Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів

1. Економічні функції валютного курсу

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну гро­шової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні ха­рактеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовніш­ньоекономічній сфері.

Курс національної валюти до іноземної визначається і встанов­люється через валютне котирування.

Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют відповідно до чинних законодавчих норм і практики, що скла­лася. Котирування валют здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.

Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США, німецької марки та деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за собою позицію загальновизнаного міжнарод­ного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позиції німецької марки теж пояснюється її становищем як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також центральною роллю цієї ва­люти в Європейському Союзі. На регіональному і національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних відно­син більш вузького кола суб'єктів, набір валют, що котируються, може, звичайно, бути іншим.

У більшості країн використовується пряме котирування інозем­ної валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця інозем­ної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їхніх часток.

При непрямому (зворотному} методі валютного котирування, який традиційно використовується Великою Британією та деякими державами — колишніми її колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.

Історична традиція непрямого (зворотного) котирування фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 p. до 80 %. На сьогодні, окрім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування використовують ірландський фунт стерлінгів, австралійський і новозеландський долари, євро та деякі інші валю­ти. З 1978 p. введено зворотне котирування долара США щодо більшості валют, крім англійського та ірландського фунтів стерлінгів.

При котируванні валют розрізняють поняття "база котируван­ня" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котируєть­ся). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яку визнано в усьому світі. Од­нак інколи, з історичних причин, базовою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на те, що останній має більш високу вартість.

Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов'язково слід врахо­вувати методи котирування валют, які при цьому використовуються.

При котируванні валют вказуються курси, за якими банки пев­ної країни купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR} а також курси, за якими ці банки продають іноземну валюту (курс продавця — ask rate — AR). Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за виключенням валютного ринку Лондона, де вико­ристовується непряме котирування і тому курс продавця валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців складає прибуток банку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця), називається маржа (спред).

Розраховують як абсолютну (AR - BR), так і відносну маржу (спред):!!!формула

Спред, або маржа, має покривати операційні витрати банку і за­безпечувати йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є своєрідною "платою" за надані банком форексні (безготівкові) послуги. При цьому величина маржі, що призначаєть­ся комерційним банком для різних валют і різних клієнтів і залеж­но від обсягу операцій, може суттєво різнитися.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівко­вою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є залишками на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переведення з одного рахунка на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на транспортування, охорону, страху­вання і зберігання валюти, що у свою чергу приводить до відповідно­го зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот.

При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порів­няння двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світо­ві — на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають у зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їхньої купівель­ної спроможності.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.

Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоч подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.

Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запро­понував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Цей показник мав розраховуватись на базі середньозважених товар­них цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світо­вий банк займаються зіставленнями показників виробництва про­дуктів на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу.

До 1992 p. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом ви­ступав долар США.

Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійсню­ється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Ви­значені відносно стабільний набір споживчих благ, їхня вага в купі­вельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду). Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. ін. Таким чином формується "натуральний", або "природ­ний", курс валюти.

Саме завдяки цьому було переборено різні кон'юнктурні коли­вання і перекоси валютного регулювання. Вдалося зробити досить цікаві висновки і внести суттєві корективи у зіставлення і прогнози, які колись базувалися на перерахунках за офіційними курсами.

Так, виявилося, що частина країн, що розвиваються, у всесвітньо­му валовому продукті не така вже й мала (вона зросла при перера­хунку даних за 1992 p. з 8 до 34 %), відповідно змінилося розташу­вання країн у переліку першої десятки. Китай, наприклад, перемістив­ся за валовим продуктом на друге місце у світі.

Сьогодні за даними МВФ і Світового банку, розрахованими на основі натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу за величиною мають таку послідовність (табл. 13.1).

Таблиця 13.1. ВВП

* Ці дві країни поділяють між собою 12-те місце в даній макроекономічній ієрархії.

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандар­ту було покладено золотий паритет, який визначався співвідношен­ням двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що вміщу­валось у них. Цей вміст, або вага чистого золота в грошовій одиниці країни, встановлювався державою і законодавче фіксувався. Після відміни золотомонетного стандарту золотий паритет визначався вихо­дячи з ціни золота, під якою малася на увазі сума паперових грошей, сплачувана за певну вагову одиницю золота — грам, унцію і т. ін. У США, наприклад, долар, введений в обіг з 1792 p., мав золотий вміст 1,60377 г чистого золота. У 1873 p. грошовою одиницею був оголо­шений золотий долар, а Закон про золотий стандарт від 1900 p. вста­новив золотий вміст долара у розмірі 1,50463 г.

Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного стандарту. Проте світова економічна криза 1929— 1933 pp. підірвала позиції долара, і США у 1933 p. змушені були відмовитися від золотомонетного стандарту. Одночасно, згідно з "Ак­том про золотий резерв", у 1934 p. була проведена девальвація дола­ра, і його золотий вміст було знижено до 0,888671 г, або на 41 %, шляхом підвищення паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г чистого золота; 1 долар вміщував 31,1035 : 35 = 0,888671 г). Ця ціна проіснувала до кінця 1971 p. (офіційно до квітня 1972 p.), коли ціну золота було підвищено до 38 доларів за унцію, а долар девальвовано на 7,89 %. Його золотий вміст становив 0,818513 г. чистого золота (31,1035/38). З серпня 1971 p. був при­пинений обмін долара на золото, а в лютому 1973 p. США девальву­вали свою валюту ще на 10 %, і 1 долар став вміщувати 0,736736 г. Це була остання офіційна ціна золота.

Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах зо­лотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки обмежу­валося лише витратами на транспортування золота для здійснення за кордоном прямих платежів або його обміну на потрібну державі валюту (фактично таке відхилення не перевищувало одного відсот­ка від паритету в кожний бік).

Нижня межа такого відхилення, що дорівнювала величині золо­того паритету мінус витрати на перевезення золота, відповідала мінімальному курсу валюти і дістала назву нижньої золотої точки. Після такого зниження курсу валюти країни розпочинався імпорт до неї золота. Тому нижня золота точка ще мала назву імпортної.

Зрозуміло, що верхня золота точка відповідала максимальному курсу валюти і дорівнювала величині валютного паритету плюс ви­трати на перевезення золота. За цих обставин починався експорт золота, і точка мала назву експортної.

Внаслідок краху системи золотомонетного стандарту зникає і зо­лотий паритет як основа валютного курсу. Його місце заступає так званий валютний паритет, що визначається вже не золотим вмістом валют, а їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші, не ма­ючи своєї внутрішньої вартості, часто знецінюються, їхня купівель­на спроможність падає. А оскільки в різних країнах цей процес проходить нерівномірно, то й сам валютний паритет змінюється. Та­ким чином, якщо в умовах дії системи золотомонетного стандарту основа валютних курсів — золотий паритет був величиною відносно сталою, то в умовах паперово-грошового обігу ця основа постійно змінюється. Це є безпосередньою причиною різких коливань валют­них курсів.

Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного кошика, що є набором певної кількості валют і викорис­товується як валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого валютного кошика визначаються курси СДР, євро та деяких інших валют.

Оскільки "кошик" включає валюти з різноспрямованою динамі­кою курсів, їх сукупний курс змінюється менш різко, ніж курси окремо взятих валют. Проте амплітуда коливань валютних курсів Європей­ського Союзу, наприклад, зросла за роки після заснування Європей­ської валютної системи (1979 p.) з ±2,25 і ±6 % до ±15 %, а з 1993 p. до ±30 %.

Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляєть­ся в той чи інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільни­ми угодами, то невідворотно настає момент або девальвації, або ре­вальвації валюти. Тоді ж встановлюється й інший валютний пари­тет для визначення валютних курсів.

Взаємозв'язок валютних курсів, валютних паритетів і амплітуди допустимих коливань валюти показано .

Курс валюти залежить не тільки від рівня цін як основи визна­чення валютного паритету, а й від стану платіжного балансу країни, вартості кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та перспектив політичного розвитку в країні й у світі.

Загалом, до факторів, що впливають на валютний курс, можна віднести:

• довгострокові (структурні), які формують основні вартісні характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнен­ня грошей — це продуктивність праці, довгострокові темпи зростан­ня національного доходу, місце і роль країни у світовій торгівлі й вивозі капіталу. Зазначені фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою масою і товарами та послугами, тобто реальну купівельну спроможність валюти певної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати валютний курс як синтезуючу еконо­мічну категорію, оскільки в ній віддзеркалюються майже всі най­важливіші підсумкові показники функціонування господарського комплексу країни;

• середньострокові — стан платіжного балансу країни, віднос­ний рівень процентних ставок, різниця в темпах зростання цін;

• короткочасні (кон'юнктурні) фактори складають в основно­му психологічні моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси, — це насамперед компетентна думка провідних банкірів, ва­лютних дилерів, керуючих валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до цих прогнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів з одних валют в інші. Та­кий же короткочасний вплив на валютні курси справляють і ва­лютні інтервенції, які розглядатимуться в розділі, присвяченому ана­лізу сучасних методів валютного регулювання.

Серед наведених факторів найбільш істотний вплив на валют­ний курс має стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то й курс валюти має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо, наприклад, певна країна має пасивний платіжний ба­ланс на світовому ринку, то це означає, що за певний період її ва­лютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція валюти цієї країни на світових ринках зросте, і коли перевищить попит, її курс впаде.

Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відно­сини. За його допомогою вдається порівняти затрати виробництва підприємств із цінами світового ринку.

Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на співвідношення експортно-імпортних цін і т. ін.

Так, зниження курсу національної валюти, вигідне експортерам, бо дає їм змогу постачати товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими середьосвітових, але водночас здорожує імпорт. Це при­зводить до зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів та спаду рівня споживання. За цих умов загострюється проблема зовніш­ньої заборгованості.

І навпаки, при підвищенні курсу національної валюти знижується ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що стосується імпорту, то він збільшується, зростає приплив у країну капіталів з-за кордону.

Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими державами тієї частки їхнього сукупного суспільного про­дукту, яка реалізується на зовнішніх ринках.