Гроші як основа фінансових ресурсів

Закони грошового обігу та основні тенденції його динаміки

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко: де існують товар і гроші, там е і фінанси. І це не випадково, адже термін "фінанси" походить від середньовічного латинського терміна financia, що означає обов'язкову сплату грошей.

Отже, обов'язковою ознакою участі фінансів у економічному житті є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, у виконан­ні державою своїх функцій, у тому числі й зовнішньоекономічних, не було б і фінансів. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі.

Гроші — це економічна категорія, що означає особливий, специфіч­ний товар, який відіграє роль загального еквівалента, рівноцінності, тобто форму вартості всіх інших товарів. У господарській практиці назву грошей можуть мати одиниці рахунку, в яких визначені ціни на товари; написи на банківських рахунках; кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, що використовують­ся для платежів; національні грошові знаки; іноземна валюта тощо.

Грошовий обіг — це рух грошей у процесі товарного обороту, надання послуг, погашення боргових зобов'язань тощо.

У зв'язку з цим виникає запитання: а яка саме кількість грошей необхідна на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товарного обороту?

На це запитання в найбільш загальному плані дає відповідь від­критий К. Марксом закон грошового обігу, згідно з яким кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до числа обо­ротів однойменної грошової одиниці з урахуванням додаткових факторів — проданих у кредит товарів, суми взаємопогашених пла­тежів та платежів, для яких настав строк виплати, а також маючи на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують то як засоби обігу, то як засоби платежу. Закон грошового обігу діє там, де є товарне виробництво, товарний і грошовий обіг, а також за умов різних грошових систем. Він виражає одну з головних умов підтри­мування ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спро­можності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов в історію безпосередній зв'язок грошей із золо­том, і маса грошових знаків, що перебувають в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість настільки, наскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством якісні товари. Недотримання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвес­ти до появи в економіці країни значних елементів натуральних гос­подарських зв'язків між виробниками і споживачами продукції та, зрештою, навіть до витіснення з господарського механізму еко­номічних методів господарювання або ж до їх значного послаблення.

формою організації грошового обігу, що встановлюється, як пра­вило, державним законодавством певної країни, є грошова систе­ма. Вона охоплює:

• товар, що відіграє роль загального еквівалента;

• грошову одиницю — масштаб цін;

• засоби обігу та засоби платежу (металеві, паперові, кредитні

та електронні гроші);

• порядок карбування монет і порядок випуску в обіг паперо­вих грошей;

• форми й умови безготівкового платіжного обороту та обігу

кредитних грошей;

• порядок обміну національної валюти на іноземні, а також фіксо­ваний державою валютний курс.

Формування грошових систем розпочалося ще в період розкла­ду первіснообщинного ладу, певною мірою як завершення тривалого процесу розвитку форм вартості товару. Так, уже Київська Русь мала порівняно розвинуту грошову систему, а карбування монет тут почало­ся навіть раніше, ніж у деяких великих європейських державах — у Х—ХІ ст. Це ще один із незаперечних доказів значної ролі держави наших предків в економічному та політичному житті на той період. Пізніше, наприклад. Новгородська область платила за часів Ярослава 300 гривень данини, в XI ст. — 2500; татарам давали 2000 гривень сріблом. Із давньоруської грошово-вагової системи взяла початок московська грошова система, за якої з гривні (внаслідок поділу її на кілька частин) виникає рубль, згадуваний в історичних документах на початку XIV ст. Так, Дмитрій Донський у 1371 p. викупив із татарського полону сина тверського князя за 10 тис. рублів сріблом.

Виникнення централізованої Російської держави вимагало водно­час формування єдиної грошової системи.

У всіх країнах з перетворенням суспільного виробництва на товар­не, а натурального господарства на товарно-грошове, виникає об'єктив­на необхідність значно спростити та стандартизувати форми й сис­теми грошового обігу. Починається створення єдиної централізова­ної регламентації грошового обороту, загальнодержавного фінансо­вого апарату, централізованого банку та металевого фонду, що нале­жить державі або надійно контролюється нею. Саме таку грошову систему створює буржуазна держава, а процес завершення й остаточ­ного формування грошових систем закінчується в XVI—XVII ст. зі становленням та утвердженням розвинутих товарно-грошових відно­син і товарного виробництва, а також із запровадженням національ­них грошових одиниць. Так, у 1694 p. був введений в обіг англій­ський фунт стерлінгів — одна з найстаріших, найповажніших і в недалекому минулому найсильніших грошових одиниць світу. У 1785 p. в США був прийнятий закон про запровадження долара — нинішньої основної валюти світу. У 1795 p. було введено французький франк; 1830 — бельгійський франк; у 1875 — югославський динар;

1885 — єгипетський фунт; 1895 — гонконгівський долар і т. ін.

На перший погляд складається враження, що грошовий обіг відіграє важливішу роль, ніж обіг товарів, що гроші приводять това­ри в рух. Насправді ж навпаки — саме обіг товарів є основою грошо­вого обігу, адже зміни в товарному обороті, пов'язані головним чи­ном з умовами і масштабами виробництва, зумовлюють і відповідні зміни в характері та масштабах грошового обігу.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу має перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати реально існуючих товарів і послуг за цінами, що склалися на даний момент. Цей закон ще може бути виражений так: якщо дано вартість товарів і середню швидкість їх метаморфоз, то кількість золота, що перебуває в обігу, залежить від його власної вартості. Крім такого вираження закону грошового обігу, є більш специфічні закони обігу металевих та паперових грошей, до аналізу яких ми переходимо.

Як показує багатовіковий досвід, є дуже багато грошових систем і державних форм регулювання грошового обігу. Найголовніші з них такі:

• система металевого обігу (грошовий товар функціонує в мо­нетній формі);

• монометалізм (валютними грошима є один метал);

• біметалізм (валютними грошима є два метали: золото і срібло);

• система обігу номінальних грошових знаків (грошовий то­вар виступає не в монетній формі, а у формі паперово-грошового та банкнотного обігу).

Розвиток грошового товару відбувався поступово. Історично, з розвитком торгового обміну, функції грошей виконували товари, що частіше, ніж інші використовувалися в обігу, а отже, були найбільш надійні щодо розвитку процесу обміну. На ранніх стадіях зароджен­ня товарного обміну такі функції у багатьох народів виконувала худоба. Гомер, наприклад, оцінював деякі види зброї у 100 биків, а деякі — в 9 биків. У Німеччині в І ст. н.е. використовувалися так звані коров'ячі гроші. У деяких північних народів грошовою одини­цею служив олень. Грошима були слонова кістка, хутро, боби какао, цукор тощо. Пізніше, певною мірою завдяки тому, що благородні метали людина почала використовувати значно раніше інших ме­талів, та завдяки їхнім особливим якостям, роль загального еквіва­лента переходить до золота й срібла. Таким чином, наступний пері­од динаміки еволюції грошового товару пов'язаний з функціонуван­ням металевого обігу, за якого повноцінні гроші починають відігра­вати роль загального вартісного еквівалента, та й самі безпосередньо обслуговують процес товарного обігу.

Біметалізму притаманні дві системи: паралельної та подвійної валюти.

Система паралельних грошей характеризується тим, що ціннісне співвідношення між золотими і срібними монетами складалося сти­хійно відповідно до ринкової вартості цих благородних металів.

Система подвійних грошей характеризувалася встановленням державою ціннісного співвідношення між двома металами (паритет), а у зв'язку з цим карбування золотих і срібних монет, їх залучення до актів купівлі-продажу та інших операцій здійснювалися згідно з установленим співвідношенням.

Біметалізм, певною мірою суперечить самій природі грошей як єдиного товару, що відіграє роль загального еквівалента, а тому не повністю відповідає потребам розвинутого товарного господарства, хоч і використовувався на певному етапі його розвитку. При біме­талізмі, як правило, виникали розбіжності між ринковими й офіцій­но встановленими вартостями золота і срібла, внаслідок чого монети, відкарбовані з металу, відносна вартість якого на певний час зростала, вилучалися з обігу, а залишались монети з уціненого металу. У зв'язку з цим англійський державний діяч і фінансист XVI ст. Т. Грешем сформулював економічний закон, згідно з яким гірші гроші витіс­няють з обігу кращі.

Розвинутому товарному господарству найбільше властивий мо­нометалізм, що був встановлений спочатку в Англії, а потім і в інших розвинених країнах. Це означало перехід грошових систем на новий ступінь розвитку. Золотий монометалізм характеризуєть­ся тим, що поряд із золотом, яке виконує функцію загального еквіва­лента, в обороті можуть перебувати не лише повноцінні золоті монети, а й неповноцінні монети із срібла й міді. Система золотого моно­металізму, яка існувала до Першої світової війни, називається ще золотомонетним стандартом. У Росії ця система остаточно сфор­мувалася після грошової реформи 1895—1897 pp. Системі золотого стандарту притаманна відносна стійкість, вона стихійно відіграє ре­гулюючу роль у товарному господарстві, встановлюючи відповідність між кількістю грошей, що перебувають в обігу, та товарною масою. Це стимулює розвиток продуктивних сил, забезпечує відносну стійкість кредитної системи та економіки загалом. У період Першої світової війни розмін банкнот на золото у більшості країн був припинений, однак у повоєнні роки відносної стабілізації товарного господарства такий розмін був відновлений, але вже не на золоті монети, як при золотомонетному стандарті, а на золоті зливки (золотозливковий стандарт) та на валюту інших країн, яка могла бути обміняна на золото (золотодевізний стандарт). Характерно, що золотозливко­вий стандарт вводився, як правило, в більш розвинених країнах, які мали достатні золоті запаси (Англія, Франція), а золотодевізний — у країнах, що таких запасів не мали. Це поставило валюти одних країн у значну залежність від валют інших, що було одним із ефективних засобів підкорення великими імперіалістичними державами інших, менш розвинених. Усі вищеназвані форми золотого стандарту за­знали краху під час валютної кризи внаслідок всесвітньої економіч­ної кризи 1929—1933 pp.

За умов, коли товарне виробництво та обіг обслуговуються повно­цінними металевими грішми, діє специфічний закон обігу метале­вих грошей, стихійним регулятором кількості яких в обігу висту­пають скарби або їх нагромадження. Так, коли потреби обігу в гро­шах скорочуються, то частина їх осідає в скарбах, і навпаки, при зро­станні потреб у них гроші зі скарбів надходять в обіг. Таким чином, за інших сталих умов грошовий обіг не повинен відчувати потреби ні в надлишку, ні в нестачі металевих грошей завдяки існуванню скарбів — як відвідних, так і привідних каналів грошового обігу.

Історичний процес формування та ускладнення функціональних форм грошей характеризується витісненням зі сфери грошового обігу повноцінних металевих грошей і заміною їх неповноцінними знака­ми вартості монетарного товару. Нагальна потреба розвитку креди­ту привела до появи кредитних грошей, найпростішим видом яких є вексель (боргове зобов'язання кредитору погасити борг у певний строк). Однак обмеженість сфери вексельного обігу приватним секто­ром робить необхідним їх заміну банкнотним обігом. Банкнота — це вексель на банкіра, за яким пред'явник може у будь-який час одержати гроші. Банкноти мають перед векселем ті переваги, що, по-перше, їх випуск здійснюється емісійними банками, які мають значно вищу платоспроможність, ніж окремі товаровиробники чи власники грошей і, по-друге, банк, що їх випускає, зобов'язаний роз­міняти їх на золото не через певний строк, а в будь-який час. Для сучасного стану розвитку товарного виробництва характерний обіг нерозмінних на золото банкнот, що фактично перетворило їх на па­перові гроші.

Паперові гроші — це номінальні знаки вартості, які мають при­мусовий курс і випускаються державою для покриття своїх витрат. За характером обігу паперові гроші мають ту властивість, що коли вони випущені в обіг, то залишаються там, а банкноти регулярно повертаються в банк.

В основі паперово-грошового обігу лежить специфічний закон обігу паперових грошей, за яким вартість усіх випущених в обіг паперових грошей визначається вартістю тієї кількості товарів і послуг, яка необхідна в певний час обігу. І хоч під час випуску паперо­вих грошей виникає зовнішня видимість начебто держава сама створює таким чином грошове багатство і має безмежну владу над ним, фак­тично ця влада ілюзорна, адже гроші з моменту випуску їх державою в обіг підпадають під владу об'єктивних законів грошового обігу.

Останнім часом все більшого поширення набувають так звані електронні гроші: кредитові картки, дебетові картки, електронні системи розрахунків у торговельних пунктах, електронні системи обслуговування на дому та ін. Поява електронних грошей стала мож­ливою завдяки широкому запровадженню в банківську справу та у сферу обслуговування населення сучасної комп'ютерної техніки і технології. Значного поширення електронні гроші набули в країнах з розвинутою електронною індустрією. В Україні деякі банки вже активно почали обслуговувати своїх клієнтів на електронній основі.

На ранніх етапах розвитку товарно-грошових відносин грошові одиниці та їхні назви безпосередньо пов'язувалися з певною кількістю благородного металу. Так, англійський фунт стерлінгів спочатку був грошовою назвою фунта срібла. Пізніше, коли срібло було витіснене золотом, ця назва грошової одиниці, за англійською традицією, поча­ла застосовуватись до тієї кількості золота, яка за вартістю дорівню­вало вартості фунта срібла. Були також інші причини заміни назв грошових одиниць, що привело до практичного відриву їх від ваго­вих найменувань металів. Це ще одне наочне підтвердження того незаперечного факту, що паперові гроші виникають з обігу метале­вих грошей і обов'язково зберігають на собі "відбиток" благородних металів через масштаб цін.

Масштаб цін — це фіксована державою певна вагова кількість благородного металу, що прийнята в певній країні за грошову оди­ницю для визначення цін інших товарів (наприклад, останній офіцій­ний золотий вміст долара СІЛА — 0,736736 г чистого золота). На пізніших етапах розвитку товарно-грошових відносин при формуванні досить тісних зв'язків господарства кожної країни зі світо­вим ринком офіційний масштаб цін все частіше почав виконувати свою безпосередню роль ірраціонально, через співвідношення вну­трішніх і світових цін. За умов зростання невідповідності між то­варною та грошовою масами на внутрішньому ринку національна валюта, як правило, втрачала офіційно зафіксовані в ній державою переваги над іншими валютами. Це привело до того, що в деяких країнах взагалі з часом зник офіційний масштаб цін.

Нині в жодній з країн золото вже не фігурує як грошовий метал, перестала існувати й вільна розмінність на золото національних ва­лют. Лише опосередковано, завдяки порівнянню з найпоширеніши­ми й найсильнішими валютами інших країн, визначаються певне співвідношення більшості валют із золотом і їхня вартість.

За цих специфічних обставин такі явища, які в середні віки вва­жалися б за свідоме псування монет, сьогодні використовуються як важливі методи регулювання грошового обігу. Йдеться про деваль­вацію, що означає офіційне зниження урядом золотого вмісту гро­шової одиниці національної валюти (система золотого стандарту) або зниження її офіційного курсу відносно іноземних валют.

Найбільш масові девальвації були проведені в 1949, 1967, 1971 pp. Якщо в період дії золотого стандарту девальвація використовува­лась як один із методів стабілізації національних валют і, як правило, супроводжувалась відновленням розміну знаків вартості на золото або срібло, то за сучасних умов проведення девальвації не може забез­печити стабілізації валют і все частіше супроводжується значним зростанням цін на товари та послуги, що імпортуються з країн, від­носно валют яких був понижений курс даної національної валюти.

Протилежні цілі ставить ревальвація — офіційне збільшення золотого вмісту національної грошової одиниці (система золотого стандарту) або підвищення вартості грошової одиниці. Таке підви­щення курсу валюти відносно курсів валют інших країн зумовлює відповідне зростання цін експортованих товарів у іноземній валюті й зниження конкурентоспроможності країни на світовому ринку. З іншого боку, наслідком зниження виражених у національній валюті цін на імпортовані товари є значне підвищення попиту на ці товари і зростання імпорту.

Нові, раніше невідомі явища в межах валютних систем можуть спричинити значну модифікацію процесу ревальвації.

Так, введення плаваючого валютного курсу викликало своєрідну ревальвацію західнонімецької марки у жовтні 1976 p. відносно лише тих валют, які входили до "європейської валютної змії", здійснюючи спільне з маркою "плавання" (нідерландський гульден, бельгійський франк, норвезька й шведська крони та крона Данії). Ревальвація може бути також проведена у формі відмови центрального банку тієї чи іншої країни від здійснення необхідних операцій з підтриму­вання в певних межах рівня курсу національної валюти або у формі значного його підвищення відносно курсів інших валют. Так була проведена ревальвація японської єни відносно американського до­лара та деяких інших валют у березні 1978 p.

Одним з методів регулювання грошового обігу є реставрація, яка означає повернення до попередньої грошової системи з віднов­ленням розміну паперових грошей на золото за номіналом.

Характерний для сьогодення процес демонетизації золота з активним його вилученням з обігу та перетворенням у звичайний товар супроводжується значним поворотом у політиці багатьох країн відносно імпорту цього благородного металу. Якщо раніше золото намагалися закупити та навіть неофіційно стимулювався його кон­трабандний імпорт, при жорстких мірах покарання за неофіційний вивіз цього металу, то з часом політика країн світу, особливо високо-розвинених, відносно імпорту різко змінилася на відвертий протек­ціонізм, спрямований на захист внутрішнього ринку від чужого зо­лота. Більше того, на аукціонах, що відбулися в США до 1980 p., ця країна розпродала його великі партії. Так було продемонстровано ставлення до золота як до звичайного товару. Ряд країн, що посіда­ють значне місце у світовій економіці, мають досить скромні запаси золота. У Японії, наприклад, золотий запас значно менший, ніж у Бельгії, Нідерландах чи Італії.

Однак було б неправильно зовсім не враховувати значення золо­та в забезпеченні грошей. Воно продовжує використовуватись у цій ролі, але вже в іншій якості, ніж у попередні періоди, а саме — як стратегічний товар. По-перше, держава, реалізуючи вироби із золота на внутрішньому ринку, тим самим задовольняє певну частину пла­тоспроможного попиту. По-друге, валюта, одержана за рахунок екс­порту золота, використовується для закупівлі на зовнішніх ринках необхідних товарів. Золото як експортний товар відрізняється від інших товарів, оскільки є стратегічним резервом держави і виво­зиться на зовнішній ринок у тих крайніх випадках, коли замало можливостей для експорту інших товарів. Це явище було особливо характерне для колишнього СРСР в останні роки його існування, коли за відсутності реальної програми перебудови тодішній глава держави М.С. Горбачов підтримував існування агонізуючого режи­му активним розпродажем за кордоном колосальних золотих за­пасів колишнього СРСР, який займав друге місце у світі з видобутку цього благородного металу.

Щоб застрахувати економіки своїх країн на майбутнє, деякі до­сить розвинені держави (наприклад Південна Корея, Тайвань) останніми роками почали різко збільшувати золоті запаси. Такий підхід характерний і для центральних банків інших країн, що продовжують вкладати свої капітали в золото. Загалом понад третини виробленого у світі золота знаходиться в державних резервах. Близько 70 % валют­них резервів США становить золото (більш як 8 тис. т), Франції — 65 % (3,2 тис. т), Швейцарії, Італії і Нідерландів — понад 50 %.