Сторінка
4

Концепція розвитку та її альтернативи

Раціональний підхід до матеріалістичної діалектики мав виходити з того, що її значення не слід ні надмірно перебільшувати, ні надмірно применшувати. Адекватна оцінка її реального значення в філософській культурі передбачає, насамперед, відмову від будь-яких ідеологічних упередженостей, з одного боку, та усвідомлення того, що в сучасних умовах матеріалістична діалектика не може претендувати на роль уні­версальної онтологічної концепції - з другого. І це обумовлено, насам­перед, тим, що в межах класичної концепції діалектики - і ідеалістич­ної, і матеріалістичної - розвиток тлумачиться як поступальний та безальтернативний. Вважається, що пройдене є лише історичний інте­рес. Якщо і є повернення до минулого, то діалектичне зняття поперед­нього стану і є нова основа. Якщо і є альтернативи, то лише випадкові відхилення від магістральної течії, підпорядковуються їй, що визнача­ється об'єктивними законами універсуму. Всі альтернативи кінець-кін-цем знаходяться, зливаються, поглинаються основною течією подій. Роз­виток розуміється як процес, що здійснюється за законами залізної необхідності, проходячи певні стадії та здійснюючись поза людиною.

В другій половині XX ст. наука вносить суттєві корективи в розу­міння процесу розвитку, і це з необхідністю передбачає розробку су­часної філософської концепції розвитку. Та, звичайно, нема сенсу пов­ністю відкидати діалектичну традицію в філософії: діалектика має досить тривалу і цікаву історію та здобутки. Багато дечого в змісті класичної діалектичної теорії розвитку не втратило конструктивного значення й в сучасності. Не можна заперечувати плідності деяких ідей, що розвиваються в руслі діалектичної традиції, наприклад, ідею взає­мозв'язку кількісних та якісних змін, еволюції та революції, недоціль­но відкидати конструктивну ідею розгляду об'єктивних суперечностей як стимулів розвитку в власне діалектичному сенсі. Всі ці, безумов-новажливі ідеї конструктивно розглядаються в межах сучасної філо­софської концепції розвитку.

3. Становлення сучасної філософської концепції розвитку

Сучасна наука стверджує принципово нове бачення природного та соціального світу та нове розуміння процесів розвитку, нове бачен­ня природного та соціального світу - порівняно з тим переважним способом бачення, що панував протягом попередніх століть в класичній науці - науці Ньютона та Лапласа. Картина світу, яку малює класич­ний розум - це світ, що жорстко зв'язаний причинними зв'язками. До того ж ці зв'язки мають лінійний характер, а наслідок, якщо і не тотож­ний причині, то щонайменше пропорційний їй. За причинним ланцю­гом хід розвитку може бути розрахований необмежене в минуле та май­бутнє. Процеси, що відбуваються у світі, уявлялись як зворотні в часі, передбачувані на необмежене великі проміжки часу; випадковість вик­лючалась як щось зовнішнє та несуттєве; еволюція розглядалась як процес, що не має відхилень, повернень, побічних ліній. Картина світу класичної науки виглядає з сучасної точки зору, як дотепно зауважує відомий бельгійський вчений Ілля Пригожий, майже «як карикатура на еволюцію». Адже люди живуть в принципово нестаціонарному універ-сумі. Це, на думку відомого англійського астрофізика Джона Джинса, «чудовий, приголомшуючий і дивовижний Всесвіт». В картині диво­вижного Всесвіту нерозривно зв'язані три поняття: випадковість, незво­ротність, унікальність. Чудовою особливістю об'єктів, що розглядають­ся сучасною наукою, пише Ілля Пригожий, є те, що люди переходять від рівноважних умов до унікального та специфічного.

Характерною рисою сучасного природознавства є формування кон­цепції глобального еволюціонізму як системи уявлень про всезагальний процес розвитку природи в різноманітних його конкретноісторичних формах. Наука другої половини XX ст. ліквідувала протиставлення біології і фізики в розумінні еволюції. Стало зрозуміло, що процес становлення, ускладнення організації притаманний не тільки біоло­гічним системам, але й системам неорганічної природи (концепція еволюції Всесвіту Фрідмана та Хаббла, нерівноважна термодинаміка у Іллі Пригожина, синергетика, ідея самоорганізації в кібернетиці та теорії інформації Вінера та Ешбі). Еволюція притаманна не тільки макроскопічним тілам, але й світу елементарних часток, всім типам фізичних взаємодій. Якщо раніше вважали, що Всесвіт як ціле не може розвиватися, є стаціонарним, то в XX ст. виникла теорія Всесві­ту, що розширюється. За теорією «великого об'єднання», на початко­вій стадії еволюції Всесвіту фізична реальність зазнала особливих фазових переходів, що зв'язані зі спонтанним порушенням симетрії вакууму, в результаті чого єдина фізична взаємодія «розщепилася» на ЇЇ сучасні модифікації - електромагнітну, сильну та слабку. Ідея роз­витку не тільки проникає в усі сфери природних явищ, але й набуває глобального космічного значення: межі застосування ідеї розширились від мікросвіту до Метагалактики. Такий факт знайшов своє втілення у формуванні нового наукового напрямку, що вивчає механізми само­чинного (спонтанного) виникнення упорядкованих структур у відкри­тих нелінійних системах - синергетики.

Синергетика відкриває незвичайні сторони світу: нестабільність та режими з загостренням (режими гіперболічного росту, коли характер­ні величини багатократно виростають, аж до безкінечності за кінце­вий проміжок часу), нелінійність та відкритість (різноманітні варіан­ти майбутнього), все зростаючу складність формоутворень та способів їх об'єднання в цілісності, що еволюціонують (закони коеволюції). Синергетика дає можливість ширше поглянути на процеси розвитку і глобальної еволюції та розробити основні принципи сучасної кон­цепції самоорганізації. До створення синергетичної концепції самоор­ганізації не існувало загальної системи дослідження, на основі якої можна б проаналізувати та звести в єдине ціле різноманітні результа­ти, що одержані в астрономії та космології, фізиці та хімії, біофізиці та біохімії, генетиці та молекулярній біології, геології та екології. На основі досліджень нині формується новий погляд на світ. Універсум розглядається як складнооршнїзований, відкритий, є не усталеним, а тим, що знаходиться в становленні; не е просто існуючим, а безперервно вини­каючим світом. Поняття буття та становлення об'єднуються в єдину понятійну систему. Ідея еволюції органічно входить не тільки в науки про живе, але й в фізику, в космологію. Сучасна наука остаточно розби­ває міф про жорстко визначений та стабільний Всесвіт. «Світ більш не здається музеєм» (Ілля Пригожий), а розглядається як процес, як послі­довність деструктивних та креативних процесів, в яких важливу роль відіграють не тільки визначені, а й стохастичні процеси. Світ, наповне­ний несподіваними поворотами, що зв'язані з вибором шляхів даль­шого розвитку. Філософи починають бачити нові взаємозв'язки, і Все­світ, в світлі нових знань та нового досвіду, є системою, що еволюціонує як єдине ціле. Всесвіт - це не механізм, що одного разу заведений Зовнішнім Спостерігачем(Розумом), доля якого визначена раз і назав­жди, а система, що безперервно розвивається та самоорганізується.