Реорганізація як специфічний напрям фінансової діяльності підприємства (ВАТ “Інгулецький хлібзавод”)

Зміст

Вступ 5

1 Реорганізація як специфічний напрям фінансової діяльності

підприємства 8

1.1 Поняття реструктуризації, причини та етапи її проведення 8

1.2 Реорганізація підприємства, спрямована на укрупнення

підприємства 17

1.3 Реорганізація підприємства, спрямована на його розукрупнення 26

1.4 Фінансові аспекти організації і реорганізації акціонерних товариств 31

2 Аналіз реорганізаційних перетворень у ВАТ "Iнгулецький хлібзавод" 36

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства 36

2.2 Реорганізація ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" 51

2.3 Оцінка ефективності перетворення 61

3 Заходи щодо підвищення ефективності функціонування ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" 70

3.1 Заходи по підвищенню платоспроможності підприємства 70

3.2 Заходи по збільшенню збуту 84

Висновки 91

Список використаної літератури 96

Додатки 99

Вступ

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування еконо­мічного потенціалу країни безпосе­редньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом за­гальної стратегії розвитку первинних ланок (під­приємств, організацій) і в цілому суспільного вироб­ництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою вироб­ництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснюва­ти, з одного боку, за допомогою проведення ефек­тивної політики реструктуризації та санації потен­ційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншо­го — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Тема реорганізації дуже актуальна на сьогодні. Кожен день ми чуємо про злиття підприємств, поглинання одних підприємств іншими, зміни форм власності. Все це – форми реорганізації [28, с.201].

Реорганізація підприємства полягає в тому, що права та обов’язки підприємства, що реорганізують переходять до інших підприємств у порядку універсального правоприємства. До правонаступника може перейти увесь комплекс прав та обов’язків підприємства, що реорганізують або їх частина. У більшості випадків реорганізація відбувається добровільно за рішенням трудового колектива.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, рест­руктуризація підприємства трактується як здійснен­ня організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприєм­ства, форм власності, організацій­но-правових форм, управління ним, як здатність привести підприєм­ство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищи­ти ефективність виробництва.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функці­онувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти кон­курентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як ком­плекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, еко­номічної та фінансової життєздатності підприємств.

Метою даної роботи є комплексне дослідження теоретично-методичних основ реорганізації і фінансових аспектів її проведення в сучасних умовах господарювання.

Цієї мети можливо досягти, вирішив наступні задачі:

- Визначити суть поняття реорганізації, причин та етапів її проведення;

- Розглянути реорганізацію підприємства, спрямовану на укрупнення підприємства;

- Розглянути реорганізацію підприємства, спрямовану на розукрупнення підприємства;

- Проаналізувати реорганізаційні перетворення у ВАТ "Iнгулецький хлібзавод";

- Розглянути порядок реорганізації та оцінки її ефективності;

- Знайти заходи щодо підвищення ефективності функціонування ВАТ "Iнгулецький хлібзавод".

Предмет дослідження – сукупність економічних відносин, що виникають в процесі фінансового забезпечення реорганізації.

Об’єкт дослідження – відкрите акціонерне товариство "Iнгулецький хлібзавод". Це підприємство харчової галузі, яке виробляє хлібобулочні вироби, які реалізується через мережу магазинів та оптовим покупцям. На даний момент на підприємстві працює 828 осіб.

При написанні даної роботи були застосовані такі заходи та методи як горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівнювальний аналіз, монографічний метод.

В якості інформаційної бази дослідження використано економічну літературу вітчизняних та зарубіжних авторів: Бандурка О.М., Поддєрьогіна А.М., Покропівного С.Ф., Славюка Р.А., Стасюка Г.А., Терещенка О.О., періодична література, законодавчі та нормативні документи з питань реорганізації.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 98 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 9 таблиць, 10 рисунки, 8 додатків і список використаної літератури із 35 найменувань.

У першому розділі було розглянуто такі основні поняття як, реструктуризація підприємства, форми реорганізації підприємства - злиття, приєднання, поглинання, розукрупнення.

У другому розділі було розглянуто аналіз реорганізаційних перетворень у ВАТ "Iнгулецький хлібзавод", його організаційно-економічну характеристику та оцінку ефективності перетворення.

У третьому розділі було розглянуто основні заходи по підвищенню платоспроможності підприємства (зменшення вихідних грошових потоків, зменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартості продукції, продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків товарів, запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва, удосконалення організації праці) та заходи по збільшенні збуту продукції на ВАТ "Iнгулецький хлібзавод" (стимулювання споживачів, посередників, торгового персоналу підприємства).

1 Реорганізація як специфічний напрям фінансової діяльності

підприємства

1.1 Поняття реструктуризації, причини та етапи її проведення

У світовій і вітчизняній теорії та практиці одним із поширених засобів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [1, с.15], передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Реструктуризація підприємства - це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів [7, с.31].

Керуючись даним визначенням, можна розмежувати поняття „реструктуризація” підприємства та „реорганізація”. Поняття "реструктуризація" є ширшим, оскільки реорганізація підприємства – один з етапів його реструктуризації.

Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

Процес реструктуризації може бути викликаний рядом зовнішніх і внутрішніх причин.

Зовнішні чинники реструктуризації [4, с.400]:

- технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв’язку; зниження витрат на обробку даних, ефективні транспортні мережі);

- міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і митних бар’єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

- політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні чинники реструктуризації [4, с.401]:

- незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

- слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

- не конкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

- високі витрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні витрати, високі змінні затрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу);

- слабка робота служби маркетингу;

- конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

В умовах України дія цих чинників підсилюється загальною економічною кризою, яка характеризується довготривалим спадом виробництва, невиправданим зростанням цін на ресурси і товари, розладом прямих господарських зв’язків і каналів збуту продукції, браком фінансових коштів, погіршенням фінансово-економічних показників діяльності підприємств, руйнуванням системи соціального захисту населення.

Характер та особливості ресртуктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації (рис. 1.1) [4, с.402] .

Часткова (обмежена) реструктуризація – використовується підприємством для відновлення технічної та економічної дієздатності; заходами такої реструктуризації можуть бути: додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості, переоформлення боргів та ін.

Комплексна реструктуризація – охоплює більш суттєві зміни у формі розробки нової організаційної структури, технічної, технологічної та при прибуткової політики, зміни у менеджменті тощо [4, с.402].

Рисунок 1.1 - Види реструктуризації підприємства

Санаційна (відновлювальна) реструктуризація застосовується, коли підприємство перебуває у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього. Ознаками такого стану є:

- втрата ринкових позицій;

- проблеми з постачанням та залишками матеріалів, незавершеність виробниц­тва;

- великі запаси готової продукції;

- заборгованість перед банками, кредиторами та державою;

- втрата ліквідності.

Основними напрямами реструктуризації дій у цій ситуації є:

- скорочення ресурсів;

- скорочення пропозиції;

- скорочення ринків;

- зменшення розмірів підприємства.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі, з урахуванням усіх головних характеристик діяльності даної юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його реорганізації [10, с.426].

Адаптаційна (прогресивна) – використовується за відсутності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов [4, с.403].

Ознаками такого стану є: зниження загальної ефективності, вичерпання ринкового потенціалу, відсталість порівняно зі світовими стандартами, перспективи на інших ринках, низька ефективність управління.

Випереджаюча – має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові позиції та конкурентні переваги. Характерними рисами реструктуризації є:

- стратегічні альянси, купівля-продаж бізнесу.

Управлінська реструктуризація пов’язана зі зміною організаційної структури підприємства, менеджменту інноваційної, технологічної та маркетингової політики, системи підготовки і перепідготовки кадрів.

Технічна реструктуризація повинна забезпечити підприємству відповідний рівень виробничого потенціалу, технології, ефективних систем постачання та ін., що дозволить виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

Економічна реструктуризація покликана забезпечити достатній рівень рентабельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики та ін.

Фінансова реструктуризація стосується управління пасивами підприємства, а саме його заборгованістю і передбачає зміну структури пасивів шляхом [7, с.32]:

- відстрочки погашення заборгованості;

- зниження процентної ставки по заборгованості;

- визначення більш вигідної для підприємства схеми погашення заборгованості;

- заміни частки заборгованості на акції;

- анулювання частки або всієї заборгованості;

- отримання від кредиторів нових позик або гарантій.

Реструктуризація власності стосується зміни власника на підприємстві та зміни власності через зміну участі в капіталі.

Оперативна реструктуризація розрахована на декілька місяців, і підприємство вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх ресурсів у рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у :

- створенні або виділенні нових структурних підрозділів підприємства;

- зменшенні величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію зайвих запасів;

- скороченні обсягів основних фондів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо.

Стратегічна реструктуризація здійснюється в довгостроковому періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктуризації. Вона може передбачати такі дії, як:

- диверсифікація виробництва;

- завоювання нових ринків збуту;

- придбання нового устаткування;

- впровадження новітніх технологій;

- реструктуризація організаційної структури підприємства;

- сертифікація виробництва;

- підвищення кваліфікації персоналу;

- реструктуризація власності;

- купівля-продаж бізнесу.

За формальними ознаками розрізняють три види реорганізації (рис. 1.2)

[14, с.294]: 1. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання). 2. Реорганізація, спрямована на подрібнення підприємства ( поділ, виокремлення). 3. Реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення).

Рисунок 1.2 - Види реорганізації підприємства

Етапи процесу реструктуризації:

1. Усвідомлення необхідності змін.

2. Формування команди.

3. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем.

4. Визначення цілей.

5. Розробка бізнес-плану реструктуризації.

6. Реалізація бізнес-плану реструктуризації.

7. Моніторинг реалізації бізнес-плану.

8. Коригуючі дії.

Найважливішим етапом є розробка бізнес-плану реструктуризації – це трансформація обраного з декількох альтернатив варіанту досягнення встановлених цілей реструктуризації в комплексний план конкретних дій з визначенням строків, ресурсів, відповідальних за їх реалізацію.

Бізнес-план реструктуризації повинен задовольняти таким вимогам:

- забезпечувати комплексне прогнозування до оптимізації цілісного організму підприємства;

- бути підпорядкованим інтересам підприємства, привабливим для керівництва і переконливим для зовнішніх інвесторів;

- висвітлювати існуючі проблеми підприємства та загрози для його існування;

- встановлювати цілі, які контролюються та вимірюються;

- містити рішення, які усувають проблеми та загрози;

- пропонувати заходи, які реально можна виконати;

- конкретизувати завдання в розрізі підрозділів;

- представляти фінансові та кількісні і якісні наслідки запропонованих дій.

Виходячи з цих вимог і зважаючи на те, що загальноприйнятої форми бізнес-плану реструктуризації не існує, може бути запропонований такий варіант цього документа:

1. Резюме.

2. Програма реструктуризації.

3. План реструктуризації в розрізі головних напрямків або підрозділів.

Резюме – відображає основний зміст документа:

- причини, які спонукали підприємство запровадити реструктуризацію;

- основні цілі реструктуризації;

- головні напрямки реструктуризації;

- кількісні та якісні результати, що очікуються після проведення реструктуризації.

Програма реструктуризації – це перелік заходів у межах основних напрямків, що дозволяють досягти поставленої мети – підвищення прибутковості діяльності підприємства.

Програма реструктуризації, розроблена для всього підприємства, може мати доволі масштабний характер із зазначенням відповідних служб і підрозділів, задіяних в її виконанні, та орієнтованих строків реалізації; може передбачати поетапність впровадження тих чи інших заходів.

План реструктуризації за напрямками розробляється на основі програми реструктуризації. Він містить перелік дій щодо кожного заходу, строки його початку і закінчення, визначає відповідних осіб за його виконання, необхідні ресурси і кошти, очікуваний результат. Він може передбачати дії як в межах всього підприємства, так і окремого підрозділу.

У разі реорганізації підприємства слід ураховувати низку законодавчих умов та вимог, а саме:

- порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб'єктів господарювання; - вимоги антимонопольного законодавства; - вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо; - порядок емісії акцій (у разі реорганізації акціонерного товариства); - можливі екологічні, демографічні та інші наслідки.

Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу, зокрема: а) переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора; б) новий боржник є правомочним висувати проти вимог кредитора всі заперечення, що випливають з відносин між кредитором і первісним боржником; в) запорука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не дав згоди відповідати за нового боржника; г) переуступка вимоги і переведення боргу ґрунтуються на угоді, укладеній у простій письмовій формі [10, с.425].

Реорганізація підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, за рішенням власників, а у деяких випадках — за рішенням власників та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду.

Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. В плані слід відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших підприємств.

Ключовим документом, який складається під час реорганізації підприємств, є передавальний або розподільний баланс (передавальний складається у разі злиття чи приєднання підприємств, розподільний — при поділі чи виділенні).

Таким чином, в даному підрозділі було розглянуто поняття реструктуризації, як ком­плексу заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, еко­номічної та фінансової життєздатності підприємств. Основними факторами, що визначають становище підприємства є внутрішні, що мають місце всередині підприємства і пов`язані з помилками керівництва і персоналу, недосконалої структури та системи управління підприємством, і зовнішні, що виникають за межами підприємства і звичайно практично не можуть бути змінені підпри­ємством.

Отже, метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функці­онувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти кон­курентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

1.2 Реорганізація підприємства, спрямована на укрупнення

підприємства

До основних форм реорганізації, результатом яких є укрупнення підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до одного, вже функціонуючого підприємства, а також їх взаємне поглинання [7, с.32].

Із санаційною метою зазначені форми реорганізації часто застосовують, коли підприємство-боржник не в змозі розрахуватися зі своїми боргами і змушене в досудовому чи судовому порядку шукати санатора, який погасив би або перейняв на себе заборгованість. Санатор переймає на себе, як правило, не лише зобов’язання зі сплати заборгованості, а й контроль над боржником, який втрачає свій юридичний статус у результаті приєднання, поглинання чи злиття із санатором.

До основних мотивів, які можуть спонукати санатора до реорганізації поглинанням, приєднанням чи злиттям з підприємством, що перебуває у фінансовій кризі, можна віднести такі:

1. Ефект синергізму. Синергізм — це умова, за якої загальний результат є більшим за суму часток. При реорганізації, спрямованій на використання ефекту синергізму, вартість підприємства після реорганізації перевищує сумарну вартість окремих підприємств до реорганізації. Ефект синергізму виникає завдяки дії таких чинників:

а) економія на витратах, яка проявляється при збільшенні масштабів виробництва;

б) економія фінансових ресурсів;

в) збільшення влади на ринку.

2. Прагнення заволодіти ліцензіями, патентами, ноу-хау, які є в розпорядженні підприємства, що перебуває в кризі [14, с.223].

3. Отримання надійного постачальника факторів виробництва (наприклад, сировини чи комплектуючих).

4. Зменшення ризику при виході на нові ринки збуту та збільшення їх кількості.

5. Зменшення кількості конкурентів.

6. Податкові переваги. Прибуткова фірма може придбати компанію, яка має від’ємний об’єкт оподаткування, і таким чином отримати економію на податкових платежах.

7. Придбання активів за ціною, яка нижча за вартість заміщення, передачі технологічних і управлінських знань і навичок (технологічні трансферти) тощо.

8. Диверсифікація активів та діяльності з метою зменшення ризиків і підвищення потенціалу прибутковості.

9. Попередження захоплення компанії крупними корпоративними «хижаками» та збереження контролю над підприємством.

10. Особисті мотиви вищої ланки менеджерів, авторитет і престиж яких підвищуються зі збільшенням розмірів компанії, якою вони керують.

Порядок відображення у фінансовому обліку та звітності придбання інших підприємств, гудвілу, який виник при придбанні, злиття підприємств, а також розкриття інформації про об’єд­нання підприємств встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 19 „Об’єднання підприємств”. Згідно з ним результатом об’єднання підприємств може бути:

- придбання одним підприємством частки капіталу іншого підприємства або активів в обмін на грошові кошти;

- отримання інших активів або зобов’язань;

- створення нової юридичної особи;

- отримання контрольного пакета акцій;

- передача активів об’єднуваних підприємств іншому підприємству i ліквідація одного з підприємств, що об’єднуються.

В антимонопольних законодавствах більшості країн розрізняють горизонтальне злиття (приєднання, поглинання), вертикальне.

Горизонтальне укрупнення — це об’єднання двох або більше підприємств, які виробляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги.

Вертикальне укрупнення — це об’єднан­ня одного підприємства з його постачальником сировини чи споживачем продукції.

Законодавчий контроль спрямований здебільшого на горизонтальні злиття, оскільки в результаті їх підприємства дістають змогу перешкоджати доступу до ринку своїх конкурентів, встановлювати дискримінаційні ціни, створювати дефіцит на ринку певного товару та ін., що призводить до послаблення конкуренції. Вертикальні злиття істотно не впливають на рівень конкуренції.

Злиття кількох підприємств в одне. Під злиттям слід розуміти об’єднання підприємства (або кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійким підприємством (кількома підприємствами). У разі злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства. Бухгалтерські баланси підприємств консолідуються. Під час такої реорганізації активи і пасиви підприємств, що реорганізуються, у повному обсязі передаються підприємству-правонаступнику; підприємства, які злилися, припиняють господарську діяльність і втрачають свій юридичний статус. Загальну схему реорганізації підприємства злиттям наведено на рис. 1.3 [14, с.303] .

Перший етап такої реорганізації полягає в прийнятті рішення вищими органами підприємств, що реорганізуються, про обраний шлях реорганізації. Водночас узгоджується проект договору про злиття.

На другому етапі між підприємствами, що реорганізуються, та засновниками правонаступника укладається угода про умови проведення реорганізації. Перш ніж розпочинати практичну роботу щодо реорганізації, необхідно одержати дозвіл на злиття Антимонопольного комітету.

Третій етап - перевірка фінансово-господарської діяльності обох підприємств аудиторською фірмою. При цьому інвентаризується та оцінюється майно підприємств. Правильна оцінка майна має вирішальне значення при визначенні частки корпоративних прав підприємства-правонаступника, якими володітимуть власники кожного з реорганізованих підприємств.

Четвертий етап — проведення засновницьких зборів юридичної особи, яка виникає в результаті злиття. Після цього здійснюється підготовка установчих документів правонаступника, в яких має бути враховано, що він створюється шляхом злиття і бере на себе всі права та обов’язки реорганізованих підприємств.

Рисунок 1.3 - Етапи реорганізації підприємств злиттям

На п’ятому етапі відбувається реєстрація емісії акцій у Державному комітеті цінних паперів та фондів ринку (ДКЦПФР) та публікація інформації про емісію акцій акціонерного товариства (коли виникає саме такого виду підприємство), створюваного злиттям. На цьому ж етапі проводиться обмін акцій (або часток) у статутних капіталах товариств, що реорганізуються, на письмові зобов’язання про видачу відповідної кількості акцій (часток) товариства, що створюється шляхом злиття, правонаступнику. Після цього до Державної комісії цінних паперів та фондового ринку подається звіт про результати такого обміну.

Шостий етап. Збори засновників новостворюваного підприємства затверджують його статут та інші засновницькі документи. Після цього здійснюється державна реєстрації підприємства. Видані раніше письмові зобов’язання обмінюються на корпоративні права.

На сьомому етапі відбувається остаточне узгодження та підписання передавальних балансів між підприємствами-попередниками та правонаступником.

Восьмий етап — виключення підприємств-правопопередників з державного реєстру. Слід підкреслити, що лише за наявності у засновницьких документах нової зареєстрованої особи положень про правонаступництво уможливлюється оперативне зняття підприємств-попередників з обліку контролюючих органів та виключення їх з державного реєстру [15, с.29].

Угода про умови проведення реорганізації - це основний документ, який визначає права та обов'язки сторін у процесі реорганізації, має забезпечувати оперативне її здійснення, а також безперебійну роботу відповідних підприємств. Угода має регламентувати такі питання:

- призначення комісій для здійснення реорганізації та інвентаризації у складі представників підприємств, що реорганізуються, та засновників правонаступника;

- повний перелік та обсяг активів і пасивів балансів підприємств, що реорганізуються, які підлягають прийманню-передаванню;

- перелік документів аналітичного і синтетичного обліку, що підлягають прийманню-передаванню;

- строки передавання основних засобів та інших матеріальних цінностей з оформленням відповідних актів, підписаних матеріально-відповідальними особами;

- строки передавання та оформлення відповідними актами незакінчених діловодством справ, бланків суворої звітності, описів архівів;

- строки обміну акцій (свідоцтв про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів підприємства, що реорганізується, на акції (свідоцтва про внесення вкладу до статутного фонду) акціонерів підприємства-правонаступника, порядок продажу акцій (часток) акціонерам, пропорції обміну часток та інші організаційні питання, пов'язані з формуванням статутного фонду.

Зазначимо, що хоча в результаті злиття й засновується нова юридична особа, не доцільно включати підприємства-правопопередники до складу засновників підприємства-правонаступника, оскільки перші припиняють свою діяльність одразу після злиття [13, с.186]. До складу засновників слід включати осіб, які володіють корпоративними правами в майні підприємств-право­поперед­ників. Як внески до статутного фонду новоствореного підприємства слід розглядати корпоративні права (частки, акції) власників підприємств, що ліквідуються. Після підписання передавального балансу підприємство-правонаступник отримує частку майна, яка є еквівалентом корпоративних прав реорганізованих підприємств.

Реорганізація приєднанням. Приєднання - це спосіб корпоративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав та обов'язків однієї або кількох юридичних осіб - правопопередників до іншої юридичної особи - правонаступника. У результаті такої реструктуризації підприємства, що приєднуються, згідно зі статтею 34 Закону "Про підприємства в Україні" [2] вилучаються з державного реєстру та втрачають свій юридичний статус. Загальну схему реорганізації підприємства приєднанням наведено на рис. 1.4 [14, с.305].

Разом з тим реорганізація шляхом приєднання має ряд особливостей. Вони пов’язані з тим, що внаслідок приєднання нова юридична особа не створюється, а відбувається лише внесення змін у засновницькі документи правонаступника. Ці зміни можуть бути пов’язані зі збільшенням статутного капіталу підприємства, до якого здійснюється приєднання, зміною складу засновників чи організаційно-правової форми.

Щодо зміни організаційно-правової форми підприємства-пра­вонаступ­ника, то тут можливі два варіанти:

а) форма організації бізнесу залишається незмінною (робляться зміни лише в засновницьких документах в частині правонаступництва, розміру статутного капіталу та складу засновників);

б) підприємство-правонаступник змінює форму організації бізнесу (перетворення). При цьому, як правило, спочатку здійснюється приєднання одного або кількох юридичних осіб до правонаступника, а потім він реорганізується шляхом перетворення.

Рисунок 1.4 - Етапи реорганізації підприємств приєднанням

Договір про приєднання повинен містити відомості про порядок та умови приєднання, порядок і пропорції обміну акцій або часток у статутному капіталі підприємств, що реорганізуються шляхом приєднання, на акції або частки в статутному капіталі підприємства, до якого здійснюється приєднання, а також ряд інших стандартних положень [9, с.14].

Якщо при злитті (приєднанні) деякі учасники підприємств виявлять бажання вийти зі складу засновників, то вони мають зробити це до моменту підписання передавального балансу, складеного з урахуванням змін у розмірі статутного фонду та активів.

Принципова різниця між злиттям та приєднанням полягає в тому, що в першому випадку всі майнові права та обов'язки кількох юридичних осіб концентруються на балансі підприємства, яке створюється, а в другому - на балансі підприємства, що вже функціонує на момент прийняття рішення про приєднання.

Необхідним елементом злиття чи приєднання є складання передатного балансу.

Передавальний баланс — це баланс підприємства, що реорганізується, на

день припинення його діяльності. Отже, такий баланс складається за стандартними правилами, передбаченими нормативними актами, які регулюють порядок заповнення форм річної (квартальної) бухгалтерської звітності. Оскільки передавальний баланс має силу акта приймання-передачі, він підписується директором та головним бухгалтером підприємства, що реорганізується, та підприємства-правонаступника.

Якщо підприємство має філії, то складається консолідований баланс, у тому числі баланси за всіма філіями.

Якщо підприємство внаслідок придбання його чистих активів іншим підприємством (покупцем) ліквідується, то покупець, починаючи з дати придбання, повинен:

а) включити до звіту про фінансові результати доходи та витрати придбаного підприємства;

б) відобразити в балансі активи та зобов’язання придбаного підприємства та будь-який гудвіл, що виникає в результаті придбання [3, с.394].

Витрати, пов’язані із злиттям та приєднанням підприємств (реєстраційні, інформаційні, консультаційні тощо), визнаються витратами того періоду, протягом якого вони були здійснені. Підприємство-правонаступник відображає активи, зобов’язання та власний капітал об’єднаного підприємства за їх балансовою вартістю.

Важливим є те, що внутрішня заборгованість та результати операцій між об’єднаними підприємствами виключаються при складанні фінансової звітності підприємства-правонаступника.

Поглинання полягає в придбанні корпоративних прав фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором. Поглинуте підприємство може або зберегти свій статус юридичної особи і стати дочірнім підприємством санатора, або бути приєднаним до підприємства-санатора і стати його структурним підрозділом, втративши при цьому юридичний статус. Майнові права та зобов'язання боржника переходять до правонаступника.

Таким чином в даному підрозділі було розглянуто такі поняття, як злиття ,приєднання та поглинання підприємства. Під злиттям та приєднанням розуміють припинення діяльності двох або кількох підприємств як юридичних осіб та передачу належних їм активів і пасивів (майнових прав і зобов’язань) до правонаступника, який створюється в результаті злиття чи приєднання. Поглинання здійснюється через придбання фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором.

Отже, головна різниця між злиттям та приєднанням полягає в тому, що у випадку злиття всі майнові права та обов’язки кількох юридичних осіб концентруються на балансі одного підприємства, яке є заново створеним, а при приєднанні — на балансі вже функціонуючого на момент прийняття рішення про приєднання підприємства.

1.3 Реорганізація підприємства, спрямована на його розукрупнення

Розукрупнення підприємства (поділ, виокремлення) здійснюється, як правило, в таких випадках:

1. Якщо в підприємства поряд із прибутковими секторами діяльності є багато збиткових виробництв. Метою розукрупнення при цьому є виділення підрозділів, які санаційно спроможні для проведення їх фінансового оздоровлення, в т. ч. шляхом приватизації. Структурні підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.

2. Якщо у підприємств високий рівень диверсифікації сфер діяльності і до них (різних ділянок виробництв) виявляють інтерес кілька інвесторів. Тож, у результаті розукрупнення кожен з інвесторів може вкласти кошти в ту сферу, яка його найбільше приваблює, не обтяжуючи себе при цьому непрофільними виробничими структурами.

3. При проведенні доприватизаційної підготовки державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.

4. За рішенням антимонопольних органів, якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку (може бути прий­нято рішення про примусовий поділ даних монопольних утворень).

5. З метою створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів), наприклад у результаті виділення з материнської компанії дочірніх підприємств.

Даний напрям реорганізації дає можливість сконцентруватися на окремих стратегічних сферах діяльності підприємства.

Реорганізація підприємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно за умови ліквідації даного монопольного утворення на ринку. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

а) неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

б) наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць.

Напрямок реорганізації шляхом розукрупнення дає змогу зосередитися на окремих стратегічних сферах діяльності підприємства, керуючись принципом: економічно доцільнішим є „утримати на поверхні життєздатну частину боржника, ніж дати потонути всьому підприємству”.

Розрізняють дві основні форми розукрупнення — поділ та виділення.

Реорганізація шляхом поділу. Поділ — це спосіб реорганізації, за якого одна юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.

У разі поділу підприємства до новостворених підприємств, переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки (активи і пасиви) реорганізованого підприємства. Загальна схема реорганізації шляхом поділу подана на рис. 1.5 [14, с.316].

Реорганізація підприємства поділом характеризується такими особливостями:

а) у рішенні про реорганізацію обов’язково мають бути включені положення, які визначають спосіб розподілу між правонаступниками капіталу підприємства (статутного, резервного тощо);

б) угода про реорганізацію укладається між групами засновників підприємств, які створюються в результаті поділу;

в) у підготовці установчих документів кожного новоствореного підприємства має бути враховано, що воно утворюється поділом і бере на себе у відповідній частині майнові права та обов’язки цього реорганізованого підприємства;

в) у підготовці установчих документів кожного новоствореного підприємства має бути враховано, що воно утворюється поділом і бере на себе у відповідній частині майнові права та обов’язки цього реорганізованого підприємства;

г) підприємствами-правонаступниками та підприємством, яке реорганізується, підписується розподільний баланс.

д) угода про реорганізацію поділом має містити:

Рисунок 1.5 - Етапи реорганізації підприємств шляхом поділу

- повний перелік та обсяг активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному правонаступнику;

56- строк складання розподільного балансу з розшифровками кожної статті цього балансу.

е) якщо кількість засновників підприємства, що реорганізується, менша за кількість підприємств, що створюються в результаті поділу, то частка кожного засновника в його статутному фонді відповідним чином розподіляється між новоствореними підприємствами. Кожен із засновників стає співзасновником кожного (або деяких) з підприємств-правонаступників. Внесками засновників до статутного капіталу таких підприємств є їх частки в статутному капіталі підприємства, що реорганізується.

На практиці можна зустріти особливий вид поділу, який має деякі спільні риси з приєднанням. За цього способу реорганізації активи та пасиви реорганізованого підприємства переходять не до новостворених, а до вже функціонуючих підприємств. Власники реорганізованого підприємства згідно із заздалегідь визначеними пропорціями наділяються корпоративними правами підприємств, до яких перейшли активи та пасиви.

Реорганізація виокремленням. Згідно із Законом «Про підприємства в Україні» [2, с.52] підприємство може бути створене в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, за згоди власників або уповноваженого ними органу. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства [8, с.220].

Реорганізація виділенням передбачає, що частина активів і пасивів підприємства, яке реорганізується, передається правонаступ­нику або кільком правонаступникам, які створюються внаслідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність. Воно не втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до установчих документів згідно з чинним законодавством [6,с.245].

У разі виділення, створення нової юридичної особи (осіб) здійснюється з використанням лише частини належного реорганізованому підприємству майна. Залишкова ж частина є базою для продовження господарської діяльності. Етапи реорганізації підприємства виокремленням здебільшого збігаються з тими, які були описані у разі реорганізації поділом. Виняток становить останній етап, оскільки при виділенні реорганізоване підприємство не виключається з державного реєстру.

Як специфічний вид виділення можна розглядати операцію передачі частини майнових прав та обов’язків підприємства, що реорганізується, не до новоствореного, а до вже функціонуючого підприємства. Власники реорганізованого підприємства стають співвласниками суб’єкта господарювання, до якого передано частину активів і пасивів.

Виокремлення власників при реорганізації юридичної особи шляхом виділення є необов’язковим. Засновником (чи співвласником) юридичної особи, яка створюється в результаті виділення (чи до якої здійснюється приєднання виділеної частини активів та пасивів), може бути реорганізоване підприємство. При цьому юридична особа, якій передано частину майнових прав та обо­в’язків, може набути вигляду дочірнього підприємства, у результаті чого організовується інтегрована корпоративна структура [5, с.378].

Найважливішим документом, який складається під час реорганізації підприємств, спрямованої на розукрупнення є розподільний баланс. Розподільний – складається в разі поділу чи виокремлення.

Розподільний баланс – це баланс підприємства, що реорганізується, на день припинення його діяльності, в якому окремими стовпцями відбиваються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-правонаступниками, тобто та частка майна, вимог і зобов’язань, яка передається підприємствам, що утворюються в результаті поділу чи виокремлення. Цей баланс має відбити баланси новостворених підприємств на момент початку їх господарської діяльності [14, с.237].

Таким чином в даному підрозділі було розглянуто такі поняття, як поділ та виокремлення підприємства.

Виходячи з вищевказаного, головною метою розукрупнення підприємств, які перебувають у фінансовій кризі, є виокремлення санаційно спроможних виробничих підрозділів (виробництв) для проведення їх фінансового оздоровлення й оформлення як самостійних юридичних осіб.

1.4 Фінансові аспекти організації і реорганізації акціонерних

товариств

Акціонерні товариства створюються шляхом заснування або реорганізації існуючої юридичної особи і діють на підставі уставного договору та статуту. Засновниками акціонерного товариства (АТ) можуть бути юридичні особи і громадяни. Для створення товариства їм необхідно підписатися на акції, провести установчі збори і здійснити державну реєстрацію AT [29, с.137].

Вкладами у статутний фонд AT можуть бути грошові кошти, будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності, цінні папери, права на користування землею, водою та іншими природними ресурсами, матеріальними цінностями, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність). Вклад, оцінений у гривнях, становить частку акціонера у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах AT. Для формування статутного фонду AT забороняється використовувати бюджетні кошти, а також кошти, одержані у кредит і під заставу.

Крім статутного фонду в AT створюється резервний фонд у розмірі 25 % статутного. Резервний фонд формується шляхом обов'язкових щорічних відрахувань не менш як 5 % чистого прибутку до досягнення необхідного розміру [12, с.69]. Зазначений фонд призначений для покриття збитків, а також погашення облігацій AT.

Акціонерне товариство, що випускає іменні акції, повинно вести реєстр власників акцій. Якщо кількість акціонерів не перевищує 500, то емітент може вести реєстр самостійно, отримавши дозвіл на це у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Якщо власників іменних цінних паперів емітента понад 500, то емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору, уклавши з ним договір на ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Такий договір емітент може укласти лише з одним реєстратором. Реєстратор — це юридична особа, що здійснює реєстраційну діяльність за дозволом ДКЦПФР на ведення реєстру іменних цінних паперів. Реєстратор не може бути номінальним власником або власником іменних цінних паперів, реєстри яких він веде. У статутному фонді реєстратора частка емітента, систему реєстру якого веде цей реєстратор, не може перевищувати 10 %. Доступ до системи реєстру обмежується колом осіб, які мають право на цю інформацію. Такими особами є емітент, зареєстровані особи (акціонери) і державні органи в межах повноважень, наданих їм чинним законодавством. Емітент має право отримати інформацію, що міститься в системі реєстру, але не має права її розголошувати [29, с.134]. Акціонер має право одержати інформацію, що міститься на його особовому рахунку, а також про всі зафіксовані в системі реєстру зміни і події, що стосуються цього акціонера та цінних паперів, що належать йому. Акціонер має також право одержати інформацію про викуплені емітентом цінні папери, але не має права отримати інформацію про інших акціонерів і про іменні цінні папери, належать їм. Доступ державних органів до системи реєстру здійснюється на підставі письмового запиту, підписаного керівником і засвідченого печаткою відповідного органу.

Діяльність AT припиняється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення) або ліквідації. Рішення про припинення діяльності AT у будь-якій формі є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів; таке рішення має бути прийняте більшістю (3/4) голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Порядок реорганізації AT визначається Положенням ДКЦПФР "Про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств" [5, с.16]. У цьому положенні роз'яснюються особливості й порядок реорганізації AT. Товариство, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може бути реорганізоване також шляхом примусового поділу.

При реорганізації АТ шляхом злиття і приєднання капітали компаній об’єднуються. Фінансове оформлення цієї процедури залежить від того, чи здійснюється об’єднання компаній як перехід на єдину акцію, тобто акції однієї компанії обмінюються на акції іншої, чи одна компанія є продавцем, що купує іншу компанію за гроші, чи використовується комбінований варіант — обмін акцій і доплата грошима [21, с.221].

У разі обміну акцій передусім необхідно визначити коефіцієнт обміну. Коефіцієнт обміну розраховують діленням вибраного показника компанії, яку купують (приєднують), на показник компанії-покупця. Коефіцієнт обміну є базою для початку переговорів про злиття або приєднання, остаточні ж умови обміну залежатимуть від результатів переговорів.

Якщо одна компанія купує іншу безпосередньо за гроші, то може виникнути ситуація, коли ціна придбання перевищує вартість активів компанії, яку купують. У цьому разі в об'єднаної компанії з'являється новий нематеріальний актив — гудвіл, який дорівнює сумі перевищення вартості купівлі над вартістю придбаних активів.

Існує і така форма об'єднання капіталів, як емісія спеціальних облігацій, на які обмінюються акції компанії, що приєднується. У такий спосіб капітал змінює форму з акціонерної на позикову, що позначається на структурі капіталу об'єднаної компанії.

В Україні згідно із зазначеним положенням [5, с.16] під час реорганізації товариств передбачено лише один варіант об'єднання капіталів, а саме: здійснюється обмін акцій товариства, що реорганізовується, на акції товариства, що створюється під час реорганізації. При цьому сумарний статутний фонд усіх об'єднуваних товариств на момент прийняття рішення про їх реорганізацію повинен дорівнювати сумарним статутним фондам усіх товариств, створених шляхом реорганізації. При емісії акцій під час реорганізації товариства продаж акцій не здійснюється. Якщо AT прийняло рішення про реорганізацію, воно зобов'язане оцінити й викупити акції акціонерів, які вимагають цього, якщо ці акціонери не голосували за реорганізацію і подали до товариства письмову заяву. Акції викупають за ціною, що визначається за домовленістю сторін, але не нижчою від номінальної вартості акцій.

Якщо номінальна вартість акцій товариств, які беруть участь у реорганізації, не дає змоги обміняти їх акції на ціле число акцій, то такі товариства повинні попередньо здійснити деномінацію, тобто змінити номінальну вартість випущених акцій шляхом роздрібнення або консолідації [24, с.135].

Антимонопольний комітет України контролює процес реорганізації суб'єктів господарювання з метою попередження утворення монополістів. Зокрема, Законом України "Про захист економічної конкуренції" [4, с.42] передбачено обов'язкове отримання попереднього дозволу Антимонопольного комітету України на злиття або приєднання, якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (без податку на додану вартість (ПДВ) і акцизного збору) учасників концентрації за підсумками останнього фінансового року, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро (за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року). При цьому не менш як у двох учасників концентрації вартість активів або обсяг реалізації товарів, у тому числі за кордоном, повинен перевищувати суму, еквівалентну 1 млн. євро у кожного, і вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації має перевищувати суму, еквівалентну 1 млн. євро.

У законодавстві України вживається термін "злиття" і не вживається "поглинання", тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою поширені обидва терміни. Крім того, у світовій практиці застосовують такі поняття, як дружні та ворожі злиття (поглинання). Дружнім вважається злиття, при якому керівництво обох компаній схвалює його і рекомендує акціонерам погодитись із злиттям. У цьому разі акціонери компанії, яка купується, згідно з конкретною домовленістю отримають платежі у вигляді акцій компанії-покупця, тобто вони стають її акціонерами; готівки; облігації або комбінований платіж — цінні папери і готівку. Якщо керівництво компанії, яку хочуть придбати, не згодне на такі умови і перешкоджає злиттю, то керівництво компанії-покупця безпосередньо звертається до акціонерів компанії, яку хочуть придбати. У цьому разі йдеться про вороже поглинання, тобто це пропозиція про злиття, на яке не погоджується керівництво компанії, яку мають поглинути. Керівництво компанії, що поглинає, просить і заохочує акціонерів компанії, яку купують, продати або обміняти їх акції за пропонованою ціною. А керівництво компанії, яка є об'єктом поглинання, намагається відмовити своїх акціонерів від цього, мотивуючи тим, що пропонується мала ціна. Нині щодалі більше компаній вдаються до стратегії зростання шляхом злиття і поглинання, що дає змогу швидко дістати доступ на нові ринки і швидко одержати прибуток від коштів, витрачених на придбання [33, с.15].

Що ж до фінансового аспекту, то злиття і приєднання компаній можна виправдати лише якщо буде досягнуто таких результатів:

- збільшаться доходи;

- зменшаться витрати на одиницю виробленої продукції (або наданої послуги);

- підвищиться ефективність капіталовкладень;

- зменшиться сума податків.

Результативність злиття і приєднання пов'язана насамперед з отриманням ефекту синергізму, який полягає в тому, що вартість нової компанії стає вищою від вартості окремих компаній, що злилися.

Ефект синергізму виникає внаслідок дії ефекту масштабу (розширення масштабів виробництва зумовлює економію витрат, пов'язаних з поточною діяльністю), підвищення результативності управління, економії фінансових ресурсів, зменшення трансакційних витрат на виконання операцій.

2 Аналіз реорганізаційних перетворень у

ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод"

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

Відкрите акціонерне товариство "Iнгулецький хлiбзавод" засновано у 1966 році. Місце знаходження товариства: 50064, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, м-н Iнгулець. Свідоцтво про державну реєстрацію видано Вико­навчим комітетом Криворізької міської ради № 000559 від 02.08.1996 року.

ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" являється колективним підприємством, має типову для АТ органiзацiйну структуру.

Основними пiдроздiлами пiдприємства є:

- виробничий цех;

- виробнича лабораторiя;

- вiддiл головного механiка;

- торгiвельний вiддiл;

- транспортний вiддiл;

- вiддiл збуту.

Товариство дочiрнiх підприємств, фiлiй та представництв не має.

Діє наказ по підприємству № 18 від 10.01.2003р. "Про встановлення облікової політики" згідно п.5 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік i фінансову звiтнiсть в Україні". Ведення бухгалтерського обліку здійснюється за журнально-ордерною системою згідно затверджених положень (стандартів) бухгалтерського обліку з застосуванням рахунків класу 9. Вибуття запасів (по видам та групам) здійснюється по середньозваженiй собiвартостi; вибуття товарiв - по цинам продажу в роздрiбнiй торгiвлi. Нарахування амортизації

основних засобів здійснюється згідно норм та методів, передбачених налоговим законодавством. Нематерiальнi активи амортизуються на протязі встановленого строку використання.

Ціллю діяльності товариства є задоволення потреб на хлібобулочні вироби на внутрішньому ринку, одержання прибутку як результату виробничої і комерційної діяльності при додержанні чинного законодавства України, реалізація соціальних і економічних інтересів акціонерів товариства та його працівників (додаток В).

Основними видами товарiв та послуг, що надає Товариство, є хлiб та хлiбобулочнi вироби, роздрiбна торгiвля, виготовлення кондитерських виробiв, виготовлення макаронних виробiв, оптова торгiвля, транспортно-експедицiйнi послуги. Основними ринками збуту являються м. Кривий Рiг, Iнгулецький та Широкiвський райони, Миколаївська, Полтавська, Херсонська та Запорiзька областi, м. Київ. Дiяльнiсть пiдприємства залежить вiд фiнансування замовниками та своєчасностi розрахункiв за виконанi роботи.

Основна продукцiя пiдприємства:

- хлiбобулочнi вироби;

- бараночнi вироби;

- кондитерськi вироби.

Продукція має короткий термін зберігання i тому виробляється цілодобово. Основний конкурент - мiнi пекарні. Фінансова дiяльнiсть пiдприємства виконується за рахунок власних коштів, та при необхiдностi з залученням кредитів банку.

Згідно статуту, підприємство має право здійснювати наступні види діяльності:

- хлібопекарна промисловість;

- оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації;

- роздрібна торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації.

Майно товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства. товариство має самостійний баланс, розрахункові рахунки в банках, фірмову марку і товарний знак, які затверджуються Правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті, печатку зі своєю назвою, кутковий штамп і бланк вказівкою реквізитів.

Статутний фонд товариства складає 890660 гривень. Статутний фонд поділений на 356240 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень кожна. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір Статутного фонду (додаток Д).

Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складає 828 особи, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу 37 осіб, та середня чисельнiсть позаштатних працiвникiв та сумiсників 10 осіб. Підприємство здійснює усі необхідні відрахування на соціальне забезпечення.

В умовах ринкової економіки фінансовий аналіз представляє собою великий інтерес підприємств різних форм власності, тому, що він надає можливість оцінити не тільки теперішній стан підприємства, а й прогнозувати його майбутню перспективу. Проведення аналізу дає можливість оцінити об’єктивну та точну картину фінансового стану підприємства, його прибутку та збитків, змін в структурі активів та пасивів, у розрахунках з дебіторами та кредиторами.

Найважливішим показником фінансового стану є ліквідність, сутність якої виявляється в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивами) за допомогою майна (активів - виробничі запаси, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти тощо), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги – заборгованості перед постачальниками, перед банком за повернення кредитів, перед бюджетом і поза бюджетними централізованими фондами по сплаті податків та платежів, перед робітниками по виплаті заробітної плати та ін [32, с. 221].

Ліквідність суб’єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості. По суті, ліквідність суб’єкта господарювання – це ліквідність його балансу. Ліквідність же балансу підприємства – це зв’язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Аналіз ВАТ „Інгулецький хлібзавод” почнемо з визначення його ліквідності (див. дод. В).

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за допомогою наступних коефіцієнтів:

- Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл), який дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов’язань, і розраховується за формулою:

(2.1.)

де ОбА - оборотні активи (ряд. 260 Ф.1);

Вм.п - витрати майбутніх періодів (ряд. 270 Ф.1);

Пз – поточні зобов’язання (ряд. 620 Ф.1);

Дм.п – доходи майбутніх періодів (ряд. 630 Ф.1).

- Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл) – враховує якість оборотних активів та розраховується за формулою:

(2.2)

де ОбА - оборотні активи (ряд. 260 Ф.1);

З – запаси (ряд. 100 – ряд. 140 Ф.1);

Вм.п - витрати майбутніх періодів (ряд. 270 Ф.1);

Пз – поточні зобов’язання (ряд. 620 Ф.1);

Дм.п – доходи майбутніх періодів (ряд. 630 Ф.1).

- Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал), показує яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити у поточному періоді та розраховується за формулою:

(2.3)

де Гз.т.е. – грошові засоби та їх еквіваленти (ряд. 230 + ряд. 240 Ф.1);

Пз – поточні зобов’язання (ряд. 620 Ф.1);

Дм.п – доходи майбутніх періодів (ряд. 630 Ф.1).

Розрахунок фактичних показників вказаних вище коефіцієнтів та їх відповідне нормативне значення наведено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 – Аналіз показників ліквідності ВАТ „Інгулецький хлібзавод” за 2003-2005 роки

Аналіз поточної ліквідності показав, що підприємство у 2003, 2004 роках має неліквідний баланс. Це означає, що ВАТ „Інгулецький хлібзавод” невзмозі розрахуватися по своїм зобов’язанням при умові реалізації своїх запасів та повернення дебіторської заборгованості.

Аналіз швидкої ліквідності показав, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має у 2003р.- 0,16 копійок, 2004р.- 0,16 копійок, 2005р.- 0,74 копійок ліквідних активів. Цей показник характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу. На підприємстві ВАТ „Iнгулецький хлібзавод” даний коефіцієнт на протязі всього періоду був нижчим за норму.

При аналізі абсолютної ліквідності видно, що значення цього показника не відповідає мінімальному нормативному значенню, із-за наявності дебіторської заборгованості та відсутності достатнього рівня грошових засобів як в 2003 та 2004, так і в 2005 роках. На підприємстві ВАТ „Iнгулецький хлібзавод” цей показник також нижче норми весь наступний період.

Таким чином, усі коефіцієнти ліквідності на підприємстві ВАТ „Iнгулецький хлібзавод” нижче нормових значень, отже підприємство неплатоспроможне та фінансово не стійке.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань.

При цьому до активів, які беруть участь у розрахунках, включаються грошові кошти і цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси цінностей і незавершене виробництво, основні фонди, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення й устаткування. Не включаються до активів заборгованість засновників по їх вкладах до основного фонду, збитки.

До складу пасивів, які беруть участь у розрахунках, включаються кредиторська заборгованість, короткострокові і довгострокові кредити та позичені кошти, джерела формування власних оборотних активів, цільове фінансування та цільове надходження, резерви майбутніх витрат та платежів, а також інші пасиви.

При цьому найбільш ліквідні активи – грошові кошти та цінні папери підприємства повинні бути більш або дорівнювати найбільш терміновим зобов’язанням (кредиторській заборгованості). Активи, що швидко реалізовуються – дебіторська заборгованість та інші активи, - повинні бути більшими або дорівнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам і позиченим коштам). Активи, що повільно реалізовуються запаси та втрати, з а винятком витрат майбутніх періодів, - повинні бути більшими або дорівнювати довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що важко реалізовуються – нематеріальні активи, основні фонди, незавершені капітальні вкладення й устаткування, - повинні бути меншими або дорівнювати сталим пасивам (джерелам власних коштів).

При виконанні зазначених вище умов баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним. У випадку, якщо одна або декілька з вказаних умов не виконуються, ліквідність балансу в більшій або в меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх залишком в іншій групі у вартісному виразі (див. дод. В).

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо має місце наступні співвідношення (табл. 2.2):

Таблиця 2.2 - Аналіз ліквідності балансу ВАТ „Інгулецький хлібзавод” за 2003-2005 роки

Зіставлення підсумків А1 і П1 відображає співвідношення поточних платежів і надходжень. Виходячи з цього, наведений баланс ВАТ „Інгулецький хлібзавод” за ці періоди, не є абсолютно і свідчить про те, що в найближчий до розглянутого моменту проміжок часу підприємству не удасться поправити свою платоспроможність.

Виконання перших трьох нерівностей з необхідністю повинно спричинити виконання четвертої нерівності. Четверта нерівність носить балансовий характер, і в той же час воно має глибокий фінансовий зміст: його виконання свідчить про виконання мінімального рівня фінансової стійкості – наявність у підприємства власних обігових коштів. Таким чином, мінімальні умови фінансової стійкості підприємства не виконуються.

Коефіцієнти ділової активності дозволяють проаналізувати, на скільки ефективно підприємство використовує свої засоби. До цієї групи відносяться різні показники обіговості. Вони мають велике значення для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки швидкість обігу засобів, тобто швидкість перетворення їх у грошову форму, виявляє безпосередній вплив на платоспроможність підприємства. Окрім того, збільшення швидкості обігу засобів при інших рівних умовах відображає підвищення виробничо-технічного потенціалу підприємства.

Розрахунок основних показників ділової активності наданий у табл. 2.3.

Коефіцієнт оборотності всього капіталу підприємства – відношення виручки від реалізації продукції до усього підсумку нетто валюти балансу – характеризує ефективність використання підприємством усіх джерел засобів, незалежно від їх характеру, тобто показує скільки раз за рік здійснюється повний цикл виробництва та оборотності, який приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця пасиву.

Таблиця 2.3 – Коефіцієнт ділової активності

ВАТ „Інгулецький хлібзавод” за 2003-2005 роки

На підприємстві ВАТ „Iнгулецький хлібзавод” у 2004 році цей показник показав найменше значення - 8,80, та найбільше у 2003 році – 20,96. Цей коефіцієнт коливається в залежності від галузі, відображаючи особливості виробництва процесу. На ВАТ „Інгулецький хлібзавод” він досить високий в зв’язку з невеликим строком виробничого циклу. Зменшення цього показника - негативний фактор, який свідчить про уповільнення оборотності капіталу і, як наслідок, зменшуючий прибуток підприємства.

Результати розрахунку оборотності кредиторської та дебіторської заборгованості свідчать про те, що ВАТ „Інгулецький хлібзавод” мало досить сприятливі умови розрахунків з покупцями на усьому проміжку аналізованого періоду.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу показує швидкість оберту власного капіталу, що для акціонерних товариств значить активність засобів, якими ризикують акціонери. На підприємстві ВАТ „Інгулецький хлібзавод” цей коефіцієнт збільшився з 49,6 у 2003 році до 63,56 – 2005 рік. Як би цей показник знизився, тоді можна було б казати про бездіяльність частки власних засобів.

Таким чином, можна зробити висновок про відносно хорошу ділову активність підприємства ВАТ „Інгулецький хлібзавод”, що пов’язано з специфікою виробництва хлібобулочних виробів, тобто з невеликим строком виробничого циклу. Зменшення показників ділової активності – негативний фактор, так як зменшується обіговість, а отже і зменшується прибуток підприємства. Загальна обіговість усіх засобів складається з часткових показників обіговості окремих елементів цих засобів.

Виходячи з даної схеми (див. рис. 2.1) можна зробити висновок, що в управлінській структурі ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" використовується принцип функціональної департаментизації. Так обліково-фінансовий відділ керує таким ресурсом як гроші, комерційний відділ – обліком та пересуванням продукції на ринку збуту, виробнича служба займається безпосередньо питаннями виробництва продукції.

Головною перевагою такого типу побудови організації є можливість здійснення тієї чи іншої роботи найбільш ефективним способом. Недоліком – функціоналізм. Він виростає з зверх спеціалізації, яка визиває непроникливі організаційні перегородки між згрупованими роботами та послаблення таким чином горизонтальні зв’язки. З’являється менше людей, які думають про підприємство в цілому. У підрозділах організації починає розвиватися інстинкт самозбереження, який веде до консерватизму. Інший недолік складається з того, що розвиток переважно вертикальних зв’язків у рамках функціонального підходу піднімає рішення, яке виникає на різних рівнях організації проблем до її головного керівника. Це робить неясною відповідальність за спільний результат та виносить цю відповідальність на верх.

Рисунок 2.1 – Організаційна структура ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод

у 2003-2005 роки

Органами управління суспільства є:

- загальні збори акціонерів;

- рада директорів;

- генеральний директор (одноосібний виконавчий орган).

У підпорядкуванні директора знаходиться головний інженер, який займається питаннями виробництва продукції. Головному інженеру безпосередньо підпорядковуються механічна, технологічна та виробнича служби. Також головному інженеру підпорядковуються начальники цехів, які входять до складу виробничої служби.

Питаннями бухгалтерського обліку, фінансового планування та прогнозування займається замісник генерального директора з економіки у підпорядкуванні якого знаходиться обліково-фінансовий відділ.

ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" має 5 виробничих ліній продуктивністю 30 тонн в сутки:

- Кондитерський цех:

- тортова лінія;

- прянична лінія.

- Хлібний цех:

- хлібна лінія;

- булочні штучні вироби;

- сухарево-бублична лінія.

ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" постачає свою продукцію жителям міста та близько наближених населених пунктів. Найбільш великими покупцями продукції ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод": ВАТ "Паляниця", ВАТ "Хліб", ВАТ "Агро", ВАТ "Лідія", ПП "Продтовари".

Постачальниками сировини ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" є: ВАТ "Криворізький міський молокозавод №1", ВАТ "Криворізький хлібокомбінат №1", Київський цукровий завод.

Постачальниками сировини ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" є: ВАТ "Криворізький міський молокозавод №1", ВАТ "Криворізький хлібокомбінат №1", Київський цукровий завод.

Головними конкурентами ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" складають міні-пекарні, яких у 2006 році у Кривому Розі нараховано близько 15 (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 – Сегментація ринку за обсягами продажу хлібобулочних

виро­бів

На теперішній час ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" не може виробляти конкурентно-спроможню продукцію у зв’язку з низьким рівнем матеріально-технічної бази. У зв’язку із збільшенням конкуренції із сторони мініпекарень, які випускають більш якісну продукцію у більшому асортименті, об’єми виробництва ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" постійно знижуються (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 – Сегментація ринку за обсягами продажу кондитерських

виробів

На теперішній час виробничі можливості підприємства використовуються на 10-15%, що веде до підвищення собівартості продукції. У 2002 році підприємство ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" було повністю звільнено від сплати місцевих податків, що дозволило підтримувати собівартість на належному рівні. На теперішній час підприємство сплачує податки у повному обсязі. У зв’язку з вище переліченим виробництво як кондитерських і макаронних виробів, так і хлібу стало нерентабельним.

ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" має потребу в удосконаленні матеріально-технічної бази для зниження собівартості продукції, збільшення та підвищення конкурентоспроможності.

Управлінням фінансами на підприємстві повинен займатися відокремлений структурний підрозділ підприємства – фінансова служба. На підприємстві ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" є структурний підрозділ, який поєднує в собі функції бухгалтерського обліку, фінансового та економічного планування – це обліково-фінансовий відділ. Документ, який визначає основні задачі та структуру обліково-фінансового відділу, основні функції підрозділів відділу та його начальника, взаємозв’язок з іншими підрозділами підприємства – положення про обліково-фінансовий відділ знаходиться на стадії розробки. Також не допрацьовані більшість посадових інструкцій робітників обліково-фінансового-відділу.

Головний бухгалтер окрім керівництва бухгалтерською роботою здійснює управління фінансовими ресурсами підприємства. Ця обставина негативно впливає на організацію фінансової роботи. Досвід показує, що органічно вписати фінансову службу в службу головного бухгалтера практично неможливо. Посади головного бухгалтера та фінансового управляючого не можливо поєднувати одній людині, так як ці посади вимагають абсолютно різних якостей. Головне в цій роботі – здібність уважно розібратися у первісних документах та у відповідності з інструкціями точно відобразити їх у бухгалтерській звітності. Робота ж фінансиста вимагає гнучкості, ця людина повинна бути творчою натурою, яка здатна ризикувати та оцінювати ступінь ризику. Фінансова робота відділу у цілому зводиться до оперативних задач – оформленню розрахункових та платіжних документів, організації розрахунків з іншими підприємствами, бюджетом, банками, робочими.

Посади економістів відділу на теперішній час скорочені. Економічною роботою на підприємстві займається провідний економіст. Його робота зводиться до нормуванню обігових засобів, калькуляції собівартості продукції ті іншої діяльності не пов’язаної з фінансовим аналізом, прогнозуванням та плануванням.

У обліково-фінансовому відділі ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" більшість персоналу має середню спеціальну освіту, яка не відповідне вимогам, які пред’являються типовими посадовими інструкціями по цім спеціальностям. Некомпетентність робітників, які займаються фінансовими питаннями призводить до прийняття необґрунтованих рішень, які приносять фінансовий збиток підприємству.

Основні методи фінансової роботи, які в обов’язковому порядку повинні застосовуватися на підприємстві це:

- загальний фінансовий аналіз та планування;

- забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (керування джерелами засобів);

- розподіл фінансових ресурсів (інноваційна політика).

На підприємстві ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" робота не ведеться по жодному з цих напрямків. Так, не здійснюється загальна оцінка активів підприємства, величини та складу ресурсів, які необхідні для підтримання досягнутого економічного потенціалу підприємства та розширення його діяльності, джерел додаткового фінансування. Відсутня система контролю за станом та ефективністю використання фінансових ресурсів.

В області управління джерелами обігових засобів підприємства не ведуться такі необхідні заходи як оцінка об’єму фінансових ресурсів, форми їх подання (довгострокові або короткострокові кредити), ступені їх доступності.

Також на підприємстві не виконується аналіз довгострокових та короткострокових рішень інвестиційного характеру, не оцінюється оптимальність трансформації фінансових ресурсів в інші види ресурсів (матеріальні, трудові, грошові), цілеспрямованість та ефективність вкладень у основні фонди та їх структура, оптимальність обігових засобів, ефективність фінансових вкладень.

Важливим фактором для підвищення ефективності фінансових ресурсів є забезпечення керівництва фінансово-економічного відділу вичерпною інформацією фінансового характеру важливою частиною якої є бухгалтерська звітність. Оптимальним вважається варіант, коли дані бухгалтерського обліку є вихідною інформацією для прийняття фінансових рішень. Бухгалтерська звітність на підприємстві ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" приймає завершений стан один раз у квартал. Ця практика обробки фінансової інформації неприпустима для прийняття фінансових рішень.

Технічне забезпечення системи управління фінансовими ресурсами є самостійним та досить важливим її елементом. Автоматизація бухгалтерського обліку веде до економії ресурсів, які входять до складу умовно-постійних витрат підприємства і, як наслідок підвищення прибутку та рентабельності. Обліково-фінансовий відділ підприємства забезпечений комп’ютерами та оргтехнікою в достатній кількості, але вона використовується не оптимально. Комп’ютери не під’єднанні до мережі, не встановлені необхідні для ефективної роботи відділу прикладні програми, які дозволяють автоматизувати облік, прогнозування та планування фінансових ресурсів.

Таким чином, можна зробити висновок про неефективність системи організації управління на підприємстві ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод", що обумовлено сумісництвом бухгалтерської та фінансової роботи спеціалістами одного відділу, невідповідність кваліфікації робітників новим ринковим вимогам, відсутністю опрацьованої методики фінансової роботи, низьким рівнем технічної бази.

2.2 Реорганізація ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод"

Причиною реорганізації підприємства ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" стало зіткнення керівництва підприємства з такою проблемою, як загроза ворожого поглинання холдинговою структурою. В цілях захисту від недружніх намірів інвесторів акціонери вирішили перетворити ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" у Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Iнгулецький хлiбзавод".

ВАТ „Інгулецький хлібзавод” має акціонерів (засновників) - юридичних осіб – 5, та акціонерів (засновників) – фізичних осіб – 363. Частка акцій, які належать юридичним особам, вiд їх загальної кількості складає 83,70%, та фізичним особам, від їх загальної кількості - 16,30% (див. дод. В).

Але тут керівництво, яке володіє контрольним пакетом акцій, зіткнулося з іншими обставинами. Реалізації рішення заважала одна обставина: у товаристві було 363 акціонера, більшість з яких були робітниками підприємства. Приймаючи рішення про перетворення ВАТ у ТОВ, необхідно враховувати одну немало важливу обставину: кількість акціонерів реорганізованого ВАТ повинно бути меншим за 50. У зв’язку з цим основним акціонерам компанії необхідно заздалегідь потурбуватись про зменшення кількості власників акцій. В частості, можна провести масову скупівлю акцій у фізичних осіб або ж скористатися схемою, яка ґрунтується на довірливих відносинах керівництва компанії з її акціонерами – фізичними особами.

Ситуацію можливо було б врятувати, викупивши основний масив дрібних пакетів акцій, але фізичні особи, в силу ряду причин, не хотіли продавати акції керівництву. Вихід із складеної ситуації був знайдений генеральним директором заводу. Заздалегідь з міноретарними акціонерами була проведена роз’яснювальна робота, в ході якої їх переконували у загрозі небезпеки суспільству при поглинанні підприємства, при цьому наголос робився на неминуче скорочення штату працівників з подальшим закриттям заводу новими власниками. Після чого працівникам запропонували спосіб боротьби з ворожими діями сторонньої компанії: самостійно сформувати групи, які складаються з десяти акціонерів, а потім обрати з числа групи найбільш поважливу людину. Згодом решта членів групи продає акції, які їм належать вказаній людині. В результаті таких дій число акціонерів зменшується в десять раз, що дозволяє виконати перетворення підприємства. Після недовгого міркування робітники погодились.

Таким чином, керівництву компанії не тільки вдалося реорганізувати підприємство, але й істотно полегшити управління підприємством, адже домовитися з невеликою кількістю акціонерів набагато легше.

Ефективність перетворення підприємства в товариство з обмеженою відповідальністю полягає в ряді таких засад:

- товариство з обмеженою відповідальністю не зобов’язано розкривати інформацію про свою діяльність у обсязі, який передбачено для відкритих акціонерних товариств;

- учасники товариства, які володіють не менш ніж 10% статутного капіталу, мають право вимагати у судовому порядку виключення з ТОВ, учасника, який грубо порушує свої обов’язки або своєю діяльністю (бездіяльністю) робить неможливою діяльність суспільства або суттєво перешкоджає їй. На практиці це дозволяє головним компаньйонам прибрати з бізнесу учасників, які їм заважають;

- у статуті ТОВ можливо передбачити обмеження входження третіх осіб в кількість учасників компанії. Інакше кажучи, компаньйони будуть самостійно вирішувати: приймати спадкоємця або одарованого в число учасників компанії;

- у товаристві з обмеженою відповідальністю встановлений більш простий порядок управління. Якщо на загальних зборах приймають участь усі засновники ТОВ, то можна прийняти рішення і по тим питанням, які не були заздалегідь занесені до повістки дня зборів. Окрім того, при прийнятті рішення учасниками ТОВ шляхом заочного голосування може бути використаний телефонний та електронний зв’язок, що значно підвищує ефективність управління компанією.

Попередній аналіз стану підприємства ВАТ "Iнгулецький хлiбзавод" (розділ 2.1) показав, що на підприємстві за період 2003-2004 роки, виникло багато проблем – зниження платоспроможності підприємства, рентабельності, ліквідності, погіршилась матеріально-технічна база, кваліфікація працівників знаходиться на низькому рівні, низька конкурентоспроможність продукції

Для вирішення цих проблем керівництво вирішило опанувати серію нових видів продукції, вирішивши таким чином головну проблему з підвищення конкурентоспроможності продукції. Такий проект є досить ефективним і здатен збільшити обороти підприємства як мінімум у два рази.

Наступним етапом буде залучення інвесторів. Але тут потрібно усвідомлювати, що ніхто не буде вкладати гроші у "лежаче" підприємство. Інвестиції вкладаються в розвиток підприємства, а не у його оживлення. Залучення інвестицій, як правило, припадає на період або після реорганізації, або після наведення порядку. Таким чином, попередній етап можна вважати підготовчими по відношенню до другого.

Процес перетворення акціонерного товариства, складається з наступних етапів:

1. Засідання ради директорів товариства, на якому приймається рішення про скликання позачергових зборів акціонерів із включенням в його повістку питання про реорганізацію підприємства у формі перетворення.

2. Проведення загальних зборів акціонерів, які певним числом голосів власників голосуючих акцій, які беруть участь у зборах, приймає рішення про перетворенні підприємства, порядку та умовах його здійснення (в тому числі затверджується передавальний акт), про порядок обміну акцій підприємства на внески учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

3. На протязі 30 днів з дати прийняття рішення про реорганізацію компанії здійснюється письмове повідомлення кредиторів про прийняте рішення. Окрім того, відомості про це публікуються у відповідному печатному виданні.

4. На спільному засіданні учасників створюваного товариства з обмеженою відповідальністю вирішується питання про затвердження його засновницьких документів та передавального акту, а також обрання органів управління.

5. Державна реєстрація знов створеної юридичної особи.

Особливу увагу при реорганізації підприємства слід приділяти передавальному акту, бо у випадку неправильного його складання новому товариству може бути нанесено збиток. Виходячи із закону про бухгалтерський облік, а також з економічного змісту господарської операції, в цей документ доцільно включити наступне:

- відомості про стан майна та про всі зобов’язання у відношенні кожного боржника та кредитора за розділами балансу, у тому числі про використання прибутку;

- бухгалтерську звітність на останню звітну дату (дату реорганізації);

- вичерпний перелік прав та обов’язків: вказуються не тільки права, які можуть бути реалізовані, але і ті, строк яких ще не настав;

- зобов’язання, які заперечуються третіми особами;

- зобов’язання з недоїмки і платежам до бюджету;

- податкові розрахунки звітного періоду;

- ліцензії товариства;

- результат інвентаризації.

Правоприємець реорганізованої компанії (створене товариство) в цілях закріплення за собою спеціального права повинен не пізніше ніж через 15 днів з дати прийняття рішення про перетворення надати заяву про переоформлення документу, який підтверджує наявність ліцензії. До цієї заяви прикладаються документи, які підтверджують факт реорганізації. Також необхідно надати документ про сплату про (за) переоформлення документу.

При переоформленні документа, який підтверджує про наявність ліцензії, ліцензуючий орган вносить відповідні зміни у реєстр ліцензій (на протязі 10 днів). У результаті реорганізації права та обов’язки реорганізованих юридичних осіб можуть переходити у повному обсязі тільки до одного правонаступника.

Таким чином, для покращення фінансового стану підприємства, що досліджується, системи його керівництва, раціоналізації його фінансових ресурсів пропонується провести наступні заходи:

1. Розробити фінансову стратегію приросту власних фінансових ресурсів за рахунок оптимізації товарного асортименту та зниження собівартості випускаємої продукції.

2. В організаційно-управлінській структурі підприємства виокремити фінансово-економічний відділ, розробити положення про відділ та посадові інструкції.

3. Організувати теоретичну перепідготовку кадрів усіх економічних служб, включаючи бухгалтерських робітників з управління фінансовими ресурсами підприємства або за будь-якою іншою програмою аналогічного змісту.

4. Провести інвентаризацію основних засобів з метою виявлення технічно непридатного обладнання.

5. Розробити графік планових попереджувальних ремонтів основних засобів. Покращити контроль за їх використанням.

6. Розробити платіжний календар. Контролювати стан розрахунків з постачальниками та замовниками.

7. Ввести в практику на постійній основі проведення економічного аналізу діяльності підприємства. Сформувати інформаційно-аналітичну базу.

8. Розробити амортизаційну політику підприємства, включаючи самостійне визначення строків використання основних фондів та відповідно норм амортизаційних відрахувань, вибір методів нарахування амортизації, вибір строків та методів переоцінки основних фондів у відповідності з бухгалтерським стандартами.

9. З метою зниження витрат на зберігання та забезпечення безперервної діяльності підприємства провести інвентаризацію виробничих запасів, виявити неліквідні, зіпсовані, дефіцитні запаси, визначити оптимальний об’єм виробничих запасів.

10. Укласти договори з виробниками сільськогосподарської продукції на закупівлю нового врожаю.

11. Здавати виробничі цехи, які простоюють в оренду.

Першочерговим заходом на підприємстві повинна стати оптимізація товарного асортименту випускаємої продукції та зниження її собівартості.

ТОВ „Інгулецький хлібзавод” є заводом з повним технологічним циклом, який повністю забезпечений енергоресурсами та водою. Середній коефіцієнт зносу технологічного обладнання дорівнює 0,7, що свідчить про необхідність вкладення масштабних інвестицій у реконструкцію та розвиток виробництва.

Підвищення рівня дохідності ТОВ „Інгулецький хлібзавод” визначається передбаченим інвестиційним проектом розвитку підприємства при збільшенні обсягів виробництва та реалізації продукції (графік реалізації наведений у табл. 2.4.)

Таблиця 2.4 – Графік реалізації проекту ТОВ „Інгулецький хлібзавод”

на протязі 2006-2016 років

Таблиця 2.5 - Інвестиційні заходи ТОВ „Інгулецький хлібзавод”

та витрати на них

Продовження таблиці 2.5

Розрахунок показників ефективності інвестиційного проекту (додаток К):

1. Строк окупності інвестицій – період часу, необхідний для повернення вкладених коштів (без дисконтування). Цей період порівнюється з тим часом, який керівництво підприємства вважає економічно виправданим. І розраховується за формулою:

(2.4)

де Т – строк окупності інвестиційного проекту, роки;

Рч – чисті надходження (чистий прибуток) у перший рік реалізації інвестиційного проекту при рівномірному надходженні доходів за весь строк окупності, грн.;

К – повна сума витрат на реалізацію інвестиційного проекту, грн.;

Тев – економічно виправданий строк окупності інвестицій, який визначається керівництвом підприємства, грн.;

А – амортизаційні відрахування на повне відновлення у розрахунку на рік реалізації інвестиційного проекту при рівномірному надходженні доходів за весь строк окупності, грн.;

Дч = Рч + А – чистий дохід в перший рік реалізації інвестиційного проекту при рівномірному надходженні доходів за весь строк окупності, грн.

Відповідь з розрахунку є очевидною: строк окупності інвестицій, дорівнює 5,15 років, що набагато менше економічно виправданого строку окупності (десять років), тому придбання нового обладнання є економічно виправданим.

2. Прибуток на капітал – суть його полягає у визначенні відношення між доходом від реалізації інвестиційного проекту і вкладеним капіталом (інвестиціями на реалізацію проекту) або у визначенні проценту прибутку на капітал:

(2.5)

де Нпк – норма прибутку на капітал, %;

Д – сума річних доходів за весь термін використання інвестиційного проекту, грн.;

Т – термін використання інвестиційного проекту, років;

К – початкові вкладення на реалізацію інвестиційного проекту, грн.

3. Чиста приведена (дисконтована) вартість – різниця між приведеним (дисконтованим) грошовим доходом від інвестиційного проекту та інвестиційними витратами. Формула:

, (2.6)

де NV – чиста вартість грошових коштів за весь термін використання обладнання, грн.;

t – перший рік отримання доходу від інвестиційного проекту;

Dt – грошовий дохід за рік t, грн.;

К – інвестиційні витрати на придбання обладнання, грн.(див. дод. К)

Однак використання способу чистої приведеної вартості для оцінки ефективності інвестиційних проектів припускає необхідність дисконтування грошових потоків, тобто вираження майбутніх грошових потоків через їх вартість у тому році, коли були здійсненні інвестиційні витрати. Виконання цієї вимоги означає, що доходи, які підприємство отримало за всі роки використання обладнання, повинні бути приведені до першого року – часу, коли здійснені інвестиції. Даний розрахунок можна виконати шляхом множення річних доходів на коефіцієнт дисконтування і сумування отриманих результатів:

Дзаг = Д1*Кд1 + Д2*Кд2 + …+ Дn*Кn, (2.7)

де Дзаг – загальний дисконтований дохід за весь термін використання обладнання, грн.;

Д1, Д2, …, Дn – річні грошові доходи від використання обладнання і виручки від його продажу, грн.;

Кд1, Кд2, …, Кn – коефіцієнти дисконтування за роками використання обладнання.

Коефіцієнти дисконтування грошових доходів до періоду здійснення інвестиційних витрат можуть бути визначені за формулою (див. дод. К):

(2.8)

де Е – ставка дисконтування (необхідна норма прибутку);

t – рік отримання прибутку.

Загальна сума грошового дисконтованого доходу за всі десять років використання інвестиційного проекту складає: 85677 (тис. грн.). Звідси чиста приведена вартість буде дорівнювати 18302 (тис. грн.).

Отже, здійснення інвестиційного проекту є доцільним (див. дод. К).

4. Спосіб внутрішньої норми прибутку (дохідності) – це розрахункова ставка відсотку (дисконтування) при якій сума дисконтованих доходів за весь період використання інвестиційного проекту дорівнює сумі початкових витрат (інвестицій). Формула за якою провадиться розрахунок:

(2.9)

де К – початкові витрати, грн.;

Т – останній рік використання інвестиційного проекту;

Д – дохід, грн.;

Евн – внутрішня норма прибутку;

t – рык інвестування.

5. Оцінка ефективності інвестиційного проекту – відношення приведених грошових доходів до приведених на початок реалізації інвестиційного проекту інвестиційних витрат. Формула за якою провадиться розрахунок:

(2.10)

де Дзаг – загальна сума дисконтованого доходу за весь строк реалізації інвестиційного проекту, грн.;

Ві – початкові витрати (інвестиційні витрати) на реалізацію інвестиційного проекту, грн.

Якщо рентабельність (індекс дохідності) буде дорівнювати 1, то майбутні приведені грошові доходи будуть дорівнювати вкладеним коштам, а підприємство отримає приріст доходу в межах заданої норми прибутку. Якщо індекс дохідності більше 1, то проект приймається. При індексі дохідності менше 1 проект відхиляється.

Отже, проект ТОВ „Інгулецький хлібзавод” слід прийняти, враховуючи, що чиста приведена вартість дорівнює 18302 тис. грн., а показник рентабельності – 1,27.

2.3 Оцінка ефективності перетворення

Процес перетворення підприємства, у більшості випадків, пов'язаний з реалізацією певного інвестиційного проекту. Оцінка ефективності інвестиційних проектів (вкладання коштів в ту чи іншу сферу діяльності, проект, продукт) є однією з актуальних задач управління фінансами: підприємства опановують нові технології та продукти, організації, які кредитують та інвестори ведуть пошук ефективних напрямків (компанії, проекти) вкладання коштів.

Оцінка ефективності інвестиційного проекту проводиться для того, щоб дати відповідь на такі питання: чи ефективні ці інвестиції (коли стануть окупаємі первісні вкладення і який прибуток обіцяють), які джерела фінансування і в якому об’ємі необхідні для реалізації проекту. Однак, перш ніж відповідати на питання, чи ефективний цей проект, необхідно визначити, чи є сенс розглядати саме цей проект взагалі.

Для проведення оцінки любого інвестиційного проекту, незалежно від галузі, масштабу та спрямованості, необхідно підготувати чотири блока вихідних даних: доходи (виручка від реалізації), витрати на виробництво продукції, інвестиційні витрати (витрати на підготовку виробництва до роботи) та джерела фінансування (кредити, власні кошти).

Таким чином, завдяки інвестиційному проекту забезпечується динамічний розвиток підприємства та надається можливість вирішувати наступні задачі:

- розширення власної підприємницької діяльності за рахунок накопичення фінансових та матеріальних ресурсів;

- диверсифікація внаслідок опанування нових галузей бізнесу;

- придбання нових підприємств.

Хлібобулочна продукція ТОВ "Iнгулецький хлiбзавод" на даний момент є не досить конкурентоспроможною. Причиною цього є низька якість та висока собівартість виготовляємої продукції. Низька якість продукції пов’язана з застарілою технічною базою виробництва та недосконалою технологією випікання хлібобулочних виробів. Висока собівартість продукції пояснюється складеною на даний час високою ціною муки та великими енерговитратами на виробництво продукції. Тому ціна на продукцію ТОВ "Iнгулецький хлiбзавод" знаходиться на рівні цін на продукцію міні-пекарень, якість хлібобулочних виробів яких значно краще. При купівлі хлібобулочних виробів покупці звертають увагу на такі головні складові як (рис. 2.4):

- свіжість продукції;

- смак та добавки;

- корисність;

- зовнішній вигляд;

- упаковка;

-ціна.

Рисунок 2.4 – Найбільш важливі характеристики при купівлі

хлібобулочних виробів

Таким чином, на даному етапі головною задачею досліджуваного підприємства є покращення якості продукції з одночасним зниженням витрат виробництва та розширенням асортименту випускаємої продукції. Це дозволить вдаліше боротися із зростаючою кількістю конкурентів – міні-пекарень. З розширенням асортименту випускаємої продукції збільшаться об’єми її виробництва, понизяться витрати та збільшиться сума отримуваного підприємством прибутку.

Для досягнення цієї мети пропонується придбати нове високотехнологічне обладнання та оптимізувати товарний асортимент підприємства освоїв випуск серії нового виду продукції – хліб "Новий", який характеризується низькою калорійністю, хліб "Слов’янський", який в своєму складі має йод та хліб "Хлібці докторські нові".

Ще одна можливість понизити собівартість продукції, яка з’явилася на даний момент у підприємства ТОВ "Iнгулецький хлiбзавод", - закупівля муки по досить низьким цінам – 0,80 грн. за один кілограм муки пшеничної вищого ґатунку.

Вихідні дані для розрахунку економічного ефекту від закупівлі нового обладнання та розширення товарного асортименту наведені у табл. 2.6.

Витрати на окремі види сировини та матеріалів у розрахунку на 100 кг. готової продукції розраховуються (додаток Ж) за формулою:

Вс = Кс * Цс (2.11)

де Вс – витрати на сировину;

Кс – норма витрати сировини на 100 кг. готової продукції;

Цс – ринкова ціна 1 кг. сировини та матеріалів.

Таблиця 2.6 – Вихідні дані для розрахунку економічної ефективності освоєння нового виду продукції

Продовження таблиці 2.6

Загальна сума витрат на сировину та матеріали за рік розраховується (див. дод. Ж) за формулою:

= Вс1 +…+ Вс7 + Вт, (2.12)

де – загальна сума витрат підприємства на сировину та матеріали;

Вс1 +…+ Вс7 – витрати на різні види сировини;

Вт – транспортно-заготівельні витрати.

Витрати на топливо та електроенергію розраховуються тим самим методом.

Витрати по головній та додатковій зарплаті виробничих працівників розраховуються (див. дод. Ж) за наступною формулою:

, (2.13)

де Тст – годинна тарифна ставка;

К – кількість працівників відповідного розряду;

Vвч - годинний об’єм випуску продукції.

Загальна сума змінних витрат складає 170,32 гривень.

Загальногосподарські витрати розраховуються тільки по цьому виробниц­тву, оскільки інші постійні витрати враховані по іншим видам товарів, тобто при розрахунку ціни використовується метод цін по прямим витратам.

Загальногосподарські витрати розраховуються за формулою:

Сзг = Взмін * Нор , (2.14)

де Сзг – сума загальногосподарських витрат;

Взмін – сума змінних витрат;

Нор – нормативна доля загальногосподарських витрат.

Виробнича собівартість дорівнює сумі змінних витрат та загальногосподарських витрат і складає 190,75 грн.

Загальна собівартість продукції дорівнює сумі фабрично-заводської собівартості та невиробничих витрат. Невиробничі витрати на даний вид продукції складають 5 грн.таким чином повна собівартість продукції складає 195,75 грн.

Виручка від реалізації продукції розраховується за формулою:

Вр = Ор * Ц , (2.15)

де Вр – виручка від реалізації продукції;

Ор – річний об’єм реалізації продукції;

Ц – роздрібна ціна 100 кг. продукції.

Річні витрати на виробництво продукції розраховуються (див. дод. Ж) за формулою:

Вр = Ор * Сп , (2.16)

де Ор – річний об’єм реалізації продукції;

Сп – собівартість 100 кг. продукції.

Річний прибуток від реалізації продукції розраховується за формулою:

Пріч = Вр – Вріч (2.17)

Чистий прибуток від реалізації продукції розраховується за формулою:

ЧПр = Пр * (1-0,35) (2.18)

Сума капітальних витрат (І) підприємства на виробництво нової продукції розраховується за формулою:

І = Во + Вт + Вм + Вн (2.19)

де Во – вартість обладнання;

Вт – витрати на транспортування обладнання;

Вм – витрати на монтаж обладнання;

Вн – витрати на налагодження обладнання.

Строк окупності капітальних витрат розраховуються за формулою:

(2.20)

Обладнання для виробництва хліба припускається закупити у підприємства ВАТ "Точмашприбор", яке розробило і упровадило програму по утворенню виробничої ділянки з виробництва обладнання для хлібопекарної промисловості. Виконання цієї програми дозволить створити нові робочі місця, дасть приток грошових ресурсів у бюджет міста і дозволить здійснити технічне переоснащення ТОВ "Інгулецький хлібзавод" адміністрація міста готова видати підприємству безвідсоткову суду строком на один рік для розміщення заказа на виготовлення печі.

Для координації усієї фінансової роботи на ТОВ "Інгулецький хлібзавод" необхідно створити фінансову службу. Для розробки рекомендації по реорганізації організаційної структури управління та виділення фінансової служби розраховуємо нормативну кількість робітників, які займаються фінансовими та економічними питаннями. Загальна чисельність робітників розраховується за формулою (див. дод. Ж):

(2.21)

де - нормативна чисельність службовців;

- фактична чисельність виробничого персоналу;

- нормативна доля чисельності службовців у складі виробничо-промислового персоналу.

Відповідно нормативним документам підприємства чисельність робітників повинна складати 17% від загальної кількості виробничого персоналу.

У складі службовців чисельність робітників, які займаються фінансово-економічними функціями розраховується за формулою:

(2.22)

де - нормативна чисельність службовців, які виконують фінансово-економічні функції;

- нормативна доля чисельності фінансово-економічних служб у складі службовців.

Згідно нормативним актам, які застосовуються на підприємстві, доля робітників фінансово-економічних служб у загальній кількості персоналу складає 20% (див. дод. Ж).

Фактична чисельність обліково-фінансового відділу – 16 осіб, з них 11 осіб займаються бухгалтерською роботою, 4 економісти та інженер з організації пра­ці. Структура уп­рав­ління економічними службами, що рекомендується представлена на рис. 2.5.

Рисунок 2.5 – Рекомендована організаційна структура управління економічними службами ТОВ "Інгулецький хлібзавод"

Таким чином, необхідно виокремити у складі організаційної структури під­приємства бухгалтерію та фінансово-економічний відділ. Також необхідно ви­окремити повноваження між цими економічними службами.

Наступним етапом є розподіл повноважень та функціональних обов’язків між бухгалтерією та фінансово-економічним відділом та виділення специфічних функцій останнього. Результатом такої роботи повинна бути корректировка положення про бухгалтерську службу та розробка положення про фінансово-економічний відділ (додаток Ё).

Таким чином, для покращення якості продукції з одночасним зниженням витрат виробництва та розширенням асортименту випускаємої продукції керівництво підприємства вирішило придбати нове високотехнологічне обладнання та оптимізувати товарний асортимент підприємства освоїв випуск серії нового виду продукції – хліб "Новий", який характеризується низькою калорійністю, хліб "Слов’янський", який в своєму складі має йод та хліб "Хлібці докторські нові". Це дозволить вдаліше боротися із зростаючою кількістю конкурентів – міні-пекарень. З розширенням асортименту випускаємої продукції збільшаться об’єми її виробництва, понизяться витрати та збільшиться сума отримуваного підприємством прибутку.

3 Заходи щодо підвищення ефективності функціонування ВАТ „Інгулецький хлібзавод”

3.1. Заходи по підвищенню платоспроможності підприємства

З позиції довгострокової перспективи фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності від зовнішніх інвесторів та кредиторів. Джерелами засобів підприємства є власний та позичений капітал. Співвідношення між цими величинами дозволить оцінити довгострокову платоспроможність підприємства.

Розглянемо коефіцієнти, які ми використовуємо при аналізі платоспроможності підприємства:

- Коефіцієнт концентрації власного капіталу (Кквк), визначає долю власних засобів підприємства, які вкладені у майно підприємства:

(3.1.)

де Вк – власний капітал (ряд. 380 Ф.1);

Ап – активи підприємства (ряд. 080+270 Ф.1).

- Коефіцієнт концентрації позиченого капіталу (Ккпк) або коефіцієнт фінансової стійкості (Кфс), характеризує долю позичених засобів у загальній сумі засобів, які вкладені у майно підприємства і розраховуються по формулі:

(3.2.)

де Пк – позичений капітал (ряд. 430+480+620+630 Ф.1);

Ап – активи підприємства (ряд. 080+260+270 Ф.1).

- Коефіцієнт структури капіталу (Кск) відображує відношення кредиторської заборгованості до суми власного капіталу, тобто співвідношення позичкових та власних коштів, та розраховується за формулою:

(3.3.)

- Коефіцієнт забезпеченості по кредитам (Кзк), показує ступінь захищеності кредитів від несплати відсоткових платежів та розраховується за формулою (додаток Б):

(3.4.)

де Чп.д.о. – чистий прибуток до оподаткування (ряд. 170 Ф.2);

Во.п. – витрати на оплату процентів.

Розрахунок фактичних показників вказаних вище коефіцієнтів та їх відповідне нормативне значення наведено у табл. 3.1.

Таблиця 3.1 – Аналіз платоспроможності ВАТ „Інгулецький хлібзавод”

за 2003-2005 роки

Проаналізував коефіцієнт концентрації власного капіталу, ми бачимо, що у 2003 році власники Ват „Інгулецький хлібзавод” лише на 7% фінансують своє підприємство, у 2004 році на 16% та у 2005 році на 14%.

При аналізі коефіцієнта позиченого капіталу ми побачили, що у підприємства велика заборгованість перед кредиторами як у 2003 році , так і у 2004 та 2005 роках, що вказує на нестійкий стан підприємства (див. дод. А).

Коефіцієнт структури капіталу показує співвідношення запозичених та власних засобів, вказує на відносну незалежність підприємства від кредиторів. В даному випадку видно, що підприємство повністю залежить від позичених засобів, але окремо по рокам видно, що ситуація поступово нормалізується активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється перш за все у швидкому оберті його засобів. Аналіз її міститься у дослідженні рівнів та динаміки різносторонніх фінансових коефіцієнтів обіговості, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності господарського суб’єкта.

На короткострокову та довгострокову платоспроможність підприємства має вплив його спроможність отримувати прибуток. У цьому зв’язку розглянемо такий аспект, як рентабельність, яка є якісним показником ефективності роботи підприємства.

Звичайно при розрахунку рентабельності визначають відношення прибутку до наступних показників: рівню продаж, активам, власному капіталу. При використанні цих показників використовуються (додаток Б):

- чистий прибуток, який визначається, як балансовий прибуток за вирахуванням платежів до бюджету (ряд. 220 Ф.2) ;

- чиста реалізація, яка визначається, як виручка від реалізації без врахування ПДВ, акцизного збору та поточних відрахувань з прибутку (ряд. 035 Ф.2).

Відзначимо, що загальновизнаних значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізі, не існує, так як її показники мають різке коливання по галузям. Ріст цих показників по періодам звітності вважається позитивною тенденцією.

Рентабельність продажу показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство. Визначається як відношення чистого прибутку до чистої реалізації (див. дод. Б):

(3.5)

де Чп – чистий прибуток (ряд. 220 Ф.2);

Чд.р.п. – чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 035 Ф.2).

- Коефіцієнт обіговості активів характеризує, на скільки ефективно використовуються активи з точки зору об’єму реалізації, оскільки вказує, скільки гривень реалізації приходиться на кожну гривню, вкладену в активи підприємства, тобто скільки разів за звітний період активи зробили обертів у процесі реалізації продукції. Коефіцієнт визначається як відношення чистої реалізації до середньорічної вартості активів:

(3.6)

де Чд.р.п. – чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 035 Ф.2);

Ап.п. – активи на початок періоду (ряд. 080+260+270 гр. 3 Ф.1);

Ак.п. – активи на кінець періоду (ряд. 080+260+270 гр. 4 Ф.1).

- Рентабельність активів характеризує, на скільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку, тобто який прибуток приносить кожна гривня, яка вкладена у активи підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів:

(3.7)

де Чп – чистий прибуток (ряд. 220 Ф.2);

Ап.п. – активи на початок періоду (ряд. 080+260+270 гр. 3 Ф.1);

Ак.п. – активи на кінець періоду (ряд. 080+260+270 гр. 4 Ф.1).

- Рентабельність капіталу характеризує, на скільки ефективно підприємство використовує власний капітал. Показник визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу (додаток А):

(3.8)

де Чп – чистий прибуток (ряд. 220 Ф.2);

Вк.п.п. – власний капітал на початок періоду (ряд. 380 гр. 3 Ф.1);

Вк.п.п. – власний капітал на кінець періоду (ряд. 380 гр. 4 Ф.1)

Для аналізу причин зміни коефіцієнта РОЕ доцільно застосувати рівняння Дюпона:

РОЕ = РОА*(Активи / Власний капітал) (3.9)

РОЕ = РОА*(Коефіцієнт фін. Лівереджу) (3.10)

Коефіцієнт фін. Лівереджу = Активи / Власний капітал (3.11)

- Фондовіддача характеризує, на скільки ефективно підприємство використовує основні фонди. Визначається як відношення виручки від реалізації до середньорічної вартості основних фондів.

(3.12)

де Чд.р.п. – чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 035 Ф.2);

Оф.п.п. – основні фонди на початок періоду (ряд. 080 гр. 3 Ф.1);

Оф.к.п. – основні фонди на кінець періоду (ряд. 080 гр. 4 Ф.1).

Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства наведені у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 - Основні показники фінансово-господарської діяльності ВАТ „Інгулецький хлібзавод” за 2003-2005 роки

Продовження таблиці 3.2.

Розрахунок фактичних показників вказаних вище коефіцієнтів та їх відповідне нормативне значення наведено у табл. 3.3.

Таблиця 3.3 – Оцінка рентабельності ВАТ „Інгулецький хлібокомбінат” за 2003-2005 роки

При аналізі рентабельності продажу видно, що підприємство у 2003 році після вирахування з доходу всіх витрат було отримано на кожну гривню продажу 1 грн. 20 копійок прибутку. Тоді як у 2004-2005 роках підприємство стало нерентабельним, оскільки не отримувало чистого прибутку.

Аналіз коефіцієнту обіговості активів свідчить про високій ступінь обіговості активів ВАТ „Інгулецький хлібзавод”. І хоча у 2004 році в порівнянні з 2003 та 2005 роками спостерігалося його зменшення, рівень обіговості активів підприємства є вищим за нормативний.

При аналізі рентабельності активів помітно, що у 2003 році кожна гривня принесла підприємству прибуток у розмірі 4 грн. 65 коп., тоді як за період 2004-2005 роки підприємство прибутку не отримувало.

Не зважаючи на те, що загальна сума активів та власного капіталу збільшилась, коефіцієнт фінансового лівериджу має тенденцію до зменшення.

З даних таблиці видно, що підприємство у 2004 році менш ефективно використовувало основні фонди ніж у 2003 та 2005 роках.

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважаєть­ся неплатоспроможним.

З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють підвищенню платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності виділяють, зокрема, такі:

- зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

- інвентаризація активів підприємства;

- оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат підприємства;

- продаж незавершеного будівництва;

- обгрунтування необхідної чисельності персоналу;

- продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків товарів;

- реструктуризація боргів перетворенням короткострокової за­боргованості в довгострокові позики або іпотеки;

- запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

- удосконалення організації праці;

- проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

Відновити платоспроможність на ВАТ „Інгулецький хлібзавод” можна також, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки під­приємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень від­носять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебу­ває у скрутному фінансовому становищі скористатися останніми трьома джерелами фінансо­вих ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спромож­ності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника. Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.

У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збу­ту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансове не­спроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є пред­метом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, при­несли відчутні результати в короткостроковому періоді.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

1. обсягу реалізованої продукції;

2. ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації на ВАТ „Інгулецький хлібзавод”, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від безлічі факторів. Тип заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетин­гу. У стратегічному плані менеджмент підприємства має прийн­яти рішення з трьох основних питань [28, с.132]:

1. Яка номенклатура продукції та за якими цінами пропонува­тиметься?

2. Якого обсягу реалізації за окремими періодами підприємс­тво має намір досягти?

3. Якою частиною ринку необхідно заволодіти?

Відповіді на поставлені запитання залежать від підприємни­цької філософії суб'єкта господарювання, а також від того, як спрямована його діяльність — на задоволення певних потреб споживачів, на забезпечення зайнятості населення чи на максимізацію прибутковості.

З відповіддю на перше питання стосовно номенклатури все зрозуміло – це хлiбо-булочнi вироби, бараночнi вироби, кондитерські вироби. А от стосовно ціни – це питання набагато складніше. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглиб­леного аналізу наслідків цих змін.

Так на перший погляд все зрозуміло – треба підвищити ціну до рівня собівартості і досягнути рівня беззбитковості. Але підвищення цін на цю продукцію це дуже складна річ, тому що ціни у цій галузі підпорядковані державі. Тому виникає потреба звернутися до інших методів підвищення вхідних грошових потоків. Одним з таких методів є реструктуризація активів підприємства, яка виокремлює такі види заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Приховані ре­зерви мобілізуються такими заходами:

- реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реаліза­ції продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, кор­поративні права інших підприємств, боргові цінні папери, немате­ріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

- індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого ци­клу (цей метод реструктуризації активів не пов'язаний із реаль­ним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується статті ”Статутний капітал” чи ”Додатковий капітал”).

2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансо­вий лізинг). Але ще не розроблена нормативна база щоб дати можливість зробити це реально.

Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно невигідно, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов’язаннями.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою ви­користовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіта­лу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Ви­значення оптимального обсягу та структури запасів. Слід враховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зо­крема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

5. Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправда­ної дебіторської заборгованості Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у скрутному фінансовому становищі.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованос­ті належать:

1. Облік, або дисконтування векселів. Зміст цієї операції полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосамен­том, терміново його оплачує пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічна сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, тобто комерційний кредит перетворюється на банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, ку він отримає за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом.

2. Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних опе­рацій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував імпортер. Продавцем вимог у разі форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і має намір рефінансувати дебіторську заборгованість, аби зменшити кредитний ризик та підвищити ліквідність (платоспроможність). Форфейтинг здійснюється, як правило, за участю банківської установи і також є одним зі способів перетворення комерційного кредиту в банківський.

Окрім того, до заходів, які мають на меті рефінансувати дебіторську заборгованість, належить і комплекс процедур з приму­сового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до арбіт­ражного суду.

Усі схарактеризовані вище заходи так чи інакше спричиняють зміни в окремих статях активу балансу.

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємства є зменшення вихідних грошових потоків, таких як:

1) оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;

2) оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

3) здійснення реальних та фінансових інвестицій;

4) сплата, податків та інших платежів до бюджету;

5) повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

На обсяг останніх двох напрямків витрачання грошових коштів можливості впливу підприємства обмежені. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від установленого державою порядку визначення об'єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Можливості впливу підприємства за першими трьома напрямками є набагато більшими.

Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства є головним його внутрішнім резервом.

У короткостроковому періоді резерви, які пов’язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та мобілізувати, ніж, скажімо, резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком: безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства.

Плани ощадливого використання ресурсів можуть розробля­тися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на під­приємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-госпо­дарську діяльність за попередній період.

Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

- перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;

- доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;

- втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів;

- аварії;

- відсутність налагоджених господарських зв’язків із поста­чальниками сировини, матеріалів і т. ін.;

- порушення трудової та технологічної дисципліни.

Планова собівартість визначається двома способами:

1) укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;

2) кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхід­них витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат виконуються на стадії складання річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виро­бництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показ­ників плану. Основний метод укрупненого планування — розра­хунок зміни рівня витрат за факторами — так званий фак­торний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це – зміна:

1) обсягів виробництва;

2) технічного рівня виробництва;

При визначенні впливу фактора зміни обсягів виробництва слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі ви­трати належать до умовно-змінних.

Зміна технічного рівня виробництва виллється в економії мате­ріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:

1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;

2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання;

3) зниження трудомісткості одиниці продукції.

Отже, зменшити вихідні грошові потоки та підвищити платоспро­можність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування інших витрат, які не належать до собівартості продукції.

3.2 Заходи по збільшенню збуту

Для підприємств, що працюють в умовах переходу до ринкової економіки життєво важливе значення має створення чітко працюючої системи збуту і власної організації. Специфіка діяльності підприємства, його штатна структура і організація передбачає використання змішаних каналів збуту і підрозділів: 1. Через роздрібну торгівлю; 2. Через оптову торгівлю. Хлібобулочні вироби – це повсякденний продукт, який користується попитом у всіх верствах населення з різним рівнем дохідності. На підприємстві існує оптова та роздрібна торгівля. Це є його сильною стороною збуту.

Основними каналами збуту продукції є:

1. Підприємство-виробник – роздрібна торгівля – споживач. За такою схемою розподіляється 50% продукції.

2. Підприємство-виробник – дрібний опт – роздрібна торгівля –споживач. Розподіляється 50 % продукції.

Цей товар покладається на метод масового розподілу. Для цього потрібно щоб продукція відрізнялася від іншої своїми особливими смаковими якостями, доступною ціною. Недоліком цієї групи товарів є те, що цей продукт швидко псується.

Кожне підприємство повинно перш за все визначити, яку мету воно переслідує, випускаючи конкретний товар. Якщо чітко визначити мету та положення товару на ринку, то простіше та легше сформулювати комплекс маркетингу та встановити ціну.

Забезпечення збуту – це головна мета підприємства, які здійснюють свою діяльність в умовах жорсткої конкуренції, коли на ринку багато виробників з аналогічними товарами. Цю мету підприємство вибирає якщо: по-перше, ціновий попит споживачів еластичний (Ес>1); по-друге, підприємство бажає добитися максимального росту об’єму збуту та збільшення сукупного прибутку шляхом деякого зниження доходу з кожної одиниці товару; по-третє, підприємство припускає, що збільшення об’єму реалізації скоротить відносні витрати виробництва та збуту; в-четвертих, низькі ціни відлякують конкурентів; по-п’яте, існує великий ринок споживання. Для досягнення поставленої цілі необхідно використовувати занижені ціни; вони призначені для захвату більшої долі ринку та сприяють збільшенню об’єму збуту.

Можна добитися непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець із-за непродуманої збутової політики. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об’ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту, підвищення якості продукції за рахунок відновлення виробничих фондів, тому що основні засоби підприємства на 60 % зношені і вимагають постійного ремонту, також необхідно реалізувати частину основних фондів підприємства, що безпосередньо не беруть участь у процесі виробництва. Все це робиться , з однієї сторони, на основі формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової політики і т. п. , а з іншої – шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам.

Основними елементами комплексу збуту є:

- реклама – будь-яка платна форма не персонального представлення і просування товару через засоби масової інформації, а також з використанням прямого маркетингу;

- стимулювання збуту – форма збуту товару шляхом короткострокового використання стимулів з метою заохочення споживачів і посередників до здійснення купівлі;

- персональний продаж – вид збуту, який передбачає особистий контакт продавця з одним або кількома покупцями з метою продажу товару та налагодження тривалих стосунків з клієнтами;

- паблік релейшнз (ПР), або зв’язки з громадськістю – діяльність спрямована на формування і підтримку сприятливого іміджу підприємства через налагодження стосунків між організацією та різноманітними контактними аудиторіями, ініціювання самим підприємством поширення інформації про товари, ідеї, послуги, яка надається як новина, а також запобігання та усунення небажаних чуток і ідей, які можуть зашкодити діяльності підприємства;

- прямий маркетинг – безпосереднє спілкування продавця / виробника з кінцевим покупцем, розраховане на певну реакцію шляхом використання різноманітних засобів комунікації (телефон, телебачення, реклама в Інтернеті, каталогах).

Для збільшення збуту на підприємстві ТОВ "Iнгулецький хлібзавод" необхідно застосувати такі стратегії просування товару як:

1. Стратегія зміни реклами:

- інтенсифікація реклами товару на окремих ринках;

- розробка системи матеріального стимулювання дистриб’юторів;

- організація розширення рекламних пакетів;

- проведення нової рекламної компанії.

2. Стратегія зміни організації персонального продажу:

- реорганізація торгівельних представництв в окремих регіонах;

- впровадження системи преміювання торгівельних представників відповідно до досягнутих показників;

- набір додаткової кількості торгівельних працівників.

3. Стратегія збільшити охоплення виставковою діяльністю:

- розширити експозиції на основних галузевих виставках.

Для реалізації на підприємстві ТОВ "Iнгулецький хлібзавод" маркетингових цілей застосовують такі види реклами:

- інформаційна – застосовується переважно для створення попиту на етапі виведення товару на ринок;

- переконуюча – проводиться на етапі зростання життєвого циклу товару для того, щоб переконати споживачів у перевазі певної марки товару і сприяти збільшенню обсягу продажу.

- нагадуючи – використовується на етапі зрілості для того, щоб змусити споживача згадати про товар;

- підсилююча – після купівлі запевняє покупців товару у правильності вибору;

- престижна – створює певний імідж підприємству.

Якщо маркетингова ціль реклами визначається як "збільшення обсягу продажу товарів", то одним із заходів, що сприятиме цьому, може бути зниження цін. А мета рекламної компанії за цих умов – поінформувати потенційних споживачів про розпродаж товарів.

ТОВ "Iнгулецький хлібзавод" плануючи заходи щодо стимулювання збуту, має визначитися, на яку цільову аудиторію мають бути спрямовані ці заходи:

- споживачів;

- торгових посередників;

- торговий персонал фірми.

Залежно від адресатів заходів стимулювання збуту визначаються цілі та засоби стимулювання збуту:

1. Споживачів:

- швидке збільшення обсягу продажу;

- заохочення споживачів випробувати новий товар;

- заохочення прихильників певної торгівельної марки та постійних покупців до повторних купівель.

2. Торгівельних представників:

- стимулювання збільшення обсягів збуту та замовлення великих партій товару;

- залучення нових дистриб’юторів, торгових агентів до співпраці;

- спонукати роздрібну торгівлю розширити товарну номенклатуру, формувати товарні запаси, відводити кращі місця на полицях більше місця на вітринах магазинів, рекламний товар;

- знизити часові коливання в замовленні їхньої оплати посередникам.

3. Торгового персоналу підприємства:

- збільшити обсяг збуту продукції;

- стимулювання ефективності діяльності відділів збуту;

- мотивація праці торгового персоналу фірми;

- сприяти підвищенню кваліфікації працівників, обміну досвідом між продавцями.

ТОВ "Iнгулецький хлібзавод" для збільшення збуту повинно використовувати такі засоби стимулювання:

1. Стимулювання споживачів:

- знижки, які сприяють короткостроковому зростанню обсягу продажу;

- безплатні зразки товарів – споживачам пропонують на пробу невелику кількість товару;

- призи – існують три засоби стимулювання збуту за допомогою призів : лотереї, конкурси, ігри;

- премія – подарунки, які пропонують покупцям безплатно або за низькою ціною і використовують як стимул для купівлі рекламованого товару.

Існують такі форми премій:

- безплатні подарунки в упаковці;

- безплатні поштові пропозиції – покупці збирають етикетки або наклейки і надсилають за вказаною адресою на підтвердження купівлі, що дозволяє їм розраховувати на отримання подарунка або грошової премії від компанії;

- самоокуповані пропозиції нагадують безплатні поштові пропозиції, але споживач сплачує певну суму, яка покриває вартість товару, адміністративні, поштові витрати. По суті, споживач сплачує лише оптову ціну за товар, що і є його основною винагородою;

- стимулювання збуту на місцях торгівлі – розширення прямо в магазинах плакатів, стендів, вивісок, зображень товарів, пропонованих виробником;

- спільне просування – об’єднання зусиль двох або більше компаній при стимулюванні збуту своїх товарів.

2. Стимулювання посередників – це заходи, орієнтовані на оптових і роздрібних торгівців з метою спонукати їх мати в запасі товари фірми та збільшити обсяги закупівлі:

- знижка за великий обсяг партії товару;

- знижка залежно від обсягу й обороту та повторних купівель;

- організація конкурсів дилерів, покликаних підвищити продуктивність їхньої праці;

- навчання та підвищення кваліфікації дилерів;

- знижка за придбання нового товару;

- залік за включення товарів фірми-виробника у номенклатуру торгового посередника, якщо цей товар не купували;

- реклама на місцях реалізації товару;

- безплатне надання певної кількості одиниць товару посередникові, обумовленого в договорі куплі-продажу за умови закупівлі певного обсягу товарів.

3. Стимулювання торгового персоналу:

- премії найкращим працівникам;

- надання додаткових днів відпустки найкращим працівникам;

- участь найкращих працівників у прибутках підприємства;

- моральні заохочення працівників – присвоєння почесних звань, поздоровлення та вручення пам’ятних подарунків керівництвом фірми з нагоди свята та особистих урочистостей.

Персональний продаж є однією з найефективніших форм збуту товарів. До основних управлінських рішень з персонального продажу можна віднести:

- визначення районів діяльності та чисельності торгового персоналу;

- організацію управління торговельним персоналом;

- планування продажу;

- навчання торгового персоналу.

До групи синтетичних засобів маркетингових комунікацій ТОВ "Iнгулецький хлібзавод" які необхідно упровадити на підприємстві це:

- виставка-показ;

- торгово-промислова виставка;

- ярмарок;

- торговий ярмарок.

Спектр виставок, в яких підприємство може взяти участь, досить широкий. За спеціалізацію їх можна поділити на універсальні, багатогалузеві, галузеві та виставки споживчих товарів.

Участь підприємства у виставках може сприяти досягненню цілей, і пов’язаних і не пов’язаних із збутом, основними з яких є:

- пошук нових клієнтів;

- підтримання контактів з наявними клієнтами;

- укладання торгових угод;

- формування сприятливого іміджу фірми;

- пошук нових посередників;

- підтримування поінформованості споживачів щодо реклами товарів.

Таким чином, можна зробити висновок, що стимулювання збуту – один з найважчих методів стимуляційного впливу на покупця. Стимулювання збуту відіграє вирішальну роль на стадії зрілості життєвого циклу товару і на стадії впровадження, а також стає дуже ефективним у період інфляції.

Вирішуючи цю проблему, необхідно пам’ятати, що стимулювання збуту потрібне для того щоб дати споживачеві знання про товар і його властивості.

Висновки

В період радикальних змін, виникнення нових соціально-економічних відносин та організаційно-правових форм важливе місце займає проблема виживання та розвитку промислових підприємств. Реформування економіки супроводжується науковими дослідженнями та розробками теоретичного характеру. Важливою кореневою проблемою є за допомогою реформування та реорганізації створення таких систем управління виробництвом, які зможуть здвинути з ”мертвої” точки розвиток підприємства.

Реорганізація - це повна або часткова зміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

Реорганізація направлена на ріст ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності підприємства та випускаємої їм продукції, а також на покращення інвестиційної привабливості. Часто вона включає в себе комплекс заходів, які направлені на вдосконалення організаційної структури та функцій управління: модернізацію технічних та технологічних аспектів виробництва; вдосконалення фінансово-економічної політики, зниження виробничо-збутових витрат; краще використання матеріальних і трудових ресурсів; створення сучасної інформаційної системи та документообігу.

Поряд з традиційними заходами ”покращення та вдосконалення” системи управління, потрібні будуть поглиблені перетворення, які базуються на переосмисленні ролі, місця та місії підприємства у цьому світі, який дуже швидко змінюється.

Найбільш важливі засоби покращення фінансового стану підприємства – збільшення випуску конкурентоспроможної продукції, продукції яка користується попитом, зниження її собівартості та збільшення виручки на гривню продаж. А ріст реалізації продукції пов'язаний з розширенням платоспроможного попиту на якісну вітчизняну продукцію у результаті збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій, обмеження та регулювання імпорту в інтересах української економіки, стимулювання капітальних вкладень на технічне переоснащення, реконструкцію, модернізацію підприємств, інновацій; вдосконалення структури експорту-зниження в ньому долі сировини та підвищення долі продукції оборних виробництв та галузей; збільшення заказів на регіональних та міжрегіональних рівнях.

Реорганізація необхідна підприємствам не тільки тим, які знаходяться в кризовому стані або на стадії банкрутства, але й і благополучним підприємствам або комерційним організаціям, які мають невикористані резерви системи управління, і підприємствам на яких наступає фінансова криза із-за загрози втрати керування над ним (коли система керування не відповідає виробничим можливостям).

У першому розділі були надані визначення таких основних понять як, реструктуризація та реорганізація підприємства, злиття, приєднання, поглинання, розукрупнення. Під реструктуризацією розуміють ком­плекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств. Під злиттям та приєднанням розуміють припинення діяльності двох або кількох підприємств як юридичних осіб та передачу належних їм активів і пасивів до правонаступника, який створюється в результаті злиття чи приєднання. Поглинання здійснюється через придбання фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором. як поділ та виокремлення підприємства. Головною метою розукрупнення підприємств, які перебувають у фінансовій кризі, є виокремлення санаційно спроможних виробничих підрозділів (виробництв) для проведення їх фінансового оздоровлення й оформлення як самостійних юридичних осіб.

У другому розділі було надано організаційно-економічну характеристику підприємства ВАТ "Iнгулецький хлібзавод", проведено аналіз його бухгалтерської звітності підприємства за допомогою якого було визначено, що стан підприємства є незадовільним. Реорганізацію підприємства ВАТ "Iнгулецький хлібзавод" було зроблено шляхом перетворення його на ТОВ "Iнгулецький хлібзавод", причиною якого стало зіткнення керівництва підприємства з такою проблемою, як загроза ворожого поглинання холдинговою структурою. Для покращення стану підприємства, керівництво вирішило покращити асортимент та якість своєї продукції, випустивши серію нового унікального виду хліба та булочок, вирішивши таким чином проблему конкурентоспроможності продукції. Це хліб "Новий", який характеризується зниженою калорійністю, хліб "Слов’янський", який має в своєму складі йод, хліб "Хлібці докторські нові". Було проаналізовано та зроблено оцінку ефективності перетворення.

У третьому розділі були знайдені основні заходи по підвищенню платоспроможності підприємства шляхом зміни складу керівників підприємства та стилю управління; оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат підприємства; обгрунтування необхідної чисельності персоналу; продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків товарів; запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва; удосконалення організації праці; проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування. Також були знайдені та розглянуті заходи по збільшенні збуту продукції на ВАТ "Iнгулецький хлібзавод":

- реклама (інформаційна, переконуюча, нагадуючи, підсилююча, престижна);

- стимулювання збуту (короткострокове використання стимулів з метою заохочення споживачів);

- персональний продаж;

- паблік релейшнз;

- прямий маркетинг - безпосереднє спілкування продавця / виробника з кінцевим покупцем, розраховане на певну реакцію шляхом використання різноманітних засобів комунікації ( телефон, телебачення, реклама в Інтернеті, каталогах).

До групи синтетичних засобів маркетингових комунікацій ТОВ "Iнгулецький хлібзавод" які необхідно упровадити на підприємстві це:

- виставка-показ;

- торгово-промислова виставка;

- ярмарок;

- торговий ярмарок.

На даний момент підприємство ВАТ "Інгулецький хлібзавод" знаходиться у скрутному фінансовому становищі, пов’язаного з підвищенням конкуренції, старінням матеріально-технічної бази, нерозумної податкової політики держави. Це проявляється у зниженні майже усіх основних показників діяльності підприємства, спадає випуск реалізованої продукції, підвищується собівартість, зменшується фондовіддача, продуктивність праці.

Тому були запропоновані такі заходи для покращення фінансового стану:

1. Необхідно перебудувати маркетингову службу. На сьогодні майже всі підприємства зрозуміли необхідність маркетингу, тому практично у всіх існують відповідні служби, які в тому чи іншому ступені працюють з інформацією і роблять на її основі деякі висновки. Але не часто на підприємстві маркетинг є визначальною службою. А в теперішніх тяжких умовах, як це не дивно, головна служба – це служба збуту та маркетингу.

2. Головою фінансової служби такого крупного підприємства як ВАТ "Інгулецький хлібзавод", необхідно поставити такого спеціаліста, який прекрасно розуміється в аспектах організації руху капіталу на сучасному ринку, володіє методами забезпечення платоспроможності, ліквідності, дохідності, вміє розробляти та реалізовувати фінансову стратегію підприємства.

3. В організаційно-управлінській структурі підприємства необхідно виокремити фінансово-економічний відділ, розробити положення про відділ та посадові інструкції.

4. Провести інвентаризацію основних засобів з метою виявлення технічно непридатного обладнання.

5. Розробити графік планових попереджувальних ремонтів основних засобів. Покращити контроль за їх використанням.

6. Розробити платіжний календар. Контролювати стан розрахунків з постачальниками та замовниками.

7. Ввести в практику на постійній основі проведення економічного аналізу діяльності підприємства. Сформувати інформаційно-аналітичну базу.

8. Розробити амортизаційну політику підприємства, включаючи самостійне визначення строків використання основних фондів та відповідно норм амортизаційних відрахувань, вибору методів нарахування амортизації, вибору строків та методів переоцінки основних фондів у відповідності з бухгалтерським стандартами.

9. З метою зниження витрат на зберігання та забезпечення безперервної діяльності підприємства провести інвентаризацію виробничих запасів, виявити неліквідні, зіпсовані, дефіцитні запаси, визначити оптимальний об’єм виробничих запасів.

10. Укласти договори з виробниками сільськогосподарської продукції на закупівлю нового врожаю.

11. Здавати виробничі цехи, які простоюють в оренду. Організувати теоретичну перепідготовку кадрів усіх економічних служб, включаючи бухгалтерських робітників з управління фінансовими ресурсами підприємства або будь-якій іншій програмі аналогічного змісту.

І в заключення, можна відмітити, що проблема реформування та реорганізації підприємств складна та багатогранна. Важливою передумовою для успішної реорганізації є готовність уряду створювати умови, які були б привабливими для інвестування в реальний сектор економіки.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” //Відомості Верховної Ради.-1999.-№42,№43.

2. Закон України „Про підприємства в Україні”// Голос України. -1991. -27 березня.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”: Затв. Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999р. № 87 // Вісник України, 2002.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 // Вісник України, 2002.

5. Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств: Затв. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.98р. № 221 // Українська інвестиційна газета. -1999.-26.

6. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / О.Н.Бандурка, М.Я.Коробов, П.І.Орлов, К.Я.Петрова .- К.: Либідь, 2003.

7. Економіка підприємства: Навч. посібник/ І.М.Бойчик. - К.: Атіка, 2004.

8. Финансы: Учебник / А.М. Бабич, Л.Н. Павлова. - М.: ИД ФБК-Пресс, 2000.

9. Економічний аналіз: Навч. посібник/ Ф.Ф. Бутинець. – Житомир: ПП ”Рута”, 2003.

10. Акціонерне право: Навч. посібник/ О.М. Вінник, В.С.Щербина. - К.: Атіка, 2000.

11. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. — К.: МАУП, 1999.

12. Фінанси підприємств: Навчальний посібник / В.М.Гриньова, В.О.Коюда. 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-прес, 2004.

13. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой. Под ред. А.П. Градова. - СПб: Специальная література, 1996.

14. Друкер П.Ф. “Рынок: как выйти в лидеры. Практика и принципы”.- М.:Book Chamber International, 1992.

15. Финансы предприятия: Учебник. 4-е издание, перераб. и доп. – М., Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2004.

16. Планування діяльності підприємства: Підручник/ Е.А.Зінь, М.О. Турченюк. - К.: ВД” Професіонал”, 2004.

17. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. / І.В. Зятковський. – Тернопіль, Економічна думка, 2004.

18. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Методичні вказівки з дисципліни „Фінанси”/ Н.В.Ізмайлова.-Кривий Ріг: КЕІ КНЕУ, 2001.

19. Іменітова О. Методи оцінки ринкової вартості акцій // Ринок цінних паперів. — 1997. — № 20. — с. 5-8.

20. Карбовник О. I. Шляхи фінансування акціонерних підприємств в Україні // Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 82-85.

21. Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. — М.: Филинъ, 1998.

22. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій/За ред. д.е.н., проф. Г.Г.Кірейцева-Київ:ЦУЛ,2002.

23. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб./ М.Я. Коробов. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.

24. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія./ Л.А. Лахтіонова.- К.: КНЕУ, 2003.

25. Економічна енциклопедія : У трьох томах. Т.2./ Редкол.: С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004.

26. Фінанси підприємств: Навчальний посібник/ Г.О. Партин, А.Г.Загородній.-Львів: ЛБІ НБУ, 2003.

27. Пеанов А. П. Акционерные общества: управление капиталом и дивидендная политика. — М.: ИНФРА-М, 1996.

28. Петренко Ю.В.Механізм банкрутства підприємств // Фінанси України, 2000.

29. Фінанси підприємств: Підручник/ А.М.Поддєрьогін. 3-е вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000.

30. Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф.Покропівного. 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.

31. Румянцева З.П. и др. Менеджмент организации. - М.: ИНФРА - М, 1995.

32. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Книга / Г.В.Савицкая. 4-е изд. перераб. и доп.- Минск: ООО ”Новое знание”,2000.

33. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Р.А.Славюк. 2-е вид., перероб. і доп. - Луцьк: «Вежа»-2001.

34. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник/ О.О.Терещенко. -К.: КНЕУ, 2000.

35. Третяк О.Про проблему банкрутства підприємств // Економіка України, 2000.

ДодатокА

Актив та пасив балансу підприємства за 2003-2005 роки

Продовження додатку А

Актив та пасив балансу підприємства за 2003-2005 роки

Продовження додатку А

Актив та пасив балансу підприємства за 2003-2005 роки

Додаток Б

Звіт про фінансові результати 2003-2005 роки

I. ФIНАНСОВI РЕЗУЛЬТАТИ

Продовження Додатку Б

III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ

Додаток В

Аналіз ліквідності балансу ВАТ „Інгулецький хлібзавод” в 2003 році

Продовження додатку В

Аналіз ліквідності балансу ВАТ „Інгулецький хлібзавод” в 2004 році

Продовження додатку В

Аналіз ліквідності балансу ВАТ „Інгулецький хлібзавод” в 2005 році

Додаток Д

Витяг із статуту ВАТ “Інгулецький хлібзавод”

1. Загальні положення

Акціонерне товариство ”Інгулецький хлібзавод”, у майбутньому ”Товариство” є юридичною особою, яка дія на основі Законодавства та Статуту.

Акціонерне товариство ”Інгулецький хлібзавод” є відкритим акціонерним товариством.

1.1. Товариство не має філій.

1.2. Строк діяльності Товариства необмежений.

2. Найменування та місце знаходження Товариства

2.1. Повне фірмове найменування Товариства на українській мові – відкрите акціонерне товариство ”Інгулецький хлібзавод”. Скорочене фірмове найменування – ВАТ ”Інгулецький хлібзавод”.

2.2. Місце знаходження Товариства: Україна, м. Кривий Ріг, м-н Інгулецький.

2.3. Місцем знаходження Товариства є головним місцем його діяльності.

2.4. Почтова адреса Товариства: Україна, м. Кривий Ріг, м-н Інгулецький.

6. Мета та предмет діяльності Товариства

6.1 Головною метою Товариства є отримання прибутку.

6.2. Головним видом діяльності є виготовлення хлібобулочних виробів.

6.3. Товариство може виконувати любі види діяльності, які не заперечать закону.

Якщо законодавством ліцензійован який-небудь вид діяльності, то Товариство може займатися їм на підставі ліцензії.

7. Статутний капітал Товариства.

7.1. Статутний капітал товариства складає 890660 гривень.

Продовження додатку Д

7.2. Статутний капітал складається з 356240 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 гривень кожна, придбаних акціонерами (розміщених акцій).

7.3. Статутний капітал Товариства може бути збільшений шляхом збільшення номінальної вартості акції або розміщення додаткових акцій.

Рішення про таке збільшення статутного капіталу приймається загальними зборами акціонерів.

7.4. Статутний капітал Товариства може бути зменшений шляхом зменшення номінальної вартості акцій або скорочення їх загальної кількості, в тому числі шляхом придбання та погашення частини акцій.

Товариство не вправі зменшувати статутний капітал, якщо в результаті цього його розмір стане меншим за мінімальний статутний капітал.

7.5. Товариство здійснює як відкриту, так і закриту підписку на випускаємі їм акції. Шляхи розміщення Товариством додаткових акції та інших цінних паперів визначаються рішенням про їх розміщення.

7.6. Порядок емісії, реєстрації та обернення цінних паперів Товариства регулюється діючим законодавством України.

11. Рада директорів

11.1. Рада директорів здійснює загальне керівництво діяльністю Товариства, за винятком вирішення питань, віднесених до виключно компетенції загальних зборів акціонерів.

11.2. Члени ради директорів обираються річними загальними зборами акціонерів, на строк до наступних річних загальних зборів акціонерів.

Продовження додатку Д

11.3. Кількісний склад ради директорів визначається рішенням загальних зборів акціонерів, але не може бути менш ніж 5 членів.

11.4. Вибори членів ради директорів здійснюється бюлетенями.

11.5. Рішення на засіданні ради директорів приймаються більшою кількістю голосів членів ради директорів Товариства, які приймають участь у засіданні, якщо діючим законодавством або Положенням про раду директорів не передбачено інакше.

11.6. Рішення ради директорів може бути прийнято заочним голосуванням.

16. Реорганізація Товариства

16.1. Товариство може бути добровільно реорганізовано за рішенням загальних зборів акціонерів.

Інші підстави та порядок та порядок реорганізації Товариства визначаються діючим законодавством.

16.2. Реорганізація Товариства може бути здійснена у формі злиття, приєднання, виокремлення, виділення та перетворення.

16.3. Товариство вважається реорганізованим, за винятком випадків реорганізації у формі приєднання, з моменту державної реєстрації юридичних осіб, які знов виникли.

16.4. При реорганізації Товариства заносяться відповідні зміни до Статуту, складаються передавальний акт та розподільний баланс.

Передавальний акт та розподільний баланс повинні містити положення про правоприємство по всім зобов’язанням Товариства.

Якщо розподільний баланс не дає можливості визначити правонаступника реорганізованого товариства, то юридичні особи, які знов виникли несуть солідарну відповідальність по зобов’язанням реорганізованого Товариства.

Додаток Е

Звіт про випуск, реалізацію та обіг цінних паперів за 2005 рік

І. Випуск та розміщення емітентом цінних паперів

Продовження додатку Е

Продовження додатку Е

ІІ. Обіг цінних паперів

Продовження додатку Е

Додаток Ё

Рекомендації щодо змін положення про фінансово-економічний відділ:

1. Загальна частина.

1.1. Фінансово-економічний відділ є самостійним структурним підрозділом підприємства.

1.2. Відділ підпорядковується заміснику директора з економіки.

1.3. У своїй роботі відділ керується діючим законодавством, постановами правління, інструкціями з фінансової діяльності, приказами, планом роботи та положенням про відділ.

1.4. Відділ очолює начальник, який здійснює безпосереднє керівництво усією діяльністю відділка.

1.5. Начальник відділу призначається та звільняється від займаної посади приказом директора підприємства.

2. Задачи відділку.

2.1. Забезпечення фінансовими ресурсами завдань з виробництва продукції, капітальному будівництву, упровадженню нової техніки та інших планових затрат, а також вишукування резервів виробництва, збільшення прибутку та підвищення рентабельності при обов’язковому виконанні фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками та постачальниками, аналіз поточної фінансової діяльності підприємства.

2.2. Участь у здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства. Постійний аналіз та контроль за податковим законодавством, своєчасною сплатою податків, за заборгованістю перед бюджетом та фондами.

2.3. Аналіз фондового ринку. Робота з цінними паперами. Розробка та контроль виконання кредитної політики підприємства.

2.4. Постійний аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості, визначення платоспроможності та кредитоспроможності.

2.5. Підготовка інформації про рух коштів на рахунках підприємства.

3. Основні функції виконавців відділа.

3.1.1. Начальник відділу:

3.1.2. Спільно з головним бухгалтером розробляє податкову, облікову політику підприємства.

3.1.3. Розробляє кредитно-інвестиційну політику підприємства, фінансовий план підприємства на поточний рік, цінову політику підприємства.

3.1.4. Здійснює систематичний контроль фінансової стійкості платоспроможності та кредитоспроможності підприємства.

3.2. Економіст-фінансист з планування та прогнозування:

3.2.1. Розробляє оперативний фінансовий кошторис, складає статистичну звітність підприємства спільно з бухгалтером.

3.2.2. Складає фінансові плани, приймає участь у складанні річних планів та квартальних, готує заключення про фінансово-виробничий стан підприємства.

3.3. Економіст з праці:

3.3.1. Розробляє кошторис на підготовку кадрів, реклами, техніко-економічні нормативи трудових витрат для визначення собівартості продукції.

3.3.2. Здійснює розрахунки по преміюванні праці, складу виробничо-промислового персоналу, займається розрахунком дивідендів по акціям підприємства.

3.4. Економіст – фінансист з економічного аналізу та керівництву фінансовими ресурсами.

3.4.1. Аналізує активи підприємства та джерела їх фінансування, аналізує величину та склад ресурсів, які необхідні для розширення його діяльності, виявляє джерела додаткового фінансування, оцінює оптимальність обігових коштів, визначає ефективність фінансових вкладень.

Додаток Ж

Розрахунку економічного ефекту від закупівлі нового обладнання та розширення товарного асортименту:

1) Розраховуємо витрати ТОВ "Iнгулецький хлiбзавод" за окремими видами сировини та матеріалів на 100 кг. готової продукції:

- мука першого ґатунку

Вс1 = 51,4 * 0,80 = 41,15 грн.

- мука вищого ґатунку

Вс2 = 22,3 * 0,90 = 20,07 грн.

- олія для змащення форм

Вс3 = 1,5 * 1,99 = 2,98 грн.

- дріжджі

Вс4 = 1,1 * 1,10 = 1,10 грн.

- сіль

Вс5 = 1,1 * 0,35 = 0,38 грн.

- поліпшувач

Вс6 = 0,5 * 1,02 = 0,51 грн.

- вода

Вс7 = 0,2 * 0,18 = 0,03 грн.

2) Розрахунок загальної суми витрат на сировину та матеріали за рік :

= 41,15+20,07+2,98+1,10+0,38+0,51+0,03 =66,22 грн.

3) Витрати на топливо та електроенергію розраховуються тим самим методом:

Втоп = 110,3 * 0,78 = 86,03 грн.

Вел = 61,3 х 0,25 = 15,32 грн.

4) Розрахунок витрат по головній та додатковій зарплаті виробничих працівників:

Зпл = (1 * 2,50 + 3 * 2,12 + 2 * 2,25) / 6,5 х 1,34 = 2,75 грн.

5) Розрахунок загальногосподарських витрат:

Продовження додатку Ж

Сзг= 170,32 * 0,12 = 20,43 грн.

6) Для підприємства ТОВ "Інгулецький хлібзавод" річна виручка від реалізації продукції складатиме:

Вр = 46946 * 212,00 = 9952552 грн.

7) Для даного виду продукції сума річних затрат на виробництво складатиме:

Вр = 46946 * 195,75 = 9189679,5 грн.

8) Річний прибуток від реалізації продукції складатиме:

Пріч = 9952552 – 9189679,5 = 762872,5 грн.

9) Розрахунок чистого прибутку:

ЧПгод = 762872,5 * 0,65 = 495867,12 тис. грн.

10) Таким чином, капітальні витрати підприємства складатимуть:

І =212,00 + 14900 + 25000 + 10200 =50312 тис. грн.

11) Розрахунок строку окупності капітальних витрат:

Ток = 50312 / 495867,12 = 0,1 рік = 12 місяців

12) Розрахунок чисельності службовців підприємства за встановленою середньою величиною за аналізуємий період буде дорівнювати:

= 828 * 0,17 = 140 осіб

13) Нормативна чисельність робітників фінансово-економічних служб складає:

.

Додаток К

Розрахунок показників ефективності інвестиційного проекту:

1. Строк окупності інвестицій:

2. Прибуток на капітал:

3. Розрахунок чистої приведеної вартості (дисконтованої):

NV = (15000*10) – 67375 = 82627 (грн )

4. Коефіцієнт дисконтування:

5. Дисконтування грошових доходів за роки використання інвестиційного проекту, грн :

Д1 * Кд1 = 15000 * 0,8929 = 13393,5 (грн.);

Д2 * Кд2 = 15000 * 0,7972 = 11958 (грн.);

Д3 * Кд3 = 15000 * 0,7118 = 10677 (грн.);

Д4 * Кд4 = 15000 * 0,6355 = 9532,5 (грн.);

Д5 * Кд5 = 15000 * 0,5674 = 8511 (грн.);

Д6 * Кд6 = 15000 * 0,5066 = 7599 (грн.);

Д7 * Кд7 = 15000 * 0,4523 = 6784,5 (грн.);

Д8 * Кд8 = 15000 * 0,4656 = 6984 (грн.);

Д9 * Кд9 = 15000 * 0,3606 = 5409 (грн.);

Д10 * Кд10 = 15000 * 0,3219 = 4828,5 (грн.);

6. Загальний дисконтований дохід за весь термін використання обладнання:

Дзаг = (13393,5 + 11958 +10677 + 9532,5 + 8511 + 7599 + 6784,5 + 6984 + 5409 + 4828,5) – 67375 = 18302

7. Розраховуємо внутрішню норму прибутку:

150000 = 117475 * (1 + Евн)

8. Розраховуємо оцінку інвестованого проекту:

Рі = 85677 / 67375 = 1,27.

Продовження додатку К