінки кого-, чого-небудь. Згадане слово має ще такі синонімічні розгалуження: гарний — хороший, (з зовнішнього вигляду) красивий, красний; чепурний; (на вроду — ще) вродливий, гожий, пригожий; (з лиця) милолиций, миловидний; (що викликає подив, захоплення) прегарний, прекрасний, чудовий, чарівний, розкішний; (про одяг, взуття тощо) елегантний; обл. файний, лепський; добрий — (з погляду позитивної якості і под.) гарний, хороший; підсил. славний; (доволі добрий) розм. предобрий, добрячий.
Такий розгалужений понятійний апарат народного погляду на красу репрезентує широту цілей і змісту масової практики естетичного виховання, {спрямованого на формування в підростаючого покоління естетичного ставлення до життя — природи, праці, громадської діяльності, мистецтва, особистої поведінки. Народ споконвіків прагнув за допомогою художніх засобів одухотворити працю, прикрашати побут й облагороджувати взаємини між людьми. Цим зумовилось й основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання — навчити жити за законами краси і благородства.
Народна практика родинного виховання виробила чимало засобів розвитку в дітей емоційних відчуттів, розширення їхнього естетичного світогляду й досвіду з метою вироблення смаку, потягу до прекрасного й негативного ставлення до поганого, пробудження в молоді власних творчих естетичних здібностей у різних видах діяльності.
Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним, фізичним вихованням і трудовою підготовкою збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу опертися сім'я, щоб прилучити дітей до прекрасного.
У практиці родинного виховання залучення дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу,) любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки і казки. В українському фольклорі чимало таких дитячих пісеньок, які розвивають у дітей почуття ритму, привчають малят виконувати прості ігрові і танцювальні рухи під мело; дію пісні: плескати в долоні, переступати з ноги на ногу, притупувати ніжкою, помахувати ручкою, повертати долоньки, ставити руки на пояс тощо. І чим далі, тим коло пісень і танцювальних рухів поступово розширюється. Та й ситуацій для їх виконання стає більше, вони урізноманітнюються. Такий спосіб прилучення дітей до пісні і танцю виявився досить результативним і передавався з покоління в покоління. Це й дало підстави одному з мандрівників відзначити особливий нахил українського народу до пісень, музичного і хореографічного мистецтва такими словами: «Танці малоросіян стрункі і прекрасні. Пісні їх ніжні, виразні і здебільшого протяжні. Про голоси їх нема що й казати». Роль батьків у прилученні дітей до пісні велика. Задушевна мамина пісня благословила в світ великого мистецтва не один талант.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Основні компоненти загальної компетентності вчителя іноземної мови
Розробка двох прикладів ділової гри
Шляхи розвитку валеологічної культури школярів засобами української музики
Університетська освіта і Болонський процес
Вплив проблемного навчання на пізнавальну активність і самостійність молодших школярів