Сторінка
1
ПРАВДА, ОБПАЛЕНА ВІЙНОЮ
Серед чотирьох пречудових кіноповістей Олександра Довженка «Україна в огні» особлива. Це трагічний портрет нашого смертельно зраненого і все ж безсмертного народу.
Історія і післяісторія
Цю кіноповість про невимовні страждання українців від фашистів у роки другої світової війни та сумні «здобутки» довоєнного більшовицького панування письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені і заборонені. Фільм взагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника. Майже за всі кінофільми (і за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») кінорежисера критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання політбюро ВКП(б), на якому і розпинали Довженка.
Геніального режисера кремлівський диктатор звинувачував у ста смертних гріхах, передусім -в ревізії ленінізму та політики Комуністичної партії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону армію, і про органи внутрішніх справ.
У своєму творі Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого колись українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ'я, а за те, що вбив у людях гідність і почуття національної гордості. У доповіді Сталіна це названо «нахабним глумлінням з правди», а самого Довженка — «куркульським підголоском і відвертим націоналістом».
Словоблуддя кровожерного кремлівського володаря вражало своїм цинізмом, агресивною демагогічністю і нечуваною брутальністю: на завершення своєї доповіді генсек зажадав, аби «від нього (Довженка) залишилося тільки мокре місце».
Довженко не став на коліна, не благав прощення в Сталіна ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. Де ж брав він сили для боротьби проти сатанинської сталінської системи? У свого народу, в його, хоч ^знівеченій і окраденій, але живій і чистій душі. У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм . у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»
Послухаймо самого Довженка і зрозуміємо, за що справді він був так тяжко покараний:
Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю .
Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише'той, хто був . на її пожарах сьогодні .
Моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і' він її заборонив для друку і для постанови . Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика . Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями .
Сьогодні роковини моєї смерті. 31 січня І944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття, і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягара неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості .
Композиція
Сценарій кіноповісті складається з 50-ти епізодів-картин, а кожна з них — з певної кількості кінокадрів., Це коли йдеться про кінотвір. А оскільки «Україна ^ в огні» за жанром ще й художня повість, доцільно говорити про її розділи, яким учитель разом з одинадцятикласниками може дати назви, наприклад:
У тихий літній день на Україні. Проводжала мати синів на війну. «Горять жита . Плач на всю Україну». Під вербою, край криниці, дівчина стояла .
Образ України
Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Епітетами «кривава», «попалена», «розбита», «поруйнована», «обездолена в загравах пожеж» дано «портрет» нашої землі тих буремних літ. А ось її предковічний портрет:
Світало. Зайшов уже місяць, і зорі погасли давно . Невмирущі соняшники повертали свої мрійні голови на схід сонця. Було тихо скрізь, пак тихо-тихо, і тільки далеко десь гуло важким радісним громом.
У тексті кіноповісті ви відшукаєте чимало подібних описів-краєвидів різної пори: ранкової, полуденної, передвечорової, вечірньої й нічної (і визначите роль кожного з них). Разом узяті, вони відтворюють красу України, її незвичайно багату природу.
Але природа нашої вітчизни — це не лише пречудові краєвиди, а найперше земля, настільки багатюща (чорнозем), що гітлерівці вагонами вивозили її до свого фатерлянду. Недаремно Крауз-батько говорить своєму синові: «Цю землю можна їсти. На! їж!» Ця земля оспівана в піснях і уславлена у творах художньої літератури. У кіноповісті землею клянеться колишній поліцай, що перейшов до партизанів: «Клянуся святою рідною нашою землею! От щоб я подавився нею, гляньте! — він почав їсти землю, обливаючи її сльозами». Такій клятві можна вірити. І Христя Хутірна клянеться командирові партизанського загону святою своєю землею.
А ось один з описів сплюндрованої фашистами України:
Високе полум'я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом'яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі і згасали далеко в пустоті небес . Горіло все . Усе загинуло . Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі біліли серед попелу . Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати.
Укотре вже впродовж своєї історії Україна стала великою руїною.
Описів пожеж і вогню в кіноповісті багато, і перед нашим «духовним зором виникла вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких протирічивих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля».
Образ України постає не лише в безпосередніх описах, а й у ліричних звертаннях (які інколи так нагадують авторські звертання у «Слові о полку Ігоревім»):
О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров'ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися .