Сторінка
1
Учитель початкових класів здійснює особливо відповідальну роль у формуванні особистості молодшого школяра. До нього ставляться великі вимоги як до вихователя. Зі вступом до школи у житті дитини відбуваються значні зміни в її звичках, у стосунках зі старшими і дітьми, перебудовується поведінка відповідно до режиму навчальної діяльності у школі. Все це здійснюється під безпосереднім керівництвом учителя.
Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер, учитель вирішує два завдання — адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов’язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності. Суб’єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння.
Педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.
У початкових класах дитина навчається читати, писати, засвоює елементи соціальних дій. Багато уваги в цих класах приділяється трудовому, естетичному і фізичному вихованню. Це потребує від учителя відповідної підготовки, а особливо психологічної спостережливості, щоб уміти адаптувати навчальний матеріал до рівня розвитку і розуміння його учнями початкових класів.
Як свідчить досвід педагогів-новаторів, справжніми майстрами педагогічної діяльності стають ті особистості, які, окрім глибоких психологічних і педагогічних знань, навичок та вмінь, мають певні особистісні якості та педагогічний хист. Пошук у цій діяльності особистісного смислу, постійне прагнення вдосконалюватися в ній, гуманне ставлення до своїх вихованців - запорука успіху.
Проблема особистості — одна з центральних у філософії, соціології, педагогіці, психології та низці інших наук. Одначе кожна наука вивчає особистість, керуючись своїм предметом дослідження. Педагогіка досліджує педагогічні закономірності формування й розвитку особистості. Дійсно, розвиток і діагностика особистості вихованця, визначення найбільш ефективних напрямів виховного впливу неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування.
Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 її визначень у психології і педагогіці. Мабуть, серед населення нашої планети неможливо знайти двох однакових людей, у тому числі й серед однояйцевих і близнюків. Але водночас «особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є у людини надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку», — наголошував Л.С. Виготський.
С.Л. Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи . Особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до навколишнього світу, свідомо виражає це своє ставлення так, то воно проявляється в усій її сутності». Під особистістю він розумів певну людину - суб’єкта перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього, тобто особистість - це людина як носій свідомості. Свідомість - це не пасивне знання про навколишній світ, а активна психічна форма відображення реальної дійсності, властива тільки особистості. Саме ця активність є визначальною характеристикою особистості, яка розвивається. Вона дає змогу особистості виходити за межі накопиченого досвіду, сформованих якостей.
О.М.Леонтьєв визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичного розвитку людини.
На його думку, реальною основою особистості людини є сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю суттю і реалізуються разом. Особистість характеризують ті психічні явища людини, які сприяють її діяльності.
Соціальна сутність особистості завжди реалізується через її суб’єктивний внутрішній світ. Психічна діяльність особистості відбувається шляхом інтеграції психічних процесів і властивостей, за допомогою нейрофізіологічних механізмів. Між психічним і фізіологічним існують складні зв’язки, вони взаємозумовлені, і характер перебігу фізіологічних процесів має безпосередній вплив на психічні процеси особистості.
Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність.
Основними психічними рисами особистості є:
- ступінь сформованості психічних властивостей та якостей;
- свідомість, самосвідомість та індивідуальність;
- активність, що проявляється в певній діяльності, саморегулюванні;
- введення в систему суспільних відносин.
Ці риси перетворюють індивіда в суспільну істоту - особистість. «Особистість – суб’єкт діяльності, інтегратор психічних процесів людини, системна властивість індивіда як соціальної істоти; особлива соціальна якість, що формується у. системі соціальних відносин, яку не можна зводити і не можна виводити з біологічних особливостей людини. Ядро особистості - система мотивів, спрямованість». Таке розуміння особистості передбачає її дослідження у всій сукупності найрізноманітніших зв’язків, взаємин і залежностей у процесі онтогенетичного розвитку, тобто розвитку психіки у нерозривній єдності із становленням, формуванням і розвитком особистості та її основних компонентів (пізнавальних, емоційно-почуттєвих, вольових і мотиваційних).
Детермінанти, що мають безпосередній вплив на формування і розвиток особистості, визначають як основні фактори (чинники) формування (розвитку) особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості.
Коли йдеться про якість риси особистості, не можна говорити, добра чи погана вона сама по собі. Щоб правильно оцінити ту чи іншу рису, слід розглядати її лише у взаємозв’язку з іншими рисами цієї особистості. Наприклад, наполегливість - уміння досягати мети, долати перешкоди - може бути позитивною рисою, але тільки поєднуючись із такими рисами, як моральна чистота, відчуття соціальної справедливості. У цьому разі можна сподіватися, що наполегливість вихованців слугуватиме досягненню благородної мети. Якщо ж наполегливість поєднується з такими рисами, як егоїзм, неохайність, то стає негативною рисою, бо її буде спрямовано лише на особисте благополуччя за рахунок інших, і вона буде на заваді всьому колективу.
Термін «особистість» має передусім соціальний зміст. Тому слід виокремити наступний фактор формування особистості - соціальний, який забезпечує, першою чергою, її соціалізацію. Природне буття людини «олюднюється» її соціальною сутністю, стає елементом її соціального буття. Соціальне не ліквідує біологічного, а тільки ніби «знімає» біологічне в людині та вводить його в соціальне, підпорядковує певним соціальним ідеалам, цінностям, правилам, нормам і законам суспільного життя.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Зміст та класифікація мотивів природоохоронної діяльності учнів початкових класів
Методика використання кімнатних рослин у навчально-виховній роботі з біології
Використання усної народної творчості у мовленнєвому розвитку дітей дошкільного віку
Моніторинг професійної компетентності педагогічного колективу ВНЗ І-ІІ рівня
Шляхи та проблеми розвитку творчого мислення