Сторінка
1
Серед тисяч доріг є такі, що найбільше
тривожать.
Серед тисяч людей – найщиріших таки
я знайшла.
Я подяку несу. Поможи їм у творчості
Боже.
Бо таки то талант, коли серце в
роботі співа.
Марія Фуштор.
Є багато мальовничих куточків, неповторних краєвидів і дивних принад на нашій покутські землі. І нема ніде миліш, скільки б не шукав землиці, ніж та, де босими ногами протоптана стежина до воріт. Де падає тобі до ніг, до рук пухнастий, такий чарівний тополиний цвіт.
“І лишень тут старенька вишня пахне літом.
Й витьохкують кохання солов’ї.
Тут, як ніде, гойдає трави ніжно вітер
А в ячменях волошки голубі
Там у садку за хатою криниця,
А в ній вода цілюща і жива.
І пахне м’ята, як життя живиця,
Що спогадами в серці ожива.”
А тополі, тополі . Як і двадцять літ назад, заворожують своєю стриманою музикою зеленого листу. Стоять у зажурі і чекають, чекають . і шелестять, розказуючи всім далеку і таку близьку історію одного життя. Життя Марії Фуштор 26 червня 1966 року в с. Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області. В ранні роки помер батько, тому сім’ї довелось тяжко. Крім Марії було ще чотири брати, і всі вони залишились на маминих руках. Серед усіх п’ятьох вона була середущою, старший брат Василь – інвалід першої групи з народження, менший брат Микола, та найменші брати – близнюки, яким виповнилось лише два роки, в той час коли помер батько. Навчалася в ганьківській середній школі. Одними з найулюбленіших педагогів у шкільні роки були вчителі-філологи Дмитро Васильович Довганюк та Ольга Іванівна Франчук, які прищепили її любов до мови, до поезії і багато допомогли у написанні віршів. Залишатись собою – то, певно, і є крапкою відліку на самому початку життя, на котру хотілося б обіпертися. Але кожній людині завжди хотілося хоч трохи бути схожою на когось. Марія Фуштор не виняток. Ще з перших років навчання вона захопилась читанням книжок. Облюбувала новели В.Стефаника, багато разів перечитувала Лесю Українку, Т.Шевченка, а також любила читати С.Єсеніна, О.Пушкіна, Л.Толстого. переживаючи з шевченковими героями, вона пізнавала світ їх очима. Їх долі ставали її, їх жалі – її жалями. Переживаючи, вона раділа з того, що серце ніжне і чутливе дісталося саме їй. Після школи навчалася в Благовєщенському сільськогосподарському технікумі, який закінчила з відзнакою. Всі ці роки не переставала писати вірші.
Заміжня. Має двох доньок Світлану та Оксану. Менша донька Світлана також має талант до написання віршів, які друкувалися в районній газеті “Голос Покуття”.
Перед тим як друкуватися Марія Фуштор брала активну участь у різних літературних вечорах на яких демонструвала свій талант ширшій аудиторії. На літературному вечорі у Зібранівській школі я була присутня. Марія читала вірші. Було таке враження, що до шкільної світлиці прибули пахощі поля, материнська ласка . Слова були духмяні, мов бузок. Зворушила щирість і ніжність авторки. І у розмові до рідної неньки, і у збереженні отчого краю. Все писане йшло з щедрої глибини душі.
У 1994 р. вийшла друком її перша книжка – “Заспівайте мені, моя мамо.” Це збірка поезій. Друку книжки посприяли Яків Маміствалов, художник Емануїл Храпко, Володимир Карий та Мирослав Попадюк. Він є редактором газети “Голос Покуття”, якому спочатку і занесла Марія Фуштор свій літературний надбанок. “Перечитував і проймався повагою до поетеси. Бо слово її, виплекане на вітцівській землі, там десь з краєчку Покутського краю, простою жінкою-селянкою, було чисте як ранкова роса, і цілюще, як джерельні краплини . Воно хвилювало, робило людей кращими, добрішими і чуйнішими.”
Весна надворі, і усе цвіте,
І молодіють зранені життям .
Лише би лишилось в людях щось святе –
За ті хвилини я усе віддам.
Свою працю Марія дарує рідній ненці, якої вже нема. “Молитва матері” – заспів книги:
О, мамо, мамо! Квіти відцвітають,
І сива осінь дивиться в вікно .
Для вас я, мамо, ці рядки складаю,
Та вам їх не почути все одно.
Людська доброта осяває всю книгу поетеси. Марія засвідчує свою любов до рідної матері, матері-землі, матері-України. Мати і Україна – два нероздільні поняття, що домінують у книзі. І велика любов до них, до людей – ще одне визначальне в Маріїному слові.
Рідний краю! Моя україно!
Незрівнянна у щедрій красі! –
Ти велична, ти вільна, єдина,
А ми діти до згину твої.
Її поезіям притаманна напруга, динаміка думки, які межують з мужньою громадянськістю, моральною чистотою, глибокою пристрастю.
Жіночим ліризмом і ніжністю пройнятий третій розділ книги “Квіти надії”.
Присядь зі мною на хвилину,
Послухай музику дощу .
Яка краса! І я до днини
Тебе уже не відпущу.
А дощ вистукує по хаті
І вже по ринві дзюркотить.
Музики – хмари пелехаті.
Враз зупинилися на мить.
У неї розширене коло тем і літературних прийомів. Людські стосунки і почуття, морально-етичне і загальнолюдське, душевні поривання і замрії проходять через авторське “я”. І у всьому – чистота і святість.
Нитка, яка єднає дітей і батьків, повинна бути світлою і мудрою: від добра – до добра, від любові світу – до любові дитини. Людська пам’ять – найдовша. Як ми поставимось до батьківських святинь, так поставляться до нас.
У книзі все звичне і тематичність, і змістова канва, і зображувальні засоби . Часто авторка віддається народній мовній стихії, використовує місцеві словесні варіанти.
Все то йде від народного, пісенного, Шевченкового:
Вечоріє, вечоріє –
Сонце за горою.
1 2
Інші реферати на тему «Література українська»:
Павло Грабовський. Короткі біографічні відомості життя і творчості письменника
Особливості розвитку дитячої літератури другої половини ХХ ст.
Інтимна лірика Василя Симоненка
Сімя Катранників – уособлення людяності, доброти у важкі роки голодомору (за романом В.Барки “Жовтий князь”)
Остап Терлецький – видавець, громадський діяч, український фольклорист